Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Ціппер та його батько, Рот Йозеф 📚 - Українською

Читати книгу - "Ціппер та його батько, Рот Йозеф"

136
0
29.03.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ціппер та його батько" автора Рот Йозеф. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Ціппер та його батько, Рот Йозеф» була написана автором - Рот Йозеф, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Зарубіжна література".
Поділитися книгою "Ціппер та його батько, Рот Йозеф" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 22
Перейти на сторінку:
Увага! Ви читаєте фрагмент тексту. Повний текст твору вилучено за запитом правовласників!

Переклад з німецької Євгена Поповича

І

У мене батька не було — тобто я його ніколи не знав. А в Ціппера був батько, і це надавало моєму приятелеві особливої ваги, наче він мав папугу або пса-бернардина. Коли Арнольд казав: "Я завтра йду з татом на Кобецль", — мені також хотілося мати батька. Батька можна було тримати за руку, наслідувати його підпис, батько міг тебе лаяти, карати, винагороджувати й бити. Часом я навіть просив матір ще раз вийти заміж, бо хотів мати бодай вітчима. Але мати так і лишилась сама.

Молодий Ціппер завжди хвалився своїм батьком. Це йому тато купив, а це заборонив. Те йому обіцяв, а те відмовив. Тато хотів поговорити з учителем, хотів знайти репетитора, мав купити Арнольдові годинника на конфірмацію і обладнати для нього окрему кімнату. Навіть коли батько робив синові якісь прикрощі, здавалося, що Арнольд сам їх бажав. Батько був якимось могутнім і водночас послужливим духом.

Інколи я також ходив кудись з Арнольдовим батьком, і десь чверть години він ставився до мене як до власного сина. Наприклад, казав: "Застібни коміра, вітер дме з півночі, і ти можеш застудити горло". Або: "Покажи-но руку. Ти подряпався. Ходімо до аптеки й чимось її помастимо". Або: "Скажи матері, нехай пошле тебе до перукаря. Влітку не носять довгого чуба". Або: "Ти вже навчився плавати? Хлопцям треба вміти плавати!". Тоді мені здавалося, що молодий Ціппер позичав мені старого. Я був і вдячний своєму приятелеві, і водночас засмучений, що доведеться повертати йому батька, як доводилось повертати "Робінзона". Адже, врешті-решт, позичені речі — не твої.

І все ж таки Ціпперів батько інколи діставався мені й надовше, тільки я мусив ділитися ним з Арнольдом. При нагоді ми втрьох вибиралися на якісь особливі видовиська: вилазили на високі вежі, оглядали мандрівний звіринець, потвор, карликів, театр із Танагри чи бігуна, що за десять хвилин пробігав довгу Ластенштрассе. Власне, за одинадцять хвилин і п'ятдесят чотири секунди, казав старий Ціппер. Бо він час визначав дуже точно. В нього був годинник, що його мій товариш справедливо називав хронометром. То був великий золотий годинник з покришкою. Циферблат був зроблений з блакитної емалі, а чорні римські цифри мали позолочені краї. Маленький, ледь помітний гачечок біля дужки приводив у рух механізм дзвоника. Дзвінкий срібний дзвоник вибивав кожну годину й кожну чверть години.

— Цим годинником, — казав Ціпперів батько, — може користатися навіть сліпий не згірше за видющого. Звичайно, хвилини, — жартівливо додавав він, — йому довелося б уявляти. Цей годинник ніколи ще не був у майстра, а вже йде сорок один рік, день у день. Я колись придбав його в Монте-Карло за незвичайних обставин.

Ті "незвичайні обставини" давали нам з Арнольдом немало поживи для роздумів. Батько, що з ним ми йшли разом вулицею серед білого дня, чоловік, як усі, в чорному круглому капелюсі, з ціпком, оздобленим головкою зі слонової кістки (зрештою, вона теж мала свою історію), — цей батько давно колись, і саме в Монте-Карло, щось пережив за незвичайних обставин. Ми шанобливо дивились, як старий Ціппер звіряв свій годинник з астрономічним на обсерваторії, як він перевіряв опівдні висоту сонця та електричні міські годинники. Бувало, за столом, коли всі мовчки їли, він раптом натискав гачечок на своєму хронометрі, і всі вражено слухали загадкові звуки дзвоника.

