Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Нестерпно ненавиджу (кохаю), Ксана Рейлі 📚 - Українською

Читати книгу - "Нестерпно ненавиджу (кохаю), Ксана Рейлі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Нестерпно ненавиджу (кохаю)" автора Ксана Рейлі. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Нестерпно ненавиджу (кохаю), Ксана Рейлі» була написана автором - Ксана Рейлі, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Молодіжна проза".
Поділитися книгою "Нестерпно ненавиджу (кохаю), Ксана Рейлі" в соціальних мережах: 
Він ненавидить мене, а я закохалась в нього ще дитиною. Я стала причиною страшної трагедії, але звинуватила в цьому його. Він вважає мене вбивцею своєї сестри, але ж я не винна. Він поїхав, а я залишилась одна. Звідки я могла знати, що своєю брехнею зруйную життя стількох людей? Та що буде, коли він повернеться, щоб помститися? І мстити він буде мені...

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 51
Перейти на сторінку:
Пролог

— Соломійко, ну пішли зі мною на озеро! — намагалася я вмовити свою найкращу подругу.
— Мені не можна, — відповіла подруга.
— Ну що ти, як маленька дитина. Нам вже по дванадцять!
— Богданко, ти розумієш, що мама з татом не дозволяють мені йти на озеро без Влада.

Батьки Соломійка дуже оберігають її й дозволяють ходити на озеро тільки з ними, або її старшим братом. Мені інколи це не подобалось. Все ж таки Владу вже чотирнадцять і він не хоче брати нас із собою, але батьки змушують. Ох, як же ж він мене злить! Але в нього дуже гарні блакитні очі, а ще посмішка така красива. Але найбільше він мене бісить через те, що постійно сидить у моїй голові та й перед сном я весь час думаю про нього. А тепер у нього є Свєтка. То ж нехай сидить тепер десь з нею, а ми собі підемо на озеро!

— Соломійко, але ж Влад не хоче з нами ходити.
— Я знаю, але без нього якось страшного.
— Ну чого ти? — знову продовжувала я. — Ми підемо на годинку, не більше. Подивись,яка гарна погода та й батьки твої зараз в гостях. Вони не дізнаються.
— Ох, не подобається мені ця твоя ідея, — трохи налякано сказала Соля.
— А мені батьки дозволяють йти одній на озеро, то чому тоді тобі не можна?
— Богданко, напевно, ти маєщ рацію, — змирилася Соломійка, — Все ж таки ми вже дорослі. Та й у Влада є Свєтка. Він тепер точно не схоче з нами ходити.
— Отож-бо!
— Гаразд, підемо. Але тільки на годинку.
— Обіцяю, не більше, — з посмішкою сказала я.
— Я тоді візьму купальник і зустрінемося на нашому місці.
— Добре, — сказала я і побігла до себе додому.

Мій будинок був недалеко, бо ми жили на одній вулиці. З Соломкою дружили ще з садочка. Та і батьки наші добре спілкувалися. Я прибігла додому й одразу ж взяла свій улюблений рожевий купальник.

— Я йду на озеро! — крикнула з коридору я мамі.
— З Соломійкою? — спитала вона.
— Ну а з ким ще?
— Можна я з вами! Можна я з вами! — почала кричати моя молодша сестра Кіра.
— Тобі не можна! Ти ще маленька.
— Ой, яка доросла! — вона покривилася мені. — Мені вже десять, тож я не маленька!
— Кірочко, ти ж знаєш, що Дана не хоче тебе брати з собою, — сказала мама моїй молодшій сестрі. – Може, вони з Солею хочуть про щось своє поговорити, а за тобою треба слідкувати.
— Ну мамо! — ображено сказала сестра і ледь не почала плакати.
— Все! Ми з тобою підемо завтра на озеро. А ти біжи пограйся з Анютою.
— Але я хочу з ними!
— Кіро! — погрожуючи сказала мама, а сестра невдоволено фиркнула та пішла до нашої сусідки.

Деколи вона буває такою набридливою. А ще Кіра страшенно неслухняна! Постійно втягується в якійсь проблеми. То поб'є однокласника, то порве сукню якійсь дівчинці, то кине у когось болотом. Загалом страшна дитина. Хоч як би сильно вона не старалася, я ніколи не хочу брати її з собою. Тим більше вона ще мала, то ж нехай грається в Барбі. Захотіла вона на озеро!

