Читати книгу - "Венеціанський купець, Шекспір Вільям"
- Жанр: 💙 Зарубіжна література
- Автор: Шекспір Вільям
- 378
- 0
- 06.06.22
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.
Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.
Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
ДІЙОВІ ОСОБИ
Дож Венеції.
Принц Марокканський
поклонники Порції.
Принц Арагонський
Антоніо, венеціанський купець.
Бассаніо, його друг.
Граціано
Салеріо друзі Антоніо й Бассаніо.
Соланіо
Лоренцо, закоханий в Джессіку.
Шейлок, багатий єврей.
Тубал. єврей, його друг.
Ланчелот Гоббо, блазень, слуга Шейлока.
Старий Гоббо, батько Ланчелота.
Леонардо, слуга Бассаніо.
Балтазар
слуги Порції.
Стефано
Порція, багата спадкоємиця.
Нерісса, її служниця.
Джессіка, дочка Шейлока.
Венеціанські сенатори, члени суду, тюремник, слуги, почет
та інші.
Дія відбувається почасти в Венеції,
почасти в Бельмонті — маєтку Порції на суходолі.
ДІЯ ПЕРША
СЦЕНА 1
Венеція. Вулиця.
Входять Антоніо, Салеріо й Соланіо.
Антоніо Ох, далебі, я й сам не розумію,
Чому мені так сумно! Сум і вас
Бентежить, ви сказали; але як
Той сум піймав я, чи знайшов, чи стрінув,
Я не збагну...
Я наче зовсім загубив свій розум
І сам собі немов зробивсь чужий!
Салеріо Ваш дух тепер літа по океанах,
Ширяє там, де ваші кораблі,
Могутні владарі стихій зрадливих,
Немов синьйори пишні і заможні,
Напнувши всі вітрила полотняні,
З презирством, згорда дивляться униз
На ті нікчемні торговельні судна,
Що перед ними голови схиляють,
Коли вони, бува, на тканих крилах
Проносяться повз них.
Соланіо Повірте, друже:
Якби і я ризикував так само,
Як ви, то навздогін моїм надіям,
Мабуть, летіли б і мої чуття!
Раз по раз рвав би й підкидав травичку,
Аби довідатися, звідки вітер;
Шукав би пристаней, портів на картах
І рейдів. Кожна річ, яка могла б
Моїм ділам загрозу вістувати.
Мені б у серце смуток заронила.
Салеріо Ба навіть дмухаючи раз у раз,
Щоб страву гаряченну остудити,
Від жаху б сам здригнувся, пригадавши
Оту біду, що нам накоїть може
В безкраїм морі надто дужий вітер.
Не зміг би я і разу подивитись
На пісковий годинник, не згадавши
Про коси та мілизни, і про те-
Не думати, що, може, корабель мій
Захряс в піску, і нижче від боків
Схилився головою, і цілує
Свою могилу. Увійшовши в церкву
І на каміння глянувши святе, '
Невже ж би я відразу не згадав
Про скелі небезпечні: та якби
Мій корабель бортом черкнувся їх,
У нього з трюмів прянощі пішли б
Морському вітровію на поталу,
А хвилі огорнулися б шовками.
Чи міг би я, все лихо уявивши,
Не думати, що весь набуток мій
Нараз обернеться в ніщо? О ні!
Хіба я можу думать, не відчувши,
Що це нещастя може засмутити?
Не треба слів: Антоніо, я певен,
Сумує через те, що він думками
У справах торговельних.
Антоніо Ні, повірте;
Я щиро дякую моїй фортуні,
Що не довірив усього майна
Одному кораблеві й не в одне
Його відправив місце. Окрім того,
Не все моє майно залежить тільки
Від того, чи щасливий буде рік.
Мене смутять не торговельні справи.
Салеріо Тоді ви закохалися.
Антоніо Ну, що ви?!
Салеріо Не закохалися? Тоді, скажімо,
Від того ви смутні, що невеселі.
Так само ви сміятися могли б>
Стрибати і казать: веселий я
Тому; що не сумую. Присягаюсь
Дволиким Янусом,синьйор, природ*
Кумедних творить іноді людей:
В одного — радощі в очах, і він
Регоче, як папуга, що почув
Козиці звук; а інший виглядає,
Як оцет — хай хоч Нестор запевняє,
Що річ кумедна,— не покаже він
Своїх зубів у посмішці веселій.
Входять Бассаніо, Лоренцо й Граціано.