Дивіться такожЙозеф Рот — Гробівець капуцинівЙозеф Рот — Марш РадецькогоБіографія Йозефа Рота

Ціпперів батько любив несподіванки й часто влаштовував дома різні штуки, які серед дорослих не вельми в пошані: підкладав сірникові коробки, з яких вибігали мишки, й цигарки, що раптом вибухали, насипав під тонку скатертину гумових кульок, що потім лякали всіх. Проте він цікавився й важливішими речами, наприклад, географією, історією та природничими науками. Стародавні мови він не цінував, зате великої ваги надавав сучасним.

— Англійської і французької, — казав він, — повинен тепер учитися кожен юнак. Якби я замолоду мав кращі умови, то став би справжнім поліглотом. Латинська ще півбіди, принаймні вона може знадобитися, коли йдеш на медицину або на фармацевтику. Але грецька? Мертва мова! Гомера можна читати і в перекладі. Грецькі філософи давно вже віджили своє. Я б залюбки віддав Арнольда до реальної школи. Аби ж не мати! А ще й каже, що любить сина. Любить, а змушує його вчити грецьку граматику.

Погляди старого Ціппера відрізнялися від поглядів його дружини не тільки в цьому питанні. Наприклад, вона відчувала повагу до вчителів, священиків, до двору й до генералів, а він заперечував вічні істини, був бунтівником і раціоналістом. Він шанував усіх геніїв без винятку: Гете, Фрідріха Великого й Наполеона, різних винахідників, полярних дослідників, а особливо Едісона. Він поважав науку, але з її жерців — тільки тих, що давно померли чи перебували на чималій географічній відстані від нього, його пошана до медицини йшла в парі з недовір'ям до лікарів. Запевняв, що ніколи не буває хворий. Він обходився без лікаря, так само як його годинник — без майстра. А проте інколи бував у такому стані, коли, як сам казав, потребував відпочинку. Тоді він пояснював, що кожній здоровій людині — саме здоровій — час від часу потрібен відпочинок і навіть гарячка. В нього було багато способів міряти температуру. Ніхто не вмів так, як він, струшувати термометра. Його методи лікування були дивні, невідомі медицині. Вони швидше свідчили про схильність до забобонів, бо суперечили його єдиній вірі — вірі в розум. Він їв цибулю, коли в нього боліла голова, клав павутину на відкриті рани, а щоб вилікувати ревматизм, бродив по воді.

II

Родина Ціпперів жила в дрібноміщанському кварталі, де кімнати в помешканнях тісні, з тонкими стінами й непотрібними оздобами.

В помешканні Ціпперів була одна дуже гарна кімната, за спальнею. До неї вели двері і з передпокою, але вони завжди були замкнені, відчиняли їх тільки раз на рік, на Великдень, коли старий Ціппер чекав у гості свого брата з Бразилії. Для нас, тобто для молодого Ціппера й для мене, та гарна кімната, яку звали салоном, була приступна в неділю після обіду, коли ми обіцяли, що сидітимем тихо й "нічого не розіб'ємо". Бо там було нагромаджено багато ламких речей. Я пригадую собі блакитну скляну чорнильницю зі срібною покришкою, такого самого кольору пісочницю й ручку з синього скла. То був "набір". Він стояв на комоді посеред важких, рубінового кольору чарок, срібних келихів і посрібленого посуду для овочів. У чарках, що завжди були трохи припорошені, лежали перламутрові ґудзики й дитячі каблучки з м'якого срібла, шпильки для краваток, дерев'яний футлярчик для голок, брошки, оздоблені скляними діамантами, й чорні, гнучкі липучі блискітки, які ненастанно губилися з чорної святкової сукні пані Ціппер і які вона збирала, щоб при нагоді знов нашити на сукню.

