Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Розколини, Ненсі Х'юстон 📚 - Українською

Читати книгу - "Розколини, Ненсі Х'юстон"

402
0
10.04.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Розколини" автора Ненсі Х'юстон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Розколини, Ненсі Х'юстон» була написана автором - Ненсі Х'юстон, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Розколини, Ненсі Х'юстон" в соціальних мережах: 

Чотири покоління — від Другої світової війни до наших днів, — чотири покоління дітей, які хочуть батьківської любові, натомість отримують тривогу і запитання без відповідей. Роман франко-канадської письменниці Ненсі Г’юстон «Розколини» — про дітей, які хочуть жити тут і зараз, але через трагічну історію своєї родини змушені постійно озиратись на минуле. А у минулому — нацисти, Голокост, війна, діти, відібрані у батьків, зламані долі... Роман має оригінальну хронологічну та образну побудову.
У 2006 році за «Розколини» авторка отримала престижну французьку премію «Феміна». Крім цього, Ненсі Г’юстон є лауреаткою Премії Генерал-губернатора Канади за «Пісню долин» (1993) та премії «Інтер» за «Знаряддя мороку» (1996).

Усі права застережено. Жодну частину цього видання не можна переви­да­ва­ти, перекладати, зберігати в пошукових системах або передавати у будь-якій формі та будь-яким засобом (електронним, механічним, фотокопіюванням або іншим) без попередньої письмової згоди на це ТОВ «Видавництво Анетти Антоненко».
ISBN 978-617-7654-80-2
Copyright © 2006 by Nancy Huston
© Іван Рябчій, український переклад, 2022
© «Видавництво Анетти Антоненко», 2022

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 75
Перейти на сторінку:

Ненсі Г’юстон

Розколини

Тамії та її пісням

Що це було — цей дивний спосіб горіти, дивуватися, не могти чинити інакше й відчувати тихий і світлий натиск сліз...

Що ж це було?

Р.М. Рільке

Розколини

І. Сол, 2004

Спросоння.

Схоже на те, коли натискають на вмикач — і кімната наповнюється світлом.

Коли я виходжу зі сну, я натхнений насторожений заряджений тіло і голова у справному робочому стані, мені шість років, і я — геній, і це моя перша вранішня думка.

Мій мозок заповнює світ, а світ заповнює мій мозок

я контролюю кожну найменшу його частинку — і володію нею.

Вербна неділя ще дуже рано, та Ей.Дж.М. уже в нас

Мама і тато ще сплять залита сонцем неділя сонце сонце сонце Король-сонце

Сол Соллі Соломон

Я — потік світла раптовий прозорий і всемогутній світло легко заповнює навіть найтемніші і найвіддаленіші закутки всесвіту

у шість рочків здатний усе бачити наповнювати все світлом усе розуміти

Я блискавично вмився й одягнувся, застелив ліжко. Вчорашні шкарпетки і трусики полетіли до кошика для брудної білизни, пізніше цього тижня їх випере, висушить, випрасує і дбайливо складе моя мама, після чого вони опиняться, готові до служби, у нижній шухляді мого комода. Це називається циклом. Усі цикли слід контролювати і переглядати — скажімо, цикл їжі. Їжа циркулює по нашому тілу і перетворюється на нас, отже, слід бути дуже уважними до того, що потрапляє у нас і що має там залишатися. Я — виняток. Я не дозволяю казна-чому потрапляти до свого тіла: гівняшка, яка виходить із мене, повинна мати здорові колір і консистенцію — адже це теж частина циклу.

Чесно кажучи, я ніколи не відчуваю голоду, і мама ставиться до цього з розумінням, дає лише ті продукти, які мені подобаються і легко циркулюють в мені — йогурти, сирки, макарони, арахісове масло, хліб, пластівці, — мама не наполягає на чіткому розподілі «овочі / м’ясо / риба / яйця», каже, що я сам до цього дійду, коли захочу. Вона робить мені сандвічі, намазуючи майонез на білий хліб без скоринки (яку дбайливо знімає), та навіть у цьому разі я з’їдаю лише половину або чверть — і мені досить. Відкушую маленькі шматочки хліба, змочую їх слиною в роті, потім пхаю їх язиком до губ і ясен, і там вони довго розсмоктуються, бо насправді у мене немає ані найменшого бажання ковтати їх. Головне — це зберігати ясність думки.

