Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Дівчинка, яка поцілувала персикове дерево, Фарджон Елінор 📚 - Українською

Читати книгу - "Дівчинка, яка поцілувала персикове дерево, Фарджон Елінор"

110
0
29.03.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дівчинка, яка поцілувала персикове дерево" автора Фарджон Елінор. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Дівчинка, яка поцілувала персикове дерево, Фарджон Елінор» була написана автором - Фарджон Елінор, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Зарубіжна література".
Поділитися книгою "Дівчинка, яка поцілувала персикове дерево, Фарджон Елінор" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити

У Лінгуаглоссі, на Сицилії, жила маленька сільська дівчинка на ім'я Маріетта. Це була країна фруктових дерев: персики, абрикоси, яскраві гранати, мигдаль, чиї ніжні рожеві квіточки навесні з'являлися найпершими, і оливкові дерева, чиє листя завжди зелене, і виноградні лози з білими і чорними гронами в кінці літа. Життя селян цілком залежало від фруктових дерев.

Країна фруктових садів лежала біля підніжжя великої гори з вогненним серцем і жерлом нагорі. Іноді гора сердилася і вивергала з цього жерла вогонь і розпечене до червоного каміння.

А коли вона дуже сердилася, ціла річка з розплавленого каміння стікала вниз з гори кілька днів поспіль, наче з горщика витікала каша. Руде полум'я здіймалося високо в повітря, із силою підкидаючи кам'яні брили, що падали, куди заманеться. Іноді вогняна ріка спускалася вниз і руйнувала все на своєму шляху, перетворюючи квітучу землю на пустелю, і там, де вона пробігала, повітря ставало таким гарячим, що неможливо було ані жити, ані дихати.

Тому селяни, які обробляли землю в тіні гори, завжди жили в страху, чекаючи часу, коли гора розсердиться і почне гнівно бурчати, а коли це траплялося, вони молилися святому Антонію, щоб він приборкав гнів гори та врятував їхні фруктові дерева від загибелі.

У великому гніві гора бувала не дуже часто, і Маріетта вперше почула, як гора бурчить дійсно грізно, коли їй було сім років. Одного ранку її старший брат Джакомо, якого часто не бувало вдома по кілька днів, повернувся додому, а вона гралася в садку, біля свого власного персикового дерева. Її деревце росло в найдальшому кутку саду, з усіх фруктових дерев, що росли тут, її деревце було найближче до гори.

Джакомо посадив цей персик для Маріетти в той день, коли вона народилася, і дівчинка любила своє деревце більше за все на світі. Вона розмовляла з ним, наче з другом, а Джакомо іноді жартував, питаючи сестру, як її подружка поживає сьогодні.

– Малятко – дуже весела подруга – зазвичай відповідала Маріетта навесні, коли дерево зацвітало, а коли на ньому з'являлися персики, вона могла сказати: – Малятко міцна та сильна. – А пізніше, коли персики були зірвані і з'їдені, Маріетта відповідала: – Малятко пішла, вона сьогодні не вийде пограти зі мною.

– Яка вона, твоя донечка-подружка? – жартував Джакомо.

– Вона така гарненька, сміється, співає і танцює весь час. Вона носить зелене платтячко і віночок на голові. Зараз її немає – вона пішла в гості до короля гори, хоча їй зовсім не хотілося йти туди.

Джакомо сміявся і смикав Маріетту за чорні кучерики, але стара бабуся Лючія, яка жила в будинку і готувала їжу, хитала головою і бурмотіла:

– Може й так, може й так, хто знає…

В той день, коли Джакомо на кілька днів пішов з дому, а Маріетта збирала квіти і розмовляла зі своїм персиковим деревом, вона почула якесь незнайоме гудіння у повітрі і подумала: "Король гори на щось розсердився". Почувши це гудіння, усі, хто працював серед дерев – і чоловіки, і жінки стали як укопані та почали дивитися на гору зі страхом у душі.

Дивіться такожЕлінор Фарджон — Засинай моє дитяткоЕлінор Фарджон — ПапужкиЕлінор Фарджон — Сьома принцесаЩе 6 творів →Біографія Елінор Фарджон

Через деякий час вони зрозуміли – сталося те, чого вони боялися найбільше. Чи багато, чи мало часу пройшло після цього, але вогняна річка почала стікати з вершини гори і незабаром мала дістатися до квітучого села. Цього вечора стара Лючія сказала Маріетті:

– Треба швидко втікати.

