Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Оформляндія або Прогулянка в Зону 📚 - Українською

Читати книгу - "Оформляндія або Прогулянка в Зону"

224
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Оформляндія або Прогулянка в Зону" автора Маркіян Камиш. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Оформляндія або Прогулянка в Зону» була написана автором - Маркіян Камиш, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Оформляндія або Прогулянка в Зону" в соціальних мережах: 

«Оформляндія...» – емоційний вимір Чорнобильщини, занурення у світ нелегальних туристів-«сталкерів».
В книзі ви не знайдете стандартних описів Зони, нудних історичних викладок і роздумів над істинними причинами Чорнобильської аварії. Тут – погляд зсередини на явище нелегального туризму в Чорнобильську Зону відчуження. Тут — смарагдові болота, міліцейські засідки, і збиті до кривавих мозолів ноги. Тут загрозливі зливи нічної Прип’яті та світанкові чари Полісся. Тут спроба відповісти на питання, що коїться в душі людини, яка роками і потай досліджує заборонену землю.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 20
Перейти на сторінку:

Маркіян Камиш

ОФОРМЛЯНДІЯ АБО ПРОГУЛЯНКА В ЗОНУ 

Оформляндія або Прогулянка в Зону

Для Фламінго

Наснаженi оптимiзмами утопiчних гасел i мазафаками химерної радянської суперграфiки, ми будували Мрiю. I у погонi за нею знайшовся Рiг уседостатку — енергiя мирного атома, панацея народного господарства i орiєнтир на шляху до яскраво-червоного, комунiстичного завтра. Iз захватом вiд власної могутi, зi свiтлою вiрою у найкраще, ми будували атомнi станцiї по всьому СРСР.

I одна з найпотужнiших звалася Чорнобильською. Її мiсто-супутник розрослося i зразково-показовим прикладом височiли охайнi висотки, майорiли гордовито гiгантськi лозунги на дахах i галасно гралася малеча на затишних дитмайданчиках.

У мiстi вiдкрили супермаркет i ресторан, а об'яви: «Мiняю квартиру в Одесi на квартиру в Прип'ятi», — нi у кого не викликали подиву. Атомоград виглядав космо-фантастикою серед полiської глушини: все обiцяло швидкий рiст, подальший благоустрiй i шаленi перспективи. Навiть набережну будувати збиралися: з мостами, лiхтарями i пасторалями. Вже закладали новi блоки електростанцiї i апофеоз щастя-радостi маячив на горизонтi.

Аж поки не йобнуло i четвертий енергоблок не розворотило до бiсової мами. Чорнобильщина засяяла Зiркою Полин, перетворилася на отруйний смарагд у коштовнiй дiадемi Полiсся. Суворе похмiлля дiйсностi пiсля довгих рокiв солодких мрiй. Закон ями: скiльки нагору не дерись, на дно впадеш за мить.

Але хоробрi пожежники загасили реактор, вiдважнi вертольотники закидали пекельне жерло свинцем i бором. Вiдчайдухи-лiквiдатори з чистими серцями розгребли найбруднiшi завали на свiтi, збудували Саркофаг i пiшли.

Пiшли, отримавши свої дози, свої проблеми зi здоров'ям, свiй рак, чорнобильськi посвiдчення категорiї «А», «В» i далi за списком. Їхнi дiти отримали право задурно кататися диттаборами i шкiльнi прiзвиська штибу «чорнобилець». Країна отримала шматок територiї розмiром з Люксембург, на якому людям жити не можна.

Мiсто Прип'ять i все навколо — евакуювали вiдразу. Обнесли Заборонену Зону колючим дротом i вояки пильно патрулювали: хижо гасали на БТР-ах у пошуках мародерiв, але буремнi дев'яностi жахнули сильнiше за реактор i кордони Зони ослабли.

Тодi i з'явилися першi нелегали: потрiпанi алконавти цупили консервацiю з погребiв у селах на околицях Зони, тiкали вiд патрулiв аби за тиждень знову прийти, пiйматися i отримати свiй аж нiяк не умовний термiн. Чорнобильщину заполонили вiдчайдухи, бомжi, дезертири, мародери i збіглі зеки. Ховалися в селах мiсяцями, гризли гнилi яблука i мрiяли пересидiти тут всi скрути на свiтi. Зона тодi дiйсно стала тим небезпечним мiсцем, про яке нинi пише жовта преса.

