Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Розповідь про царя Шахріяра (арабська казка), Невідомий Автор 📚 - Українською

Читати книгу - "Розповідь про царя Шахріяра (арабська казка), Невідомий Автор"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Розповідь про царя Шахріяра (арабська казка)" автора Невідомий Автор. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Розповідь про царя Шахріяра (арабська казка), Невідомий Автор» була написана автором - Невідомий Автор, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Зарубіжна література".
Поділитися книгою "Розповідь про царя Шахріяра (арабська казка), Невідомий Автор" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2
Перейти на сторінку:

Переклад Йосипа Брояка і Валерія Рибалкіна

Увага, цей переклад не адаптований до шкільної навчальної програми!

ЦАР ШАГРІЯР

І ЙОГО БРАТ ШАГЗЕМАН

Розповідають — та тільки Аллах добре те знає,— що в сиву давнину, за далеких часів, владарював на островах Індії та Китаю один із могутніх Сасанідів-царів. Мав він велике військо, численну челядь і двох синів. Обидва вони були відважні витязі, але старший був хоробріший. Він заволодів країною, де справедливо правив підлеглими. Звали його Шагріяром, а меншого брата звали Шагземаном, був він царем перського Самарканда. Отож обидва брати благополучно сиділи собі на престолах і праведно урядували над підданими у своїх царствах. Та через двадцять років старший брат скучив за меншим і послав по нього свого вазіра. Той, прибувши в Самарканд, привітав царя Шагземана й повідомив, що брат скучив за ним і кличе його до себе в гості. Шагземан пошанував братового посланця увагою та ласкою. Запросини було прийнято, і Шагземан зібравсь у дорогу. Призначив свого вазіра правителем країни на час своєї відсутності й вирушив до брата. Та невдовзі згадав, що забув узяти з собою одну річ. Повернувся по неї додому вночі й застав свою жону на подружньому ложі в обіймах чорного раба. Коли цар побачив це, йому потьмарилося в очах, і він подумав собі: "Якщо таке сталося, коли я не встиг іще навіть і за місто виїхати, то що ж витворятиме ця шльондра, як я відлучуся надовго?!" І він вихопив із піхов меча й зарубав їх обох у ліжку.

Потім, повернувшись до свого обозу, рушив далі й благополучно прибув до братового міста.

Той, вийшовши назустріч братові, радо привітав його. Задля високого гостя місто було пишно, по-святковому вбране. Шагріяр щедро приймав брата і проводив з ним час у розмовах та розвагах. Але молодший брат, згадавши про те, що сталось у нього вдома, так засмутився, що аж збліднув і підупав на силі. Спостерігши це, старший брат подумав, що причиною тому с розлука брата з домівкою та царством, і тому не став набридати розпитуванням. Та згодом Шагземан заговорив про це сам.

— Тяжко в мене, брате, на душі,— сказав він, але так і не признався про те, що в нього зайшло з жоною.

— Ось поїдеш зі мною на полювання та лови й розрадиш свою душу,— сказав Шагріяр братові.

Але той відмовився, і Шагріяр подався на полювання сам.

Вікна в палаці, де поселився Шагземан, виходили в сад. Глянувши у вікно, він побачив, що двері палацу відчинились і в сад вийшло двадцять невільниць та двадцятеро рабів, і серед них ішла його братова, виділяючись надзвичайною вродою. Вони підійшли до фонтана, роздяглися всі й посідали. Тоді дружина царя Шагріяра гукнула: "Мас'уде!" І до неї підійшов чорний раб, обійняв її, а вона — його, та й почали вони перелюбствувати, інші раби робили те ж саме з невільницями. Ось так вони безперестанку обіймались, цілувались та тішилися, аж поки не повернуло за південь. Побачивши це, Шагземан сказав собі в душі: "Клянусь Аллахом, моє нещастя менше, ніж отака ганьба!" Його смуток та переживання розвіялися, і він подумав: "Воістину це гірше того, що скоїлося зі мною!" І йому, як і раніше, захотілося їсти й пити. Коли Шагріяр повернувся з полювання, то завважив, що брат поздоровішав на виду, лице йому розрум'янилося, і він став добре їсти, хоч раніше і їв мало, і він сказав йому:

Дивіться такожАвтор Невідомий — Синдбад-мореплавець: Третя подорож (арабська казка)Автор Невідомий — Пігмаліон і ГалатеяАвтор Невідомий — СадкоЩе 46 творів →

— Я бачив, брате мій, що твоє обличчя було бліде, а зараз ти маєш кращий вигляд. Розкажи мені, що з тобою сталося.

