Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ведмеже місто 📚 - Українською

Читати книгу - "Ведмеже місто"

4 506
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ведмеже місто" автора Фредрік Бакман. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Ведмеже місто» була написана автором - Фредрік Бакман, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Ведмеже місто" в соціальних мережах: 

Бйорнстад — невелике містечко, що потопає в лісах, снігах та холоднечі. А ще — у безробітті й поступовому занепаді. Єдина його цінність — льодова арена, на якій щодня тренуються дитяча та юнацька хокейні команди — «ведмеді з Бйорнстада». Саме на плечі цих дітей та підлітків лягає майбутнє всього містечка, й саме на хокей покладають надії усі його мешканці. Та коли заповітна перемога уже, здається, майорить на обрії, у Бйорнстаді стається жахливий злочин. Тепер відповідальність за долю міста несуть усі — і діти, і дорослі. Тепер кожному доведеться робити вибір: мовчати чи говорити, ховатися чи битися, засуджувати чи виправдовувати. І саме тепер стане справді ясно, чи є ще у Бйорнстаді істинні «ведмеді», які здатні розрізнити добро і зло — і врятувати свій маленький світ.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 110
Перейти на сторінку:



Фредрік Бакман

Ведмеже місто

Сáзі Бакман — моїй бабусі, яка навчила мене любити спорт. Яким би тихим було без нього моє життя. Сподіваюся, що у великому барі на небесах подають правильне сухе мартіні й завжди транслюють Вімблдон на великому екрані. Я сумую за тобою.

І Неді Шафті-Бакман: ти — моя найвеселіша, найкмітливіша, найсварливіша подруга. Ти підіймаєш мене увись, коли я цього потребую, і опускаєш на землю, коли я на це заслуговую. Ашеґетам.

***

Бйорнстад — вигадане місто. Всі імена, персонажі, місця та події є продуктом уяви автора, і будь-яка схожість з фактичними подіями, місцями та людьми є цілком випадковою.

1

Пізнього вечора наприкінці березня одна людина взяла двоствольну рушницю, пішла у ліс, приставила дуло до чола іншої людини й звела курок.

Ця історія про те, як ми до цього дійшли.

2

Бах-бах-бах-бах-бах.

Початок березня у Бйорнстаді, ще нічого не сталося. П’ятниця, усі просто чекають. Завтра юнацька хокейна команда Бйорнстада зіграє у півфіналі молодіжної ліги країни. Не настільки вже й важлива подія? Звичайно, не настільки. Але не для Бйорнстада.

Бах. Бах. Бах-бах-бах.

Місто, як завжди, рано прокидається: малі міста мусять задавати собі темп, щоб вижити у цьому світі. Ряди автомобілів на стоянці перед фабрикою вже вкриті снігом, люди ще не встигли розплющити очі і як слід прокинутися, а вже мовчки вишикувалися, щоб електронні пропуски зафіксували на реєстраторі робочого часу факт їхнього існування. З відсутнім поглядом і голосом автовідповідача вони обтрушують з черевиків сльотавий сніг і чекають, коли запрацює котрийсь із їхніх наркотиків — кофеїн, нікотин чи цукор, — і їхні тіла зможуть хоча би задовільно функціонувати до першої перерви на каву.

У той самий час на сусідній дорозі — ті, хто щодня вирушають на роботу до більших міст, по інший бік лісу. Руками в рукавицях вони постукують по обігрівачах, а з рота їм вириваються такі лайливі слова, які наважишся сказати, хіба коли нап’єшся, вмираєш або від надто раннього ранку сидиш у надто промерзлому «пежо».

Коли вони замовкають, можна розчути: «Бах-бах-бах. Бах. Бах».

