Читати книгу - "Маленька кравчиня, Фарджон Елінор"

Жила колись Маленька Кравчиня, яка вважалася молодшою у Старшої Кравчині. Але хоча вона і була молодшою, вона так спритно кроїла, так витончено робила стібки, сукні шила з такою чарівною фантазією, що, насправді, вона була найкращою кравчинею в королівстві, і Старша Кравчиня це знала. Маленька Кравчиня була така юна і така скромна, що Старша Кравчиня сказала собі:

– Годі й казати, Лотта шиє краще за мене. Якщо я їй про це не скажу, вона сама ні за що не здогадається, а якщо я скажу, то вона піде від мене, відкриє власну майстерню і забере в мене усіх клієнтів.

Тому Старша Кравчиня мовчала, рідко хвалила Маленьку Кравчиню, хіба що за щось особливо гарне, і частенько лаяла, навіть коли це було зовсім незаслужено. Але Лотта ні на що не ображалася; і знати не знала собі ціни, навіть тоді, коли Старша Кравчиня зверталася до неї, як бувало завжди, коли вони виконували якесь дуже важливе замовлення.

– Лотто, – казала Старша Кравчиня, – щойно тут була маркіза Роллі-Поллі і замовила бальну сукню. Вона бачить себе у блідо-рожевому шовку.

– Який жаль! – вигукувала Лотта. – Наскільки б краще вона виглядала у темно-бордовому оксамиті.

– Саме це я їй і сказала, – промовила Старша Кравчиня. – Вона хоче на спідниці сімнадцять складочок.

– Подумати тільки! – дивувалася Лотта. – Їй потрібна зовсім гладенька сукня, але з шляхетною лінією.

– Саме так, – казала Старша Кравчиня, – як я і сказала маркізі – шляхетна лінія і абсолютно гладеньке.

Тож замість блідо-рожевої сукні зі складками вони шили маркізі Роллі-Поллі темно-бордове вбрання шляхетної лінії. І на прийомі у королеви маркіза справляла чарівне враження, і всі казали: "Старша Кравчиня – просто геній!"

А насправді генієм була маленька Лотта.

Щоб ви знали, королеві цієї країни було 70 років, і оскільки вона була незаміжня, у неї не було дітей, які могли б успадкувати трон. Але якщо матір'ю вона ніколи не була, то, принаймні, вона цілих 25 років була тіткою; і її племінник, який був королем у сусідній країні, з часом став би правити її країною, як своєю.

Двадцять років він не відвідував свою тітку, але, за чутками, він був чарівним юнаком і, як і тітка, неодружений. Ця обставина її настільки турбувала, що вона писала йому про це приблизно два рази на рік, на Різдво і на його день народження. І він завжди відповідав:

Люба тітонько Жоржина!

Вельми дякую тобі за пенал.

Твій люблячий племінник Дік.

P. S. У мене ще все попереду.

Старій Жоржині було 70, а молодому королю Річарду лише 25. У 70 років вже не здається, що все попереду, як це здається у 25, і тому королева, владна стара дама, надіслала йому листа десь посередині між Різдвом і днем народження, в якому звеліла йому приїхати до неї та вибрати собі наречену з її придворних дам, тому що вона втомилася вислуховувати його дурниці. Пенала вона йому цього разу не послала. Король вже не міг відбутися лише подякою, тож йому довелося в основній частині листа нарешті писати і про одруження.

Ось що він писав:

Люба тітонько Жоржина!

Як ти того забажаєш.

Твій люблячий племінник Дік.

P. S. Я не одружуся ні з ким, крім тієї, хто буде дев'ятнадцяти з половиною років від народження та дев'ятнадцяти з половиною дюймів у талії.

Королева негайно скликала всіх дам свого двору дев'ятнадцяти з половиною років від народження і наказала виміряти їм усім талії. Рівно троє виявилися дев'ятнадцяти з половиною дюймів у талії, не більше і не менше. Вона знову написала своєму племіннику:

Мій любий Річарде!

