Читати книгу - "Нестерпно ненавиджу (кохаю), Ксана Рейлі"

Я дивилася на свою красуню-сестричку і не могла повірити, що вона вже така доросла. Сьогодні в неї важлива подія, як і в кожної одинадцятикласниці. Вона одягнула красиве вишите плаття, а я накрутила її довге волосся. На голову Кіра наділа ще віночок і з задоволеною посмішкою подивилася у дзеркало. 
— Ну як тобі?— спитала я і подивилася на неї в відображенні.
— Ти найкраща!— сказала вона і покрутилася перед дзеркалом.— Дякую, що допомогла мені.
— Ох, навіть не віриться, що ти вже така доросла. — мовила я і обійняла сестру.
— Ну все, хватить!— заговорила Кіра і відійшла від мене.— Ти ж знаєш,що я не люблю обійматися і роблю це дуже рідко.
— В тебе ще просто не з'явилася та людина, тепло якої тобі б хотілося відчувати. — сказала я і посміхнулася.
— Ой, давай без тих твоїх романтичних словечків. Я ніколи не закохаюся і в мене ніколи не буде таких стосунків з хлопцем, як в тебе з Владом. — відповіла Кіра.
— Ну-ну.— посміхнулась я.— Це ми ще побачимо.
— Дівчатка, чого ви так довго? Ми вже запізнюємося!— почули ми голос тата.
— Чорт! Ти заговорила мене!— сказала сестра і вибігла з кімнати. — Через тебе я запізнюсь на урочисту лінійку. 
— Не хвилюйся, в цьому нема нічого страшного!— впевнено сказала я.
— Ага, особливо, коли у мене перший вірш.— роздратовано відповіла Кіра.
Ми сіли в татову машину і швидко поїхали до школи. На щастя, ми якраз встигли. Кіра вибігла з машини і почала вітатися зі своїми подругами. Я теж вийшла і вже в залі побачила маму і Влада. 
— Я тут!— сказала я і сіла біля Влада. 
— Привіт, доню!— привіталась мама і взяла мене за руку.
Хоч я і продовжую з нею жити, але час від часу ночую у Влада. Мама все розуміє і каже, що діло молоде. Батько все ще не розмовляє з нею і вони тепер офіційно розлучені. Дядько Сергій не покинув Ліну і вони переїхали назад до себе. Тітка Катя влаштувалася на роботу в садочок і тепер весь час проводить з дітками. Ну а моя мама вже створила дві колекції і стала відомим дизайнером. Єва переїхала в іншу країну, але я дуже сподіваюсь, що вона повернеться. Причиною цього стало те, що мама знайшла її щоденник, в якому дівчина писала свої зізнання в почуттях до зведеного брата. Наталія Іванівна не могла дозволити, щоб її шлюб зруйнувався, тому і відправила дівчину в іншу країну. Часом мені її дуже не вистачає. 
Через деякий час на сцені з'явилися всі одинадцятикласники і почалась урочиста частина. Перше вересня, як-не-як. Серед всіх учнів я помітила одного хлопця,якого раніше не було в їхньому класі. Але в мене було таке відчуття, що я його раніше десь бачила.
— Влад, ти не знаєш, що це за хлопчик?— спитала я і показала на нього.
— Та це ж молодший брат Артура.— відповів Влад і я одразу ж згадала.
Після розлучення батьки поділили хлопців між собою. Менший поїхав з мамою, а Артур залишився. Пам'ятаю, як в третьому класі Кіра побила його при всіх. Оце їй перепало тоді від тата! Цікаво, хлопець не забув про цей випадок? Ех, відчуваю, що цей рік в Кіри буде дуже веселим!
Після всіх урочистостей, ми з Владом попрощалися з рідними і поїхали кудись. Хлопець сказав, що підготував мені сюрприз, а я не розуміла, куди він мене везе. Згодом ми зупинилися в якомусь полі. Всюди були новобудови та недобудовані будинки, але природа заворожувала своєю красою.
— Куди ти мене привіз?— спитала я, коли вийшла з машини. 
— Зараз ти все зрозумієш!— відповів Влад і широко посміхнувся.— Знаєш, на чому ти зараз стоїш?
Я подивилася на низ і побачила зелену траву. Хм, до чого він веде?
— Влад, ну не тягни!— почала благати я.
— Добре,— погодився хлопець,— ти стоїш на нашому майбутньому будинку!
— Що?— скрикнула я і закрила рот руками.
— Ага, я купив цю ділянку.
— Ти жартуєш?— радісно сказала я.
— Цей будинок ми побудуємо разом. За своїм дизайном.
— Не можу повірити! Де ти взяв гроші?
— Я ціле літо працював у твого батька і ми продали два масштабних проекти.— сказав Влад, а я не змогла стримати посмішку.
— Ми справді збудуємо будинок разом?— перепитала я.
— Дуже великий будинок.— відповів Влад і підняв мене на руки.
Я скрикнула від здивування, а хлопець почав крутитися. 
— Дано, я тебе кохаю!— в повний голос почав кричати хлопець, а я сміялася, як божевільна. 
Нарешті я була така щаслива! І нехай доля підкидала нам різні сюрпризи, але воно того варте, якщо в кінцевому результаті я стала комусь потрібною, коханою і такою живою.

Кінець