Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Вогонь, Барбюс Анрі 📚 - Українською

Читати книгу - "Вогонь, Барбюс Анрі"

207
0
04.04.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вогонь" автора Барбюс Анрі. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Вогонь, Барбюс Анрі» була написана автором - Барбюс Анрі, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Зарубіжна література".
Поділитися книгою "Вогонь, Барбюс Анрі" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 51
Перейти на сторінку:

Переклав Микола Терещенко

Пам'яті товаришів, що загинули поруч мене в Круі та на висоті 119.

А Б.

І. Видиво

Вершини Дан-дю-Міді, Егюїй-Верт і Монблан здіймаються перед безкровними обличчями, що визирають з-під ковдр, розкладених поряд на санаторній галереї.

Ця зашклена тераса, на другому поверсі шпиталю-палацу, з балконом різьбленого дерева, відмежувалась у просторі й звисає над світом.

Ковдри з тонкої вовни — червоні, зелені, брунатні й білі, з-під яких виглядають схудлі обличчя з блискучими очима,— лежать непорушно. На розкладних кріслах панує тиша. Хтось кашлянув. Коли-не-коли чути тільки шелест мірно перегортуваних сторінок книжки, або шепіт запитання й тиху відповідь двох сусідів, чи іноді на балюстраді лопоче крильми зухвала ворона, що відбилась від зграй, розсипаних разками чорних перлів у прозорому безмежжі.

Тиша тут є закон. До того ж усі ці люди, багаті й незалежні, хворі на одну й ту саму недугу, що з'їхалися сюди з усіх кінців землі, відвикли розмовляти. Вони заглиблені в себе й думають лише про своє життя і смерть.

На галереї з'являється служниця: вона вдягнена в біле і ходить тихо. Вона принесла газети й роздає їх.

— От і сталося! — каже той, хто перший розгорнув газету.— Війну оголошено.

Хоч на неї і чекали, але новина якось ніби приголомшує, бо всі відчувають її незмірне значення.

Ці розумні й освічені люди, навчені стражданнями й роздумами, відірвані від життя, такі далекі від решти роду людського, ніби вони живуть у майбутньому, дивляться в далечінь поперед себе, в незбагненну країну живих і божевільних.

— Австрія чинить злочин,— каже австрієць.

— І Англія,— каже англієць.

— Сподіваюся, Німеччину переможуть,— каже німець.

* * *

Вони знов простягаються під ковдрами обличчям до верховин і до неба. Але, незважаючи на прозорий простір, тиша сповнена зловісної звістки:

— Війна!

Дехто порушує тишу, проказуючи це слово півголосом, і думає про те, що заходить найбільша подія нашого часу, а може, й усіх часів.

Звістка ця повиває якимсь невиразним, присмерковим маревом навіть осяйну навколишню природу.

Спокійні простори долини, облямовані рожевими, наче троянди, селами та оксамитовими пасовищами, величні плями гір, чорне мереживо ялин і біле мереживо вічних снігів — усе сповнюється людським рухом.

Юрби снують усюди. На полях, хвиля за хвилею, вони біжать в атаку і завмирають; будинки випатрані, як люди, і міста — як будинки; села здаються якимись білими крихтами, що впали з неба на землю; моторошні купи мертвих і поранених змінюють вигляд рівнин.

Кожен народ, жертий звідусіль різаниною, безупинно вириває зі свого лона нових солдатів, повних сили й крові. В річку смерті вливаються живі притоки.

На півночі, на півдні, на заході — скрізь точаться бої. Хай хоч куди повернись — всюди війна.

Один із блідих провидців, спершись на лікоть, називає й підраховує сьогоднішніх і прийдешніх бійців: тридцять мільйонів солдатів.

Дивіться такожАнрі Барбюс — НіжністьАнрі Барбюс — Місяць-злючкаАнрі Барбюс — Ця кімнатка снить порожня...Ще 9 творів →Біографія Анрі Барбюса

Другий, з жахом в очах, шепоче:

— Б'ються дві армії: це накладає на себе руки єдина велика армія.

— Не треба б...— глухим замогильним голосом говорить перший у ряду.

Але той відказує:

— Починається знову Французька революція.

— Начувайтеся, трони! — пошепки виголошує другий.

Третій додає:

— Можливо, це остання війна.

Тиша. Кілька душ, ще бліді від трагедії безсонної ночі, хитають головою.