— Чому я погано виглядав, розповім тобі, але, пробач, не скажу, чому мені зараз полегшало,— відповів Шагземан.

— Розкажи спочатку, чому ти так змарнів? — попросив Шагріяр.

— Так от послухай, брате мій,— почав Шагземан.— Коли ото прибув до мене твій вазір із запросинами, я, не гаючись, спорядився й виїхав з міста. Але потім пригадав, що забув у замку перлину, яку я мав подарувати тобі. Отож повернувся по неї і вдома заскочив свою жінку: вона спала на моєму ложі в обнімку з чорним рабом. Я зарубав їх і прибув до тебе, пригнічений тим, що сталося. Оце й є причиною моєї слабості та кепського вигляду. А от чому я зараз виглядаю вже ліпше — не змушуй мене говорити про це.

— Заклинаю тебе Аллахом, скажи ж мені, що принесло тобі полегшення! — вигукнув старший брат.

І Шагземан розповів йому про все, що він тут бачив.

— Я мушу побачити це на власні очі,— мовив Шагріяр.

— Тож давай зробимо так,— порадив йому брат:— Ти скажи, що виїжджаєш на лови, а сам тим часом заховайся в мене, і тоді сам побачиш усе на власні очі.

Цар Шагріяр відразу ж оповістив про від'їзд, і мисливський поїзд з наметами виступив за місто. Вирушив з ними й цар, але потім, залишившись у наметі сам, сказав пажам, щоб до нього нікого не впускали. Затим він переодягся і крадькома повернувся в палац до брата.

Сівши при вікні, що виходило в сад, невдовзі побачив, як там з'явились невільниці зі своєю господинею, і далі все відбувалося так, як розповідав йому брат,— аж до післяполуденної молитви. Побачивши таке, цар Шагріяр мело не збожеволів і сказав:

— Уставай, брате, підемо зараз же геть звідси. І не треба нам ніякого царювання, аж поки не побачимо, що когось спіткало те ж саме, що й нас! Інакше — смерть нам буде краща, ніж таке життя!

І брати вийшли з палацу через потаємні двері і мандрували довго, дні й ночі, аж поки не підійшли до дерева посеред галявини, де струмувала вода з джерела, а неподалік було солоне море. Втамували спрагу джерельною водою й сіли перепочити. Та невдовзі море раптом розбушувалося, і з нього піднявсь аж до неба чорний стовп, наближаючись до галявини, де вони сиділи. Брати перелякалися й залізли на самісінький верх високого дерева. І звідти почали спостерігати, що ж буде далі. І незабаром побачили величезного, широкогрудого джина із скринею на здоровецькій голові. Видобувшись на берег, він підійшов до дерева, на яке вибралися брати, сів під ним і, відімкнувши скриню, дістав з неї шкатулку, відкрив її, і з неї вийшла молода струнка дівчина, сяюча, мов сонце, як про це чудово сказав поет Атийя:

Яскраво засяяла в пітьмі вона —

І ось розступилась нічна пелена,


І збляклі у вись піднялися сонця —

Й померкла півмісяця дужка ясна.


Схилилося все перед ликом її,

Й розкрилася чару її таїна.


Коли ж вона щезла у зблисках яси,

Умилась дощами земля весняна.

— О володарко, викрадена у весільну ніч, я хочу трохи поспати.

І, поклавши голову їй на коліна, він заснув. Дівчина ж глянула вгору й побачила на дереві царів. Тоді вона переклала голову джина із своїх колін на землю, стала під деревом і сказала, подаючи знаки, братам:

— Злазьте, не бійтеся цього іфрита!

— Ради Аллаха, не змушуй нас до цього,— відповіли вони.

— Клянусь Аллахом, якщо ви не злізете,— пригрозила дівчина,— я розбуджу іфрита, і він уб'є вас.