– Куди ми підем? – запитала Маріетта.

– В село, помолитися святому Антонію. Візьми з собою квіти.

Маріетта взяла квіти, які вона зірвала вранці, і пішла в село зі старою Лючією.

Молоді й старі, жінки і чоловіки сходилися в село з усіх сторін, а ті, хто жив у цьому селі, вже покинули домівки і стояли на колінах в церкві. Майже всі приносили квіти і клали їх до фігури святого Антонія. Маріетта теж поклала квіти і опустилася на коліна поруч з Лючією і почала молитися.

– Чого мені просити, матінко Лючія? – запитала вона.

– Проси, щоб вогонь не впав на нас.

Маріетта просила до тих пір, поки не втомилися коліна. Вона встала і побачила, що деякі діти грають в густій тіні високих колон. Вона трошки пограла з ними, потім прилягла і заснула, а коли прокинулася, побачила, що людей в церкві стало значно більше.

Селяни зі схилів гори, жінки в хустинах, а чоловіки в старих червоних плащах, облямованих хутром, – вони вели з собою дітей. У деяких були величезні вузли з одягом та різним домашнім скарбом, поспіхом зав'язані перед тим, як вони кинулися тікати від вогняної ріки, що спускалася на їхні будинки.

Усю ніч люди стояли в церкві, молячись, щоб річка зупинилася або повернула в бік від їхніх домів, а рано вранці вони вийшли і стали дивитися на гору. З першого погляду їм стало зрозуміло, що їхня молитва не прийнята, і що вогняна ріка продовжує наступати на їхню квітучу землю. Повітря було гарячим та пекучим.

Стара Лючія простягла вгору руки і заголосила, як і багато інших жінок. Потім священик промовив:

– На все воля Господа Бога, діти мої! – і попросив чоловіків винести фігуру святого Антонія з церкви і поставити її на шляху вогняного потоку.

Чоловіки пішли в церкву і винесли статую. Вони пронесли її через село і поставили на дорозі там, де вказав священик. Жінки і діти йшли за ними з квітами і поклали квіти навколо фігури, потім зірвали ще квіти і вкрили ними ноги святого Антонія.

Коли зовсім розвиднілося, гаряче дихання гори оповило людей – усі опустилися на коліна, а священик звів руки і почав творити молитву, благаючи небо відвести вогонь у бік.

Вогняний потік не зупинявся. Нарешті священик обернувся до людей і сказав зі сльозами на очах:

– Діти мої, диво ще може статися, але я не можу дозволити вам стояти тут. Небезпека надто велика. Залиште свої будинки і дерева на милість Божу та йдіть.

У смутку селяни підвелися на ноги, пішли по домівках, зібрали деякі речі, а перед тим, як залишити свої оселі назавжди, вони вийшли в сад і поцілували свої фруктові дерева. Потім величезною юрбою вони вийшли на дорогу і поспішили піти подалі від будинків, у які вони більше ніколи не повернуться.

Потоки людей текли по дорозі, рятуючись від наступаючої небезпеки. Лючія і Маріетта йшли разом з іншими. Раптом Лючія відчула, що хтось смикає її за сукню.

– Матінко Лючія, матінко Лючія!

Бабуся подивилася вниз:

– Що таке, моя маленька?

– Матінко Лючія, чому вони цілували свої дерева?

– Щоб благословити їх і врятувати, якщо на це воля Господня.

– Матінко Лючія, я не поцілувала моє персикове дерево!

– Бідолашне деревце, – зітхнула Лючія, – воно загине першим.

– Я маю повернутися і поцілувати його, матінко Лючія!

– Ні, ні, зараз це вже неможливо. Йому це не допоможе. Дивись, яким гарячим стає повітря.

Стара Лючія прискорила кроки, натовп оточував її з усіх боків, довкола було стільки людей, що вона не відчувала серед них Маріетту, їй здавалося, що вона тримається за спідницю, і Лючія не оберталася на дівчинку, а просто йшла і йшла, думаючи тільки про одне – що треба поспішати. Раптом хтось покликав її:

– Мамо Лючія, мамо Лючія, де ти? Де мама Лючія?

