Читати книгу - "Наречена для боса, Астра Вєєр"

Діана

Виходжу зі свого під'їзду все ще під великим враженням…

Біля ліфта зіткнулася з чоловіком своєї мрії. Таким я собі його і уявляла в таємних фантазіях: високим брюнетом, широкоплечим, з вольовими рисами обличчя, немов висіченим з каменю підборіддям. Все-все в ньому вселяє владу і впевненість. І так, очі його я теж встигла розглянути, темно-карі, чіпкі, ковзнули по мені блукаючим поглядом, і весь інтерес у чоловіка на цьому пропав.

Ступив у ліфт і помчав від мене цей сліпучий мачо. Зате я до самого виходу відчувала шлейф його карколомного парфуму.

Помічаю у дворі подругу, вона вже припаркувалася та махає мені з вікна своєї міні автівки. Ми живемо поблизу з Вікою, і наші офіси теж розташовані поруч. Зовсім скоро почнеться мій робочий день в компанії, куди я прагнула потрапити та дивом влаштувалася два місяці тому. І навіть настирливі спогади про колишнього хлопця, мене не можуть збити з відмінного настрою.

Зустріти з ранку першим чоловіка, та ще й красеня - це безсумнівно добрий знак. По-іншому і бути не може.

- Ді, непогано виглядаєш. Тільки спідниця довгувата і сорочка блякла, - подруга оцінює мій костюм на свій смак.

- У нас же суворий дрес-код у компанії. І у мене випробувальний термін досі. Зайву увагу краще не привертати, сама розумієш.

Я сідаю на пасажирське місце поруч з нею і бачу, що на відміну від мене, на подрузі красується новенька відкрита сукня. У центрі краси, де подруга працює, простіше ставляться до зовнішнього вигляду співробітників.

Рушаємо не відразу. Спочатку базікаємо, вірніше, я слухаю, коли і де їй вдалося купити сукню зі знижкою на крутому розпродажу.

У людей може бути повно всіляких думок. Але мої, як змовилися, знову повертаються в під'їзд. Я уявляю себе в облягаючій сукні Віки, а не в сірій суворій трійці, яка зараз на мені. От цікаво, тоді б я привернула увагу чоловіка мрії довше, ніж на пару секунд?

- Мені здається, чи ти сьогодні десь у хмарах? Задумлива якась.

Не знаю як, але Віка помічає по мені, або по тому, як я поглядаю в бік під'їзних дверей.

- Зустріла чоловіка…

- Нарешті! - подруга перебиває та плескає радісно.

- Ні, ти не зрозуміла. Віко, чоловік не мій і відношення до мене не має. Для мене дивно, що він робить у моєму будинку? Раніше його тут не бачила і найдивовижніше, знаєш що?

Віка пропускає моє запитання повз вуха, показуючи вперед на значних розмірів машину кольору індиго.

- Я ось теж раніше новеньку Інфінітс не зустрічала. Тачка на мільйон! Скоріше за все ексклюзивної збірки і колір такий під замовлення тільки роблять. Ех-х, щастить же деяким, - тягне з сумом і з місця рушає.

- Так от, - продовжую на тому, де перервалася, - Обличчя того чоловіка мені чомусь знайоме. Здається, бачила кілька разів, але не наживо. А ось де? Раптом знаменитість сюди завітала?

- Та ти що?! - подруга повертається з роззявленим ротом, руками намагаючись вирулювати.

Я переводжу погляд на лобове скло і давлюся своїм криком:

- Віко, стій! Гальму-у-уй!!!

- Ні-і-і! - вона кричить услід за мною.

Глухий удар і скрегіт заліза. Чолом вдаряюся об передню панель.

Ми зупиняємося і в шоці бачимо, що стукнули бампером в бік ту саму ексклюзивну тачку на мільйон. А ранок так добре починався…

Після першого шоку, Віка раніше приходять до тями:

- А раптом там непомітно?

- Давай вийдемо і перевіримо?

Сама пропоную і перша виходжу. Обертаюся на Віку, її трясе від стресу, в очах справжнісінький жах. Жестом показую, що зараз сама подивлюся.

А є на що! Вм'ятина не прямо величезна. Але лейкопластиром таку не приховати, і навіть не замазати, і навіть не стерти. У-у… Ми міцно влипли.

Раптом тишу двору приголомшує грюкання під'їзних дверей і лунає звіриний рик, від якого навіть кров холоне.

- Ти що наробила? Ідіотка!

Ні, я могла б не настільки обімліти. Якби не бачити того, хто мчить зі звіриним гарчанням.

Твою ж матір, Діано.

Тобі вдалося звернути на себе увагу сліпучого мачо. Саме він, чоловік моєї мрії, зараз мчить до мене. Зовсім не для того, щоб обійняти. Прибити. Покарати. Знищити.