Читати книгу - "Наречена для боса, Астра Вєєр"

Діана

- Ді, ді, скоріше тікаємо! - Віка підлітає до мене і тягне у свою машину.

На автоматі сідаю на своє місце. І тут доходить…

- Ти що? Не можна! Ми ж пошкодили йому Інфініті!

- Нам з тобою нирки ще знадобляться. Розплачуватися нічим!

Вона газує і зривається з місця майже перед носом у господаря. Сказати, в якому я шоці? Ні, краще промовчати.

Нирок зайвих немає.

Грошей немає.

У мене знімна однушка, хоч би за неї платити вистачало.

Віка у родичів живе.

У місті ми втратили права студентів для гуртожитку, а зачепитися хочеться. У наші двадцять чотири роки багато перспектив попереду, досвіду мало, але ми не падали духом. Невже тепер все закінчиться через вм'ятину на Інфініті?

- Стоп! А страховка? У тебе ж є вона? У всіх є!

- Є, звичайно, - киває вона, не зменшуючи швидкість. - Мінімалка. Нам не допоможе. І ти бачила того власника? Він же звір! Поки нирки не забере, вже не залишить у спокої.

І я не стала вже уточнювати, що він і є той, про кого вранці мріялося.

Тепер терміново змінюю думки. Нехай буде так, щоб мені його ніколи не побачити. Амінь.

В офіс корпорації “Дієв” я входжу, оглушеною, пом'ятою, розгубленою. Киваю колегам, вітаюся з технічним персоналом та охороною на першому поверсі.

Піднімаюся на свій другий рівень, так називаються тут поверхи, у відділення менеджерів. Потрапляю у царство збуту дрібної продукції. І в ньому я плаваю ще зовсім маленькою рибкою. У мене посада: помічник заступника менеджера.

Ну, це дуже відповідально, якщо що.

На мені багато завдань. Я прямо відчуваю себе мега корисною. У цій компанії передбачено кар'єрне зростання не тільки з досвіду, але ще і за терміном роботи. Перестрибнути не можна через голови.

Всі фахівці проходили мій шлях: від помічника заступника молодшого менеджера до рівня вище, а потім і до ділових маркетологів. Деяким щастить і піднятися далі - у відділ розробників, там творчий колектив, кажуть, цікаво. Самим везучим ще вище до відділу закупівель, які у них привілеї я не знаю, але зарплата за чутками вище в три рази. Потім йдуть архітектори та хакери. Під зірками - служба управління. І на вершині Олімпу, він - Дієв Петро Семенович. Бос всієї корпорації, що займається різними структурами. Основні напрямки діляться на “Дієв Плей” в розважальній сфері і “Дієв Буд" в будівельному бізнесі.

Від спроб створити видимість роботи мене відволікає заступник менеджера, допитливий хлопець, Тимур. Я перебуваю в його прямому підпорядкуванні.

- Діано, ти затрималася і, напевно, не чула. Дід Горинич оголосив загальний збір у великому конференц-залі. Вже всі наші вирушили туди, пішли швидше.

Дід Горинич - це прізвисько всередині колективу для біг боса. За віком він і, справді, як мій дідусь. Щодо порівняння з книжковим прототипом триголового дракона, ніхто перевіряти не наважується. Всі знають, що настрій боса впливає на багато чого. Не дай боже, попастися до нього під гарячу руку. Це все! Справа труба, вважається. Будь то конкуренти або прості співробітники - всіх підсмажить так, що мало не здасться. Не дарма ж він є одним з найбільших олігархів в місті.

У конференц-зал я входжу, все ще тремтячи після аварії. Чіпаю лоб, болить, шишка немаленькою буде. Радує тільки, що можна тут якийсь час пересидіти, а отже, менше бігати за завданнями. Якщо вийде, то навіть подрімну.

Спати лягла пізно, зачиталася новим романом про сучасного лицаря, готового на все заради дівчини. Сама себе підбадьорюю розумінням: мої романтичні думки, побачивши чоловіка мрії, були тільки обманом. Я просто досі під враженням від книги. Інших пояснень мені немає. І його немає. Він десь далеко на Інфініті, нишпорить у пошуках двох знахабнілих дурочок.

Ось там і залишається нехай, як можна звідси далі.

- Ви знаєте, навіщо нас зібрали?

- Щось пов'язано з кадрами, але це не точно.

- Я чула, що зміна керівництва гряде.

Зліва від мене перешіптуються старші менеджери, язикаті базіки. У них рідко рот закривається. На мене вони дивляться поки зверхньо та ніс задирають.

Але це поки, я ж буду намагатися, прагнути, по кар'єрних сходах рости.

Мені навіть подумалося, побачивши біг боса, що ось побудую кар'єру, стану успішною леді, і тоді... тоді... нехай мій колишній дізнається, що даремно мене проміняв на актрису театру. Я теж чогось та варта!