— Покласти край війнам! Хіба ж змога? Покласти край війнам! Світова болячка не вигойна.

Хтось кашляє. І під сонцем пишних луків, де вилискують гладенькі корови, знову западає великий спокій; темні гаї, зелені поля й синя далечінь заступають це видиво, гасять відблиск огню, що охоплює й руйнує старий світ. Безмежна тиша втамовує відгомін ненависті й страждання чорного всесвітнього кишіння. Розмовці один по одному знову заглиблюються в себе, стурбовані таємницею своїх легенів і порятунком свого тіла.

Та коли в долину сходить вечір, на верхів'ях Монблану схоплюється буря.

У такі небезпечні вечори виходити заборонено: навіть до просторої веранди — в гавань, де сховалися хворі, докочуються останні хвилі вітру.

Жерті болячкою всередині, ці смертельно поранені люди споглядають струс стихій. Вони дивляться, як вибухають над горою удари грому, здіймаючи хмари, наче хвилі в морі, і одночасно кидаючи в пітьму стовпи вогню і пари; і вони повертають свої бліді, виснажені обличчя, щоб стежити за орлами, що кружляють у небі й дивляться згори на землю крізь клубовиська туману.

— Покласти край війні! — кажуть вони.— Покласти край бурям!

Але стоячи вже на межі живого світу, очищені від пристрастей партій, звільнені від набутих поглядів, від засліплень, від влад традицій, мрущі усвідомлюють простоту буття і бачать величезні можливості...

Останній у ряду кричить:

— Бачите, внизу щось повзе.

— Еге... ніби щось живе.

— Ніби рослини...

— Ніби люди...

І' от, серед зловісних виблисків бурі, чорних розпатланих хмар, важко навислих над землею, наче злі духи, їм здається, ніби вони бачать, як розгортається широка блідо-синя рівнина. їм здається, що з рівнини, затопленої багном і водою, постають привиди; вони чіпляються за поверхню грунту, осліплені й геть затягнуті тванню, ніби потворні утопленики. І їм здається, що це солдати. Мокра рівнина, зорана довгими рівнобіжними каналами, перекопана ямами, повними води,— неомірна, і гинучих безліч... Але тридцять мільйонів рабів, злочинно кинутих одне проти одного у війну, в цю багнюку, підводять голови, і на їхніх людських обличчях нарешті зроджується воля. Майбутнє в руках цих рабів, і ясно — старий світ оновиться тільки спілкою, що її колись укладуть ті, чиї лави й муки безмежні.

ІІ. В землі

Просторе бліде небо сповнюють розкоти грому: кожний вибух, зриваючись рудою блискавкою, здіймає враз вогненний стовп у ніч на спаді і димний стовп там, де світає.

Високо-високо й дуже далеко видно зграю страшних птиць з могутнім, уривчастим подихом. Вони кружляють над землею і оглядають її. Птиць чути, але не видно.

Земля! При світлі повільного скорботного досвітку проступає безкрая й заллята водою пустеля. У калюжах і вирвах вода тремтить від передранішнього пронизливого холоду, на цих ялових полях, поораних вибоями, під блідим сяйвом виблискують, мов крицеві рейки, сліди, накочені військами й нічними обозами; з непролазної багнюки то там, то тут стирчать якісь зламані рогатки, розвернені, як літера "х"; скручені, переплутані мотки, цілі хащі колючого дроту. Всюди мулисті мілини та ковбані; ніби безмежне сіре полотнище колишеться на морі. Дощ перестав, але все мокре, вологі, вимите, вимокле, затопле, і навіть бліде світло ніби тече.

Видно довгі покручені рови, ще обгорнуті сутінком ночі. Це окопи. їхнє дно встелене шаром багна, з якого при кожному кроці доводиться з хлюпанням видирати ноги, круг кожного притулку смердить нічною сечею. Якщо нахилитися до бічних нір, вони теж тхнуть, наче вонючі роти.

Я бачу, як із цих поземних колодязів вилазять тіні, рухаються величезними безформними брилами, наче якісь ведмеді топчуться й гарчать. Це ми.

Ми закутані, як жителі арктичних країв. Вовна, брезент, ковдри обгорнули нас, чудернацько округлюють, стовбурчаться на всі боки. Дехто потягується й

1 2 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вогонь, Барбюс Анрі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вогонь, Барбюс Анрі"