Отож вони мусили злізти до неї, а вона, роздягтись, лягла перед ними й каже:

— Ану потіште мене, та якнайкраще, бо інакше нашлю на вас іфрита. Та чого це ви переморгуєтесь,— додала вона, помітивши їхню нерішучість.— Якщо ви не зробите цього, я таки нацькую на вас іфрита.

І, злякавшись джина, брати вдовольнили її.

— Вставайте! — сказала вона їм, коли вони закінчили, дістала з кишені торбинку й витягла з неї величезне намисто з п'ятисот сімдесяти перснів.

— Знаєте, що це таке? — запитала вона в них.

— Не знаємо,— відповіли вони.

— Усі власники цих перснів,— сказала вона,— мали зі мною діло, так само, як і ви. Отож і ви давайте мені по персню.

І брати познімали свої персні й дали їй. А вона розповіла їм:

— Цей іфрит викрав мене в мою шлюбну ніч, потім поклав у шкатулу, а шкатулу — в скриню і, повісивши на неї сім замків, сховав її в морську безодню бурхливого моря, над якою хвилі бились одна об одну. Не знає він, що, коли жінка чогось захоче, її не стримає ніщо, як сказав про це поет:

Не довіряй красуням жвавим,

їх присяганням кучерявим,


Чи вибачаються, чи плачуть —

Для них усе то звична справа.


Кохання — чисте прикидання,

А їх вбрання — то пастка гавам.


Прекрасний Йосиф — пригадай-но —

Як був обдурений лукаво!


Адам, наш пращур, через Єву

Із раю вигнаний, ій-право!

А інший сказав так:

Кароока, ще більш ти у сварці жадана,

Я не дуже-то й винен за все це, кохана!


Полюбивши, зробив я цим самим лиш теє,

Що робили усі — від раба до султана


І скажу: здивування великого гідний,

Хто від чар жіночок на коліна не стане.

Почувши таке, брати вкрай здивувалися і стали говорити проміж себе про те, що цьому іфритові ведеться ще гірше, ніж їм. І це їх заспокоїло. Вони відразу ж залишили дівчину й повернулись до міста царя Шагріяра. Ввійшовши до палацу, він повідрубував голови своїй жінці, невільницям та рабам.

І надалі цар Шагріяр приводив до себе на ніч незайману дівчину і, забравши в неї вінок, вранці велів убивати її. Так тривало три роки. В місті зчинився гвалт. Батьки почали тікати зі своїми дочками, і тут не залишилося вже жодної дівчини, придатної до шлюбу. Аж ось настав той день, коли цар Шагріяр, за своїм звичаєм, наказав вазірові привести йому нову дівчину, і той шукав, шукав її, але так і не зміг знайти. Тож подався він, розгніваний і зажурений, додому, боячися гніву царя.

І мав той вазір дві молоденькі дочки, напрочуд стрункі, сповнені тонкої краси й чарівності. Старшу звали Шагразада, молодшу — Дуньязада. Старша прочитала багато книг — це були літописи, життя давніх царів, легенди й перекази про далеких предків. Кажуть, що вона зібрала тисячу книг про глибоку минувшину різних народів та багатьох поетів. Отож вона, Шагразада, спитала батька:

— Що з тобою, татку? Я бачу, ти чимось заклопотаний і зажурений. Про це хтось із поетів писав:

Скажи сумному: "Не журись!

Не вік печаль триває,—


Минають радощі життя,

І смуток теж минає"

І тоді батько розповів дочці про той клопіт, якого завдав йому цар.

— Ради Аллаха, татку,— вигукнула Шагразада,— віддай мене заміж за царя, і тоді я або залишуся жити, або стану викупом за дочок мусульман і врятую їх від нього.

— Заклинаю тебе Аллахом, не наражайсь на цю смертельну небезпеку! — сказав батько.

— Але ж так має бути! — мовила Шагразада.

Тоді батько спорядив її і відвів до царя Шагріяра.

А перед тим Шагразада намовила свою сестру, що та має зробити:

— Я покличу тебе, і ти весь час будеш при мені в царській опочивальні і, коли побачиш, що цар уже набувся зі мною в постелі, скажи: "Сестро, поговори з нами, розкажи нам що-не— будь, аби швидше минула ця ніч".

1 2
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розповідь про царя Шахріяра (арабська казка), Невідомий Автор», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Розповідь про царя Шахріяра (арабська казка), Невідомий Автор"