— Влад буде з вами? — спитала у мене мати.
— Тааак, — збрехала я, — куди ж без нього?

Я вирішила не говорити мамі, що ми йдемо самі. Звісно, я не була б проти його компанії. Але зараз я така ображена, що він зі Свєткою зустрічається. Ото тепер нехай і ходити з нею на озеро, а ми й без нього зможемо! Дуже треба, щоб він слідкував за нами.

— Ну дивись мені, бо без нього не відпущу тебе!
— Мамо, ну ти що? Звісно ми йдемо з Владом. Хіба ми можемо отак самі піти?
— Ну гаразд. Але будьте обережні!
— Угу, — сказала я і побігла до нашого місця.

Соля вже чекала мене біля величезного дуба. Коли ми побачили це дерево, то відразу вирішили, що це буде нашим з нею місцем. Подруга була одягнута в красивий жовтий сарафан. Взагалі вона дуже гарненька дівчинка: світле волосся, блакитні очі та маленький зріст. Я ж була навпаки, брюнетка з карими очима. Інколи вони здавалися такими темними, що Кіра казала, ніби я подібна на відьму. Сама вона відьма мала!

— Чого ти так довго?- спитала у мене Соломійка.
— Та малявка теж хотіла йти з нами, а я відмовляла її.
— Ох, твоя Кіра як завжди. Твої батьки знають, що ми йдемо самі?
— Звісно! — збрехала я знову. — Мама дозволила мені.
— Ну тоді добре.

Ми пішли на озеро і веселилися, як ніколи. Я вміла дуже добре плавати, а от Соля трохи відставала. Але все одно у неї непогано виходило. До нас підплив наш однокласник Максим. Він почав сильно бризкати у мене водою, а Соля, сміючись, відплила далі. Я почала кричати, щоб він зупинився, але Максима це ще більше веселило.

— Богданко! — почула голос Соломійки.
— Соля! — скрикнула я, коли намагалася побачити її.
— До-до-по-мо-жи!- кричала дівчинка і трохи визирнула з води.
— Соломійко...- прошепотіла я і наче вкопана дивилася, як вона то занурюється,то виринає.
— Дано, врятуй мене!- кричала дівчинка.

Тоді якийсь чоловік підплив до неї й витягнув її. Він виніс тіло дівчини на берег і почав робите штучне дихання. Я теж вийшла і підійшла ближче. Він раз за разом робив масаж серця, але нічого не допомагало. Соля лежала на березі із закритими очима. Я дивилася на її бездиханне, посинівше тіло і почала голосно плакати.

— Соломійка... — вкотре прошепотіла я.

Через деякий час приїхала швидка, поліція і батьки дівчинки. Всі почали розбиратися із цією ситуацією, а я лише сиділа закутана в рушник і не могла повірити, що моя найкраща подружка померла.

— Я не винна! — тихо повторювала собі, похитуючись. — Це не я!
— Даночко, дорогенька, розкажи мені, що сталося! — заговорила до мене мама Соломійки.
— Я...я
— Катю, — сказала до неї моя мати, — Богдана теж шокована. Подивись на її стан.
— Вона жива, Любо! А моя Соломійка...тепер...— жінка почала плакати. — Як ви могли самі піти на озеро?
— Як це самі? — спитала моя мати. — Влад мав бути з ними.
— Що? – почула я голос хлопця біля нас. – Я навіть не знав, що вони будуть йти сюди.
— Доню, розкажи все, — сказала мама.
— Ми з Соломійкою хотіли піти на озеро, — почала я і витерла сльози, — а Влад мав бути з нами. Він сказав, що піде, а сам не прийшов. Ми чекали на нього, але потім пішли самі. А потім...потім..
— Це неправда! — закричав хлопець.
— Влад! — сердито сказав його батько. — Де ти був? Чому лишив нашу Соломійку?
— Вона бреше! Я навіть не знав, що вони йдуть на озеро!
— Владику, — заговорила його мама, — не можна брехати на бідну дівчинку, якщо відчуваєш провину.
— Але ж я не знав! Чесно.
— Ми поговоримо про це вдома, — сказав його батько.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нестерпно ненавиджу (кохаю), Ксана Рейлі», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Нестерпно ненавиджу (кохаю), Ксана Рейлі» жанру - 💛 Молодіжна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Нестерпно ненавиджу (кохаю), Ксана Рейлі"