Траплялися хiппi. Випливали поодинокi згадки в газетах про дiтей-квітів: тi смiючись купалися в рiчках, попадалися мiлiцiї i виганялися подалi iз суворими настановами бiльше нiколи, бiльше нi разу. Столична шпана теж заскочувала — мародерити настiннi годинники в Прип'ятi i парити їх на Андрiївському узвозi. Тодi ще ганяли по венi i тягали з собою стволи. Потiм пiшли — спопелилися у вихряві вiнтячого драйву i стали цiлком нормальнi сiмейнi люди: власники дрiбного бiзнесу i люблячi батьки тих, хто нинi засирає фотками снiданкiв вашi френдлєнти.

Були i одинаки: не лишали слiдiв i пили хороший коньяк. Ловили рибу в рiчках просто заради Сонця в ясному небi: плювати, що тут нiхто не живе i можуть схопити. Аж ген пiдросло поколiння ровесникiв Аварiї. Для них Зона стала землею спокою i застиглого часу.

Я — один з них.

***

Що нинi Чорнобильська Зона? Для когось — страшна згадка з напiвзабутого дитинства, зi щасливої радянської юностi, коли за кiлька днiв життя сиплеться на друзки, i сам ти, i всi твої сусiди — розбiгаєтесь свiтом шукати новi домiвки на автобусах евакуацiї. Для когось Чорнобильська Зона — радiоактивне гiвно, яке розгрiбаєш у травнi вiсiмдесят шостого. Для когось — Terra Incognita, сповнена мiфами про зомбi i вiйськових на темно-зелених БТР-ах. Для когось — офiцiйнi екскурсiї, на яких нахабнi комерсанти пiд пафоснi промови заробляють на розґавлених туристах. Для когось — локацiї вiдомої комп'ютерної гри про суворих мужикiв iз автоматами Калашникова, якi хавають тушонку i перемотують бинтами дiрки вогнепалу серед туману ранкових болiт. А у когось все взагалi погано, i Зона для нього — мiсце подiй фiльму «Chernobyl Diaries».

У мене — ще гiрше. Для мене Зона — мiсце релаксу. Замiсть моря, Карпат, териконiв, замiсть пересипаної засмаглими шалавами i залитої прохолодним мохiто Туреччини. Разiв двадцять на рiк я — нелегальний турист у Чорнобильську Зону, сталкер, пiшохiд, самохiд, iдiот, — називайте як хочете. Мене не помiчають, але я — є. Я — iсную. Майже як iонiзуюче випромiнювання. Як це виглядає? Я збираю рюкзак, приїжджаю до колючого дроту i розчиняюся в темрявi полiських лiсосмуг, просiк i соснових ароматiв, зникаю серед паморочливих хащ, i нiхто, нiзащо на свiтi мене не помiтить.

Це про сталкерiв. Не тих, якi збирають дитячi протигази бомбосховищами районного значення, не тих, якi фотографують засцянi недобудови в житлових масивах. Про iнших. Про хлопцiв i дiвчат, яким не осоромно закинути за плечi рюкзак i топати холодними дощами до покинутих мiст i сiл, де можна напиватися бюджетною водярою, бити шибки порожнiми пляшками, матюкатися вкрай голосно i утинати iншi штуки, якi рiзнять мiста живi i мертвi. Про тих, хто не боїться радiацiї i не гребує пити з отруйних струмкiв i озер. Про тих, хто робить класнi фотки з прип'ятських дахiв, якi потiм потрапляють до National Geographic i Forbes.

*** 

Iнодi я думаю, що нас не iснує. Нема цих сорока чоловiк, якi регулярно тиняються чорнобильськими болотами. Ми були, та давно розчинилися серед трясовин, розклалися на ряску, комиш i сонячне свiтло. Ми привиди болiт, ми тиснемо руки бiлобрисим нацистам, до яких ще не дiсталися археологи. Вони пригощають нас цигарками Rheni, насипають у кишенi патронiв i тихо шепочуть напутнi слова.

Нас навiть мухи не помiчають: кружляють навколо, дзиґотять у своїх справах i облiтають стороною. Ми — тьмяний вiдблиск телебрехнi у головах спiввiтчизникiв, просто купа байок про радiацiю, зомбi i телят з трьома головами. У млявих нiчних сутiнках ми годинами шукаємо броди крiзь непролазнi болота, а вдень — тягнемося по пояс у п'явках.

Я щойно повернувся. Мiй останнiй тиждень — то шлях крiзь темряву, тривожне виглядання свiтла фар i жаринки затяжок. Тодi була надiя на лiжко без матраца i крижана вода з мерзлої рiчки, був холод i тамування спраги. Був патруль, який я помiтив в останнiй момент. Була трава: ламка, суха i жовта. А потiм — тiльки мертвий сон, аби ранком бiгти далi

1 2 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оформляндія або Прогулянка в Зону», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оформляндія або Прогулянка в Зону"