Соланіо Іде шановний родич ваш — Бассаньйо,
А також Граціано та Лоренцо.
Тож прощавайте! Залишаєм вас
У кращім товаристві.
Салеріо 3 вами б я
Зостався, доки б ви не звеселились,
Однак прийшли достойніші за мене.
Антоніо Я вашу дружбу високо ціную,
Та бачу — справи в вас, і цю причину
Знайшли ви, щоб мерщій податись звідси.
Салеріо Вітаю вас, синьйори дорогі!
Бассаніо Коли ж ми з вами знов посміємося?
Якісь відлюдні стали ви, синьйори...
Салеріо У вільний час — ми завжди вам до послуг!
Салеріо й Соланіо виходять.
Лоренцо
(до Бассаніо)
Синьйоре, ну, Антоніо знайшли ви,-
Тепер бувайте. Прошу пам'ятати,
Де маєм стрітись ми в обідній час.
Бассаніо Прийду напевно.
Граціано. Ах, синьйор Антоніо,
Вас непокоїть щось: ви забагато
Піклуєтесь про справи світові.
Життя своє втрачає той, хто хоче.
Його набути клопотом надмірним.
Повірте, ви змінилися занадто.
Антоніо Та ні, на світ дивлюся, як на світ...
Це ж тільки сцена, Граціано, де
Всі люди мають грати певні ролі;
Мені ж, на жаль, припала роль сумна.
Граціано Тоді хай блазня роль зіграю я.
"Нехай мені веселий, втішний сміх
Покриє зморшками усе обличчя;
Хай краще розпалю вином печінку,
Ніж серце голосінням остуджу...
Чи може хто, у кого тепла кров,
Сидіти, мов той предок мармуровий?
Спать наяву? І злитись, і бурчати,
Щоб розлилася жовч? Що ж, знай, Антоньйо,
Це промовля моя любов до тебе;
Є люди, що обличчя в них застигли,
Немов стоячі води, і мовчать.
Мовчать уперто, прагнучи тим самим
Собі здобути славу дуже мудрих.
Немов нам кажуть: "Гляньте, я — оракул,
Коли віщаю, хай не гавкне й пес!"
Антоніо, я знаю їх багато,
Кого звуть мудрецями лиш тому,
Що зроду не промовлять ані слова;
Проте я переконаний цілком:
Якби хоч раз наважились вони
Розкрити рота, всі їх слухачі
Набрались би гріха, потребу мавши
Назвати дурнями своїх братів.
Я згодом побалакаю з тобою
Докладніше про це, та кинь лише
Ловити на гачок сумного виду
Привіт юрби, що править за принаду
Всім йолопам... Ну що ж, ходім, Лоренцо!
Тим часом прощавайте. Я скінчу
Своє повчання тільки по обіді.
Лоренцо Ми залишаємо вас до обіду.
Я, певно, й сам такий мовчун, бо слова
Не дасть мені промовить Граціано.
Граційно Та поживи зі мною років зо два,
То й голосу свого забудеш звук.
Антоніо А я базікою зроблюсь для тебе!
Граціано Чудово! Хай щастить! В речах лиш двох
Цінуємо найбільше ми мовчання:
В копчених язиках та в тих жінках,
Які іще не звідали кохання.
Граціаной Ларенцо виходять.
Анто-ніо , Що він мав на думці?
Бассаніо Граціано говорить неймовірну безліч, порожніх
слів — другого такого на цілу Венецію не знайдеш. Розважлива
думка у нього — це дві зернини пшениці в двох мішках полови:
треба шукати цілий день, щоб їх знайти, а знайдеш — виявляється,
що їх не варто було й шукати.
Антоніо Гаразд. Тепер скажіть, хто дама та,
Що присяглися ви до неї потай
Піти з поклонами? Ви ж обіцяли.
Бассаніо Ви знаєте, Антоніо, напевне,
Що дуже розладнав я власні справи,
Бо жив пишніш, ніж право мав на те,
Зважаючи на незначні достатки...
Я нині не жалкую, що не можу
І далі жити весело та пишно.
Одне мене найбільше непокоїть:
Як вибитись мені з боргів великих,
Що наробив я марнотратством. Вам,
Антоніо, найбільш заборгував я
І дружбою, і грішми. Дружба ця
Мені є запорукою, що зможу
Відкрити вам всі наміри і плани,
Які я нині сам собі намітив,
Щоб від боргів звільнитися скоріш.