Герцогині Зефірній, графині Карамельській і леді Бланш Баланманж у грудні виповниться двадцять, зараз у нас червень. Це дуже милі дівчата, і їхні талії відповідають твоїм вимогам.

Твоя любляча тітка Жоржина, Королева.

На це молодий король відповів так:

Люба тітонько Жоржина!

Хай буде по-твоєму. Я приїду в понеділок. Прошу тебе, влаштуй три бали, у вівторок, середу та четвер. І нехай кожна з цих дам по черзі складе мені компанію. У п'ятницю я одружуся з тією, хто мені найбільше сподобається, і в суботу поїду додому.

P. S. Я б хотів, щоб це був бал-маскарад, тому що в мене є чудовий маскарадний костюм.

Цього листа королева отримала лише в понеділок вранці, а король мав приїхати цього ж вечора. І можна собі уявити, як усі хвилювалися, особливо дами дев'ятнадцяти з половиною дюймів у талії! Зрозуміло, вони негайно відвідали Старшу Кравчиню.

Ось що сказала герцогиня Зефірна:

– Я просто зобов'язана мати найкрасивішу маскарадну сукню, яку ви зможете пошити, причому до вівторка, до першого балу. І коли вона буде готова, пришліть когось із ваших дівчат, щоб вона показала, як сидітиме сукня.

Ось що сказала графиня Карамельська:

– Вкрай важливо, щоб ви пошили мені найчарівнішу сукню, яку тільки зможете придумати, і доставили її у середу до початку другого балу. І нехай ваша найкраща помічниця принесе її мені і покаже, як її треба носити.

А ось що сказала леді Бланш Баланманж:

– Я просто помру від розпачу, якщо ви не створите мені найдивовижнішу сукню, яка тільки може бути, щоб я змогла її вдягнути у четвер на третій бал. А щоб я бачила, яка вона бездоганна, нехай її одягне найвитонченіша з ваших майстринь, так я зможу судити про це сама.

Старша Кравчиня пообіцяла їм усе виконати, і, тільки дами пішли, вона кинулася до Лотти і розповіла їй про все.

– Ми маємо думати у дві голови і шити у чотири руки, щоб зробити все вчасно, – сказала вона.

– Я впевнена, що впораюся, – весело сказала Лотта. – Шитимемо сукні по черзі. Герцогиня Зефірна отримає свою сукню завтра ввечері, графиня Карамельська – післязавтра ввечері, а леді Бланш Баланманж післяпіслязавтра, навіть якщо мені доведеться просидіти всю ніч і взагалі не зімкнути очей.

– Чудово, Лотто, – сказала Старша Кравчиня, – а тепер я маю подумати, які сукні ми шитимемо.

– Як було б герцогині добре у вигляді Сонячного Променя, – сказала Лотта.

– Я щойно про це подумала, – сказала Старша Кравчиня.

– І як би всіх підкорила графиня у вигляді Місячного Світла, – сказала Лотта.

– Точнісінько мій задум! – сказала Старша Кравчиня.

– А у вигляді Веселки леді Бланш Бланманж була б просто дивовижною.

– Адже ти перехоплюєш мої думки! – сказала Старша Кравчиня. – А тепер берися за викрійки і починай шити.

Лотта розкроїла всі три сукні і засіла за першу, блискуче золоте вбрання, яке буде грати і сяяти, наче сонячне світло, коли та, хто його вдягне, почне танцювати. День і ніч вона просиділа за роботою і не бачила, як зустрічали молодого короля у палаці. А у вівторок за годину до початку першого балу блискуча сукня була готова.

– З палацу послали карету за сукнею, – сказала Старша Кравчиня, – і одна з дівчат має її вдягти і показати, як вона сидить, перш ніж герцогиня одягне її сама. Але кого мені послати? Адже по талії воно всього дев'ятнадцять з половиною дюймів.

– Це якраз мій розмір, мадам, – сказала Лотта.

– Це просто щастя, Лотто! Швидко вдягаї її та вирушай.

