Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Шляхом бурхливим, Григорій Олександрович Бабенко 📚 - Українською

Читати книгу - "Шляхом бурхливим, Григорій Олександрович Бабенко"

482
0
12.02.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шляхом бурхливим" автора Григорій Олександрович Бабенко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Шляхом бурхливим, Григорій Олександрович Бабенко» була написана автором - Григорій Олександрович Бабенко, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Шляхом бурхливим, Григорій Олександрович Бабенко" в соціальних мережах: 

Про Григорія Бабенка, автора захоплюючих історичних повістей, досі було невідомо нічого – ні коли народився, ні коли помер. І щойно останнім часом вдалося кинути дрібку світла на цього непересічного автора.
Він закінчив Харківський університет у 1911 році, ще замолоду став цікавитися історією, навіть листувався з Дмитром Яворницьким.
Судячи з того, як Бабенко добре описує Слобожанщину, можна припустити, що він там і народився. Працював лікарем, а з 1928 року завідував медичною частиною в м. Пологи Запорізької області.
Саме у Пологах він і написав повість «Шляхом бурхливим» – про події в Україні за часів Івана Сірка та повстання 1668 року очима малого хлопця.
А ще перед тим видав повість із життя скитів «В тумані минулого» (1927) та повість «Люди з червоної скелі» (1929) – про кам’яний вік. Остання публікація автора – пригодницьке оповідання «Ціна молодості», що вийшло друком у Харкові в 1932 році. Відтоді жодних відомостей про письменника не вдалося знайти.
Історичні повісті Григорія Бабенка не втратили своєї привабливості і зараз. А сміливість, з якою він описував колонізацію України московитами, відверто дивує. Бо жоден інший автор історичних творів, виданих у СРСР, на таке не відваживався.
Ці повісті будуть цікаві як молодому поколінню, так і старшому. Захоплюючі пригоди, соковита мова – все це дуже сучасне, тому ці маловідомі твори минулого варті перевидань і нового прочитання.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 142
Перейти на сторінку:

Григорій Бабенко

Шляхом бурхливим

ПРО АВТОРА

Про Григорія Бабенка, автора захоплюючих історичних повістей, досі було невідомо нічого. Ні коли народився, ні коли помер. І щойно останнім часом дослідникам Миколі Чабану та Олександру Ємцю вдалося кинути дрібку світла на цього непересічного автора.

Григорій Бабенко закінчив Харківський університет у 1911 році. Отже, поступив туди десь у 1905 році, а якщо це було, як узвичаєно, після закінчення гімназії, то він мав би народитися приблизно у 1888 році. Це близько до дійсності, бо я натрапив на його історичну статтю «Мандровані дяки» в журналі «Сніп» за 1912 рік. Отже, він став цікавитися історією ще замолоду, ба навіть листувався з Дмитром Яворницьким.

Судячи з того, як він добре описує Слобожанщину, можна висловити підозру, що він там і народився. Закінчивши Харківський університет, працював практикантом у Миколаївській лікарні м. Харкова. Відтак у 1912—1922 роках був лікарем у Бердянському повітовому земстві, де завідував лікарняними дільницями у Вознесенську, Покровці та Царево-дарівці.

У 1922 році повернувся до Харкова, де, закінчивши чотиримісячні курси при Харківському інституті підвищення кваліфікації лікарів, посів посаду заступника головного лікаря. А з 1928 року завідував медичною частиною в м. Пологи Запорізької області.

Саме у Пологах він і написав повість «Шляхом бурхливим» про події в Україні за часів Івана Сірка та повстання 1668 року. А ще перед тим видав повість із життя скитів

«В тумані минулого» (1927) та повість із кам’яного віку «Люди з червоної скелі» (1929). У 1928 році у Москві вийшов російський переклад «В тумані минулого» під назвою «Меч Арея». Остання публікація автора – пригодницьке оповідання «Ціна молодості», що вийшло друком у Харкові в 1932 році. Відтоді жодних відомостей про письменника не вдалося знайти.

Історичні повісті Григорія Бабенка не втратили своїх приваб і зараз. А сміливість, з якою він відважився описувати колонізацію України московитами, ба навіть кацапами, як їх називає автор, відверто дивує. Бо жоден інший автор історичних творів, виданих в СРСР, на таке не відважувався.