Тато хотів, щоб я їв як звичайний американський хлопчик. Він часто запитує, як буде з їдальнею, коли наступної осені я піду до школи, але мама відказує, що приходитиме до мене щодня з домашніми обідами, бо інакше навіщо потрібні домогосподарки?

Господь наділив мене цим тілом і цим розумом, і я повинен дбати про них якомога ретельніше, аби скористатись ними повною мірою. Я знаю — у Нього на мене великі плани, інакше він не дозволив би мені народитися в найбагатшому штаті найзаможнішої країни у світі з найдосконалішою зброєю, здатною вмить знищити людство. На щастя, Господь і Президент Буш — добрі друзі. Рай я уявляю великим штатом Техас у небесах, де Господь гуляє по своєму ранчо у ковбойських капелюхові й чоботях, перевіряючи господарку і час від часу, від нудьги, пострілюючи по планеті.

Коли Саддама Хусейна витягнули з його щурячої нори, його давно не мите волосся злиплось від бруду, червоні очі гноїлися, щоки запали, борода була розкудлана. Тато перед телевізором радісно заволав:

— Оце я називаю справжнім розгромом! Усіх дістанемо! Діждете від нас, срані арабські терористи! Кожен отримає на горіхи!

— Рендалле, — зауважила мама, ставлячи перед татом тацю з келихом холодного пива і миску з горішками, — стеж за словами. Ти ж не хочеш, щоб Соллі вважав усіх арабів терористами? Я впевнена, що існують і чемні араби, навіть тут, у Каліфорнії, — просто в колі наших знайомих таких немає.

Мама сказала це нібито жартівливо, та водночас це була правда. Тато одним духом перекинув келих.

— Точно, Тессі, даруй! Ти маєш рацію.

І він голосно зригнув — мама вирішила сприйняти це за веселу витівку, тож засміялася.

У мене чудові батьки, вони досі кохають одне одного, чим не можуть похвалитися більшість дітей у моєму дитячому садку. Їхнє кохання очевидне, адже світлини з весілля у рамках і вітальні листівки досі прикрашають буфет, хоча побрались вони сім років тому! Мама на два роки старша за тата; мені важко в це повірити, але їй уже тридцять років, хоча у деяких дітей є матусі і за сорок років, а мамі мого друга Браяна взагалі п’ятдесят і вона старша за бабусю Седі. Виходить, вона народила Браяна у сорок чотири роки, це бридко, мені складно повірити в те, що люди в такому поважному віці продовжують кохатися! Авжеж, мені відомо, звідки беруться діти, — мені відомо все.

Ім’я мені обрала бабуся Седі. Вона завжди шкодувала, що не дала моєму татові єврейське ім’я, тож вирішила у наступному поколінні не схибити вдруге, а мама не бачила в цьому проблеми. Мама взагалі дуже примирлива людина, вона воліє, щоб усі мирилися з усіма, до того ж Сол — цілком християнське ймення.

Утім, вплив бабусі на моє життя цим і обмежився, бо, на щастя, живе вона далеко, в Ізраїлі, і я її майже не бачу. Я кажу «на щастя», бо тато не дуже її любить, та водночас вона лякає його, він не наважується перечити їй, тому щоразу, коли вона буває у нас, атмосфера стає напруженою, і маму це дуже засмучує. Варто бабусі Седі показати спину, як тато вмить набирається відваги і починає затято її критикувати — еге ж, вона ж бо любить роздавати накази та втручатися в те, що її не стосується! А якось він навіть заявив, ніби в тому, що Арон, його коханий татусь, драматург-невдаха, помер так рано, у сорок дев’ять років, винна саме вона; мама тоді сказала, що це абсурд, Арона вбили цигарки і аж ніяк не дружина, але тато відказав, що всім відомий зв’язок між раком і прихованим гнівом, — мені насправді не ясно, що саме він мав на увазі.

Коли татові було стільки, скільки зараз мені, він жив у Ізраїлі і так любив місто Хайфу, що з усіх можливих місцин, де можна було оселитись у Сполучених Штатах, обрав Каліфорнію, бо евкаліпти, пальми, апельсинові дерева й квітучі кущі нагадували йому старі добрі часи. Саме з

1 2 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розколини, Ненсі Х'юстон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Розколини, Ненсі Х'юстон"