– Ось я, тут, – сказала стара жінка.

– Ось вона! – закричали десятки голосів. Якісь сильні руки виштовхнули стару вперед, і вона зіткнулася віч-на-віч із Джакомо, який, повертаючись додому, побачив натовп людей, що йшли йому назустріч, і вогняний потік з гори, що пожирає будинки і сади. Але в цей момент він не думав про будинок, він думав тільки про свою маленьку сестричку Маріетту. Коли він побачив Лючію, його стурбоване чоло розгладилося, і він сказав:

– Слава Богу! А де Маріетта?

– Ось вона, – сказала стара жінка і потягнула малюка, що чіплявся за її спідницю, але це була не Маріетта, це був Стефано, синок горбаня.

– Як! – вигукнула в розпачі Лючія. – Де Маріетта? – І вона стала гукати Маріетту, і натовп теж гукав її, але все було марно. Маріетти не було.

Раптом Лючія сплеснула руками і вигукнула:

– Я знаю, знаю, Боже милостивий, вона пішла поцілувати своє персикове дерево.

Бабуся повернулася і вони разом із Джакомо, чиє серце тяжко калатало від страху, стали поспіхом пробиватися крізь натовп, прокладаючи собі дорогу.

Ледве помічаючи спеку, наче в пеклі, дорослий чоловік і стара жінка йшли по дорозі вгору, поспішаючи з усіх сил. Вони пройшли через село, пройшли повз фігуру святого Антонія, яка потопала у квітах, потім пройшли вздовж садів і виноградників, які належали їхнім сусідам, і нарешті прийшли до свого власного будинку біля підніжжя гори. Щоб не втрачати час, вони не стали навіть заглядати всередину, а відразу поспішили в найдальший кут саду, туди, де росло персикове деревце Маріетти.

І вони знайшли її тут. Маріетта лежала із заплющеними очима, притулившись щокою до стовбура, а її ручки обіймали свого друга. Маленька фігурка святого Антонія, яка раніше стояла в кімнаті матінки Лючії, була поруч з Маріеттою, вона поставила її перед деревом і поклала до ніг святого оберемок квітів.

Джакомо нахилився до своєї сестрички, а потім сказав:

– Вона спить. І чоло у неї холодне.

– Слава Богу! – зітхнула матінка Лючія, – дивись, повітря перестало нагріватися. Вони обернулися у бік гори і з подвивом побачили, що вогняна ріка дісталася підніжжя і повернула в бік.

– Це чудо, – сказала стара Лючія.

Маріетта поворухнулася, відкрила очі і побачила свого старшого брата, що схилився над нею. Вона схопилася на ніжки і обійняла його за шию.

– Джакомо, яка я рада тебе бачити! Джакомо, ти знаєш, що сталося, поки тебе не було? Король гори розгнівався і послав униз вогняну ріку, а я ходила в церкву і подарувала квіти святому Антонію, і я була в церкві всю ніч, разом з іншими людьми. А вранці ми вийшли з церкви і поставили святого Антонія на дорогу, і стояли на колінах, поки не стало дуже спекотно, а потім усі поцілували свої дерева і втекли, а я забула поцілувати своє персикове дерево, Джакомо, і я повернулася і принесла святого Антонія, щоб захистити його, і було так спекотно, що я навіть злякалася, а моя донечка-подружка сказала: "Не бійся, Маріетто, король гори піде назад, якщо я піду з ним, і тепер я піду, тому що ти повернулася поцілувати мене, тому лягай спати, Маріетто, спи і нічого не бійся". І я лягла спати і заснула, а де тепер король гори?

Джакомо сказав:

– Він пішов, Маріетто.

А потім міцно притиснув її до себе і глянув на Лючію. Стара жінка теж подивилася на нього, потім на Маріетту, потім на персикове дерево, на гору і пробурмотіла:

– Може й так, може й так, хто знає…

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчинка, яка поцілувала персикове дерево, Фарджон Елінор», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дівчинка, яка поцілувала персикове дерево, Фарджон Елінор"