Майя прокидається у своїй кімнаті, стіни якої обклеєні малюнками і квитками, які вона зберегла після концертів у великих містах далеко звідси, — їх, звісно, не так багато, як їй хотілося б, але значно більше, ніж дозволяли батьки. Майя лежить у ліжку в піжамі, грає на гітарі. Вона обожнює свою гітару. Їй подобається, як інструмент надавлює на тіло, як відгукується дерево, коли вона постукує по ньому пучками пальців, як струни впиваються у ще не пробуджену після сну шкіру. Прості акорди, м’які переходи — для неї це раювання. Майї виповнилося п’ятнадцять, вона вже багато разів закохувалася, але гітара назавжди залишиться її першою любов’ю. Вона допомагає витримувати життя в цьому місті, а також миритися з долею доньки спортивного директора хокейного клубу десь посеред лісу.

Майя ненавидить хокей, але розуміє любов свого батька: спорт — це просто інший інструмент. Мама часто шепоче доньці на вухо: «Ніколи не довіряй людині, якщо в її житті нема нічого, що вона безтямно любить». Мама любить чоловіка, який любить місто, в якому люблять спорт. Бйорнстад — справжнє хокейне містечко, а його мешканці, що би про них не казали, люди надійні. Живучи тут, завжди знаєш, чого від них чекати. Одного й того самого — і так день за днем.

Бах.

Бйорнстад розташований в далечині від усього, і навіть на мапі місто виглядає неприродно. Ніби якийсь п’яний велетень, пісяючи на сніг, спробував написати власне ім’я, — так скажуть одні. Ніби природа й люди зчепилися в боротьбі за життєвий простір, — так, можливо, скажуть інші, розсудливіші. Хай там як, але місто програє. Мешканці вже й забули, коли траплялися їхні перемоги. З роботою стає сутужніше, щороку в місті меншає людей, ліс кожної пори року поглинає чийсь покинутий будинок, а то й два. За часів, коли місто ще мало чим похвалитися, місцева влада повісила на в’їзді банер із гаслом у популярному тоді стилі: «Ласкаво просимо до Бйорнстада — тут прагнуть трохи більшого!». За кілька років вітри й заметілі витерли слово «більшого». Часом це поселення наштовхує на думку про філософський експеримент: якщо місто в лісі завалиться і ніхто цього не почує, чи матиме це бодай якесь значення?

Щоб знайти відповідь, треба прогулятися кілька сотень метрів униз до озера. Воно не вражає своїми розмірами, але це озеро — льодова арена. Її будували чотири покоління робітників із фабрики: ці чоловіки, працюючи шість днів на тиждень, потребували чогось, на що варто було чекати в день сьомий. Усю любов, яку місто було спроможне відігріти й передати у спадок, воно вкладало в гру: лід і бортики, червоні й сині лінії, ключки, і шайба, і кожна унція волі та сили молодих тіл, що на повній швидкості спрямована в погоні за нею. Трибуни вщерть заповнені на кожних вихідних, рік за роком, хоча спортивні досягнення занепали — разом із економікою міста. Можливо, саме тому всі сподіваються, що з покращенням становища клубу все інше також налагодиться.

І саме тому таким містам, як Бйорнстад, завжди доводиться покладати надії на молодь — бо лише молоді не пам’ятають, що раніше життя тут було кращим. Може, це й на щастя. Юнацьку команду тренували за тими самими принципами, за якими старше покоління створювало поселення: працюй з усіх сил, терпи стусани, не скигли, стули рота і покажи цим чортякам з великих міст, звідки ми родом.

У самому місті й довкруг небагато цікавого для оглядин. Проте всі, хто побував тут, знають, що Бйорнстад — місто хокею.

Бах.

Амат скоро святкуватиме шістнадцятиріччя. У нього зовсім крихітна кімната: якби він мешкав у більшій квартирі в багатшому районі великого міста, таку кімнату вважали б замалою навіть для гардеробної. Стіни всуціль вкриті постерами з гравцями HXЛ,[1] винятків лише два. Перший — фотокартка, на якій Аматові сім, він найменший з усіх хлопців у команді, стоїть у

1 2 ... 110
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ведмеже місто», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ведмеже місто"