Юрій Винничук

Шляхом бурхливим

Присвячую моїй жінці

Повість кінця XVII століття

I. НА БЕРЕЗІ РІЧКИ ХАРКОВА

Вірний спосіб навчатися плавати. – Дорош та річка. – «Сухарі». – Старий Журавель. – Журавлів гість. – Життя на слободах під воєводами. – На пасіці у Журавля. – Бійка з москалями

– Ви ж, хлопці, не дуже! – встиг тільки крикнути Дорош, коли двоє товаришів, взявши один за ноги, другий за плечі і розгойдавши, кинули його в річку.

– Не бійся! – крикнув хтось з берега.

Але цього вже не почув Дорош. Дриґнувши ногами в повітрі, він плюхнув у воду і, як мідний п’ятак, пішов на дно. Він раптом забув усі поради, що щиро давали йому товариші: не лякатися, не роззявляти рота, як ґава, й не дихати, не вилазити високо з води, не ковтати води, а головне – не боятися того, що назавжди залишишся під водою.

Опинившись у холодній воді, що, здавалося, сама тягла його на дно, він зразу зазнав досі невідомого йому почуття: під ногами не було землі, а в грудях не було повітря! Жили застукали йому у скронях, в очах замиготіли зелені кружала, і він, як божевільний, задриґав руками й ногами, а рот мимоволі роззявився, хапаючи, замість повітря, воду. Трохи згодом він виринув на поверхню, червоний, з виряченими переляканими очима і хапав ротом повітря, мов сом, що його тільки-но витягнув з річки рибалка й кинув на дно човна.

– Не вилазь високо з води!.. Не бійся!.. Пливи! – кричали йому з берега хлопці.

Але щось міцне ухопило його і знову потягло у глиб ріки. Дорош, одчайдушно б’ючи руками й ногами і випльовуючи воду, знову вискочив на поверхню.

– Рятуйте! – ледве чутно крикнув він, а річка знову потягла його до себе, але вже полегеньку.

І раптом Дорош почув, що пливе, що річка вже не тягне його на дно, як раніше. Це було теж нове почуття, але він так злякався потонути, що навіть коли ноги його дістали вже дно, все ще не вірив собі і бовтався ногами й руками, наче під ним була ціла безодня. Він вибрався на берег і сів. У голові йому крутилося, в ухах наче хто бив у великі дзвони, а в очах ще й досі миготіли зелені кружала. Ця хвилина і те, що бачив тепер, назавжди залишилися в Дорошевій пам’яті: і сонце, що стояло майже над головою і заливало не дуже широку, але глибоку з кришталевою водою річку; і ліс, що був синій і темний перед ним на горі, а тут коло річки був зелений і яскравий; і дерев’яні стіни та башти города поруч лісу. Дзвіниця башти просвічується і в просвіті видно дзвін. Дзвін цей моторошно гуде, коли біля города побачать татар. Віщовий дзвін гуде, а з хуторів, з пасік, з поля й лісу біжать люди і ховаються в городі. Але тепер дзвін мовчить і, придивившись, можна навіть відсіля побачити нерухоме серце дзвону. А на протилежному боці річки, на піску, стоять хлопці, товариші До-рошеві, що кинули його в річку, щоб вивчити плавати. Це дуже добрий спосіб. Від нього або зразу вивчишся плавати, або потонеш. Середини не буває. Хлопці на березі кричать і махають руками. Він чує їхні крики, але вони якось не доходять його свідомости! В душі Дорошевій тільки одна думка: він може дихати. Не те, що він живий, бачить сонце, ліс, товаришів, а те, що він може вільно дихати, і вода вже не лізе йому в рот і не забиває подиху.

– Пливи назад! – кричать хлопці.

Але він сидить і тільки усміхається якоюсь незрозумілою усмішкою. Він бачить хлопців, пізнає їх, але не розуміє їхніх слів. І хлопці йому здаються такі, наче він бачить їх уперше або давно не бачив. Он стоїть Митро Стріха. Чорне волосся скудовчене, вогке ще і стирчить на всі боки. Він одягнув сорочку, а штани держить у руках. Худі ноги тремтять у Митра. Холодно йому чи що? Чого ж він не одягає штанів? Ось він підносить штани до рота, наче збирається їсти їх. А… тепер зрозуміло: він гризе вузли на холошах, що хтось нав’язав йому… Та це ж він, Дорош, нав’язав йому «сухарів», коли той був у річці. А ось Дубовиченко, а ось Осадченко Каркач…

– Чого сидиш? – кричить Дубовиченко. – Пливи мерщій

1 2 ... 142
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шляхом бурхливим, Григорій Олександрович Бабенко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шляхом бурхливим, Григорій Олександрович Бабенко"