В салоні завжди панував присмерк. Важкі червоні завіси пропускали мало сонця, лише зрідка якомусь його промінчикові щастило просмикнутися крізь вузьку шпарку і прокласти вузеньку стежечку зі сріблястого пороху від вікна до круглого столу. З вічно зачинених шаф гостро тхнуло нафталіном. Якась задушлива вологість нагадувала осіннє поле, поминки й дух кадила в прохолодних каплицях. На стіні висіли портрети діда, баби та батьків пані Ціппер. Старий Ціппер не мав портретів своєї рідні, бо він походив з "простої" родини, що не замовляла собі портретів. Зате сам він, здається, хотів стати патріархом шанованого роду. Він часто фотографувався, потім давав збільшувати свої фотографії і вивішував усіх їх на стінах у салоні. Там можна було побачити пана Ціппера в капелюсі і з ціпком на лавці в садку, на тлі куща жасмину або ж біля письмового столу, схиленого над якоюсь грубою книжкою. Праворуч висіла фотографія пана Ціппера в мундирі фельдфебеля піхотних військ — власне, фельдфебеля фінансового відділу піхотних військ. Ліворуч — пан Ціппер у циліндрі і в білих рукавичках, наче він щойно повернувся з весілля чи з похорону. Тут він ще молодий наречений і тримає в руці букет у білому папері, а там уже поважний батько з малим Арнольдом на колінах.

Ще частіше, ніж старого, фотографували молодого Ціппера. Арнольд шестимісячний — голенький, усміхнений, на ведмежій шкурі; Арнольд однорічний на руках у матері; Арнольд чотирирічний у перших довгих штанях; Арнольд у шість років з першим ранцем, грифельною табличкою і губкою, що метляється збоку; Арнольд семирічний зі своїм першим табелем; Арнольд восьмирічний — сидить, схрестивши ноги, біля свого вчителя в оточенні шкільних товаришів; Арнольд в іспанському національному костюмчику і Арнольд на велосипеді; Арнольд на іподромі, верхи на конику, і на дитячій машині в парку розваг; Арнольд на ослі й на козлах брички; Арнольд біля піаніно й зі скрипкою; Арнольд зі стрілою та з луком і Арнольд із шаблею; Арнольд у драгунському вбранні і в матроському; Арнольд у різному віці, в різних костюмах, за різних обставин; Арнольд, Арнольд…

Чому, питав я, не фотографовано Арнольдового старшого брата Цезаря? Цезарем його названо на честь рано померлого материного брата. Здавалось, це ім'я тяжіло над хлопцем, ставило йому завдання, для яких він не був народжений. Він мусив стати або генієм, або нікчемою. Хто ж, мавши таке ім'я, зміг би дати радість своїм батькам?

Ні, він не давав їм ніякої радості, принаймні батькові. Цезаря рідко можна було застати вдома. Він тинявся вулицями, його можна було побачити перед входом у цирк Кавалі, перед кінотеатром на околиці міста й на тій вуличці, де в кожному будинку містився бордель. А він мав лише чотирнадцять років. Я добре пам'ятаю його червоне, простацьке обличчя з грубими, невиразними рисами, низьке наморщене чоло, що немов хотіло вдати з себе стурбоване, дивовижний контраст між його скептичним ротом, що скидався на старий, невеселий серп, і ясними, зеленкуватими, по-тваринному безтямними блискучими очима. Коли йому було п'ятнадцять років, він спав з усіма покоївками в сусідстві, чорний заріст пробивався з кожної пори на його обличчі, а брови почали зростатися на переніссі. Він "не хотів учитися". Старий Ціппер "забрав його" з гімназії і "віддав" до реальної школи. Тут він влаштував бійку з товаришем, розбив йому носа й дав у зуби вчителеві, що хотів їх розборонити.

1 2 ... 22
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ціппер та його батько, Рот Йозеф», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ціппер та його батько, Рот Йозеф"