Читати книгу - "Сусід на одну ніч, Альма Лібрем"

Туристичний автобус підкинуло на черговій ямці, і я ледь не злетіла з сидіння. Замість цього вдарилась лобом в спинку наступного, зашипіла від болю і подумки прокляла себе за те, що взагалі погодилась їхати на відпочинок. І що мене тягнуло! Знала ж, що цим все скінчиться.

Важко зітхнувши, я взялась наново набирати номер Віті, свого хлопця. Ми повинні було поїхати разом, та його місце збоку пустувало. Пустувало б, якби його не зайняла якась тітка, що вискочила на дорогу і вимагала, щоб її взяли з собою, інакше вона піде шукати попутку і створювати аварійні ситуації і далі. Водій змилосердився, а мій слабкий спротив і спроби впевнити його в тому, що от другий білет, на наступній зупинці підсяде мій хлопець, не спрацювали абсолютно.

Автобус підстрибнув в черговий раз і зупинився. Я хотіла підскочити, щоб зустріти Вітю і попередити його про те, що їхати доведеться довго, але моя сусідка не дозволяла навіть поворушитись. Автобус випустив двох людей, запустив замість них якогось худого туриста. Віті не було.

- Ти хлопця чекаєш? – прогундосила тітка, добуваючи з сумки пиріжок. – Цей? – вона кивнула на незнайомця, що влаштувався в двох рядах від нас, але вже знайшов мене поглядом серед решти пасажирів  і весело підморгнув.

Хлопець був симпатичний, так. Високий, добре складений, і одяг не з дешевих. Напевне, як і я, виявився жертвою реклами і рушав «до зимової казки». Можливо, якби ми познайомились цим літом, випадково зіткнувшись десь в кафешці або навіть в метро, то могли б бути парою. Та в мене ж Вітя!

- Не цей, - зітхнула я. – Може, він автобус переплутав?..

- Або просто не приїхав, - сердито зітхнула тітка. – Чоловіки, вони такі. Сволота. Дитинку зроблять і дьору!.. – вона скептично подивилась на мене. – Бліда така…

- Голова просто крутиться.

- Вагітна?

- Не вагітна я, - буркнула невдоволено, влаштовуючись назад на своє місце. – Просто укачує. З дитинства таке.

- Тоді от, тримай пиріжок. Їж, худа така, - незнайомка силою запхала мені до рук гостинець. – Смачні! Сама пекла! Ей, - це вже відносилось до того самого незнайомця, який все не зводив з мене погляду. – Поки шию не скрутив, ти теж перекуси!

Хлопець гостинець взяв. Я кілька хвилин з сумнівом дивилась на пиріжки і, вирішивши, що поки обійдусь і без них, потягнулась знову за мобільним телефоном. Де той бісів Вітя і чому не бере слухавку?

Нарешті до мене зійшло неймовірне щастя – замість довгих гудків долинув один короткий, а за ним голос Віктора:

- Альо?!

- Алло, - гаркнула я в слухавку так, що жінка збоку аж підскочила на місці. – Віть, ну де ти? Ми вже проїхали твою зупинку! Ти взагалі будеш?

- Ну розумі-і-ієш, - протягнув Вітя. – Я тут трошки затримався…

На фоні прозвучало огидне жіноче хихотіння.

- Сьогодні я приїхати не зможу.

- Як не зможеш? – здивовано видихнула я.

- Ну, - я уявила собі, як Вітя зараз ледь помітно червоніє, чи то від того, що бреше, чи то тому, що знітився. – Теє… я завтра буду.

- Чому?

Надто довга пауза аж три рази переривалась жіночим хихотінням.

- Я трохи зайнятий, - видав нарешті свою версію Віктор.

- Ким? – сердито поцікавилась я.

- Так це… Сестра приїхала.

- Ага! – долинув зі слухавки дівчачий голос.

Мене ледь не перекосило. Я так стиснула в руках пиріжок, що моя сусідка, злякавшись за збереженість свого гостинця, кинулась розтискати мені пальці. Шумно задихала, намагаючись трохи заспокоїтись, і крижаним голосом протягнула:

- Твоїй сестрі сім.

- То це двоюрідна, - спробував викрутитись Вітя. – Ну, Оксаночко…

- Я скільки казала, що я не Оксаночка? – гаркнула я так, що, здається, почули всі в салоні. – Знаєш що, Вітю… - це промовила вже тихіше. – Можеш не приїжджати. Я сама без тебе в цій зимовій казці чудово відпочину. Зрозумів?

Насправді мені було дуже гидко і неймовірно хотілось плакати. Але показувати хлопцеві, здається, вже колишньому, що я ридатиму, доки він розважається з якоюсь дівулею, не хотілось.

- Оксаночко…

- І навіть не думай вибачатись. Не пробачу.

- Між іншим, - взвився Віктор, - ти сама винна! Чого ти вічно жмешся? Ходиш, як царівна, вся така недоторкана! А я теж мужик! Мені теж хочеться1..

- Та пішов ти, козел, - буркнула я. – Забудь про те, що ми зустрічались!

Ну от. Не дуже то й хотілось з тобою зустрічатись, паразите!

Я збила виклик і, виразно шморгаючи носом, полізла в налаштування мобільного, щоб занести Вітю до чорного списку. Ото вже скотина! Я звикла святкувати Новий рік в сімейному колі, тут повелась, вирішила, що пора змінювати звички. І задля кого я волочусь невідомо куди, ще й майже вночі? Тридцять перше січня, п’ята вечора, довкола жодної знайомої людини, а я рушаю до невідомої мені «зимової казки», щоб святкувати з якимись чи то друзями, чи то колегами Віті. Ото вже… Але повертати назад було пізно, а гуляти снігами в пошуках щастя – тим паче, ніхто мене додому не підкине, бо підкидати треба кілометрів так на чотириста. І чим я думала, коли погодилась, що Вітя сяде пізніше, коли справи свої вирішить?