Анюніо Прошу, Бассаніо, мій друже добрий,
Скажіть про все: якщо ті плани ваші
Не відхиляються, як і самі ви,
Від чесного шляху, то, запевняю,
Мій гаманець, себе й мої достатки —
Все до кінця для вашої потреби
Відкрию я.
Бассаніо Коли хлоп'ям стрілу,
Бувало, я губив свою зненацька,
Пускав одразу ж другу їй услід
У тому ж напрямку й таку ж, як перша,
І за цією пильно слідкував,
Щоб відшукати нершу; обома
Так важачи, я часом їх обидві
Знаходив. Приклад цей з невинних
Дитячих літ я лиш тому навів,
Що і слова, які сказати хочу,
Цілком невинні. Я напозичався
Багато в вас і все розтринькав, ніби
Хлопчисько легковажний. Та, якщо
Стрілу ви зважитесь пустити другу
В той бік, куди упала й ваша перша,
То певен я цілком, що як уважно
Я подивлюсь в той бік, знайду обидві
Або вам другу принесу назад,
І вдячним я зостанусь боржником
За першу.
Антонів Знаєте мене ви добре
І гаєте лиш зайвий час, мій друже;
Повірте, що, під сумнів беручи
Мою любов, завдаєте ви більше
Мені жалю, аніж тоді, якби
Прогайнували все моє майно.
Кажіть, що саме маю я зробити
І що, на вашу думку, зможу я.
На; все я ладен, мовте слов'о, друже!
Бассаніо Одна заможна панна проживає
В маєтку Бельмонті. З лиця прекрасна...
Та ще цінніші за її красу
її чесноти пречудові. Вже
З тих чарівних її очей не раз
Я діставав німі, принадні вісті.
її звать Порція. Катона донька,
Вродлива Порція — дружина Брута —
Не переважила б її нічим.
На цілий світ вже слава пролунала
Про гідності її; з усіх країн
Усі чотири вітри мчать до неї
Вельможних женихів. Неначе сонце,
Шовкові сяють кучері у неї,
І руном золотим зі скронь збігають,
І обертають той маєток Бельмонт
В Колхіду, що до неї не один
Герой Язон у пошуках звитяги
Вже припливав. Антоніо, мій друже!
Якби я мав всі засоби для того,
Щоб серед них суперником з'явитись!
Мені дає таку надію серце,
Що там чека на мене перемога!
Антоніо Ти знаєш сам — усе моє майно
На морі. А готівки я не маю,
Не маю й засобів, щоб роздобути
Відразу капітал; іди розвідай,,
Яку кредит мій зараз має сил.у
В Венеції. Зберу все до останку,
Щоб вирядить тебе туди як слід,-
До Бельмонта, до Порції-крзіеуні.
Іди ж шукай, я пошукаю гещ
Де гроші є; якщо не помилюся,
То нам дадуть, коли я поручуся!
Виходять.
СЦЕНА 2
Бельмонт. Кімната в домі Порції.
Входять Порція й Нерісса.
Порція Щиро кажучи, Неріссо, моїй маленькій особі
вже над силу цей великий світ.
Нерісса Так воно й було б, люба синьйоро, якби фортуна
послала вам стільки ж турбот, скільки дала втіхи. А проте бачу
я, що ті, котрі їдять надто багато, хворіють так само, як і ті, що
їх мордує голод. Отже, середні достатки — неабияке щастя. Зайви-
на швидко доживає до сивого волосся, а помірність живе довго.
Порція Хороші слова і добре сказані.
Нерісса Вони були б ще кращі, коли б їх дотримувались
як слід.
Порція Коли б робити було так само легко, як і знати,
що саме треба робити, то каплички стали б церквами, а халупи бі-
дарів — королівськими палацами. Добрий проповідник той, хто
сам діє так, як повчає; а мені легше навчити двадцятьох, що вони
повинні робити, ніж бути однією з тих двадцяти і виконувати свої
власні повчання.; Мозок може винаходити закони для крові, але
палка вдача перестрибує через холодний розум. Шалена моло-
дість — це заєць, що плигає через пастки, які ставить йому каліка-
розсудливість. А проте зараз, коли я маю обрати собі чоловіка,
такі балачки зовсім не до речі. Ах, яке це слово — "обрати"!
Я ж не можу ні обрати того, кого сама бажала б, ані відмовити
тому, хто мені не до: вподоби; так воля живої дочки мусить схили-
тись перед волею небіжчика батька.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Венеціанський купець, Шекспір Вільям», після закриття браузера.