І ось Лотта наділа сліпучу золоту сукню, золоті бальні черевички і маленьку золоту корону, що спалахувала блискітками світла. Зверху вона накинула свій старенький чорний плащ і побігла до королівського екіпажу, що чекав її. Кучер клацнув батогом, і вони поїхали. Коли вони прибули до палацу, ліврейний Лакей, який ішов через залу, проводив Лотту до маленької приймальні.

– Вам доведеться зачекати тут, – сказав він, – поки герцогиня не буде готова і не покличе Вас до сусідньої кімнати. Коли вона буде готова, вона подзвонить у дзвіночок. Яке чарівне плаття під Вашим плащем!

– Це сукня для герцогині, – сказала Лотта, – в якій вона має підкорити молодого короля. Хочете подивитися?

– Так, дуже, – відповів Лакей.

Лотта скинула чорний плащ і виступила, як сонце з-за хмари.

– Ось! – сказала вона. – Правда, гарна? Ви думаєте, король встоїть і відмовиться танцювати з герцогинею, якщо вона буде у такій сукні?

– Ніколи, я впевнений! – сказав Лакей.

І з вишуканим поклоном додав:

– Герцогиня, чи можу я просити про честь потанцювати з вами?

– О, ваша величносте! – засміялася Лотта. – Це честь для мене.

Лакей обійняв Лотту за талію і став танцювати з нею, і, тільки-но він почав говорити їй, що її волосся сяє яскравіше за сонячні промені, як задзвенів дзвоник, і Лотті довелося йти.

Герцогиня була в захваті від сукні, а після того як Лотта показала їй, як у ній присідати і вставати, ходити і танцювати, герцогиня вбралася в неї і виплила у бальну залу.

Лотта, кутаючись у свій старий плащ, почула, як у залі вибухнули оплески, коли з'явилася блискуча маленька герцогиня.

"Ну, – подумала Лотта, – перед нею король не встоїть". І вона побігла додому, шити сукню Місячного Світла.

Всю ніч і весь день вона шила сріблясту сукню, що облягала тіло як рукавичка, і впоралася з роботою якраз у той момент, коли королівська карета зупинилася біля дверей. Як і минулого разу, вона вдягла сукню, загорнулася в плащ і поїхала, і, як і минулого разу. Молодий Лакей проводив її до приймальні і попросив зачекати.

– Як пройшов учорашній бал? – запитала Лотта.

– Король протанцював із золотою герцогинею цілий вечір, – сказав Лакей. Сумніваюся, щоб графині так пощастило.

– Хто знає, – сказала Лотта і, знявши свій чорний плащ, вона встала перед ним, як місяць, що сяє опівночі.

– О, графине, – сказав Лакей, цілуючи їй руку, – подаруйте мені найбільше в світі щастя, потанцюйте зі мною!

– Це ви ощасливите мене, ваша величносте, – сказала Лотта з милою усмішкою.

Вони знову потанцювали у приймальні, а потім сіли і стали говорити про себе; Лотта розповіла, що їй дев'ятнадцять з половиною років, що її мама покоївка, а батько швець, а сама вона учениця кравчині.

А Лакей сказав їй, що йому 25 років, і що його батько – палітурник, а його мама – прачка, і що сам він Лакей у молодого короля і має повернутися у своє королівство, коли король одружиться.

Лотта від почутого замислилася, а коли Лакей запитав її – чому, Лотта і сама не знала. Лакей взяв її за руку, і тільки почав їй говорити, що її руки схожі на місячне сяйво, як задзеленчав дзвоник, і Лотті довелося йти.

Графиню Карамельську зачарувала сукня, і, зрозумівши усі тонкощі крою, графиня вдягла сукню і вийшла до зали. Лотта почула зойк захоплення, викликаний її появою; сама ж закуталась у старенький плащ і поспішила додому шити сукню-Веселку.

Всю ніч і весь день вона шила сукню, повіки її стали важкими, і якось важко було на серці, але вона не могла зрозуміти – чому.

Рівно за годину до третього балу сукня була готова, і карета чекала на неї.