Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Неймовірна та сумна історія про невинну Ерендіру і її бездушну бабуню 📚 - Українською

Читати книгу - "Неймовірна та сумна історія про невинну Ерендіру і її бездушну бабуню"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Неймовірна та сумна історія про невинну Ерендіру і її бездушну бабуню" автора Габріель Гарсія Маркес. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12
Перейти на сторінку:
пожежі в старому будинку: погруддя імператорів, рідкісні годинники, піаніно, куплене випадково, навіть вітрола з меланхолійними платівками. Низка індіанців несла інший вантаж, а оркестр музикантів у містах та селах сповіщав про тріумфальне прибуття каравану.

Стара подорожувала у паланкіні, прикрашеному паперовими гірляндами, і жувала свою жуйку із зерна, яке витягала з кишені; над головою в неї височів церковний балдахін. Бабуня начебто погладшала, але то було за рахунок жилета, зробленого з парусини та напханого злитками золота подібно до того, як кулі напихаються в патронташ. Цей жилет вона вдягала під блузу. Ерендіра сиділа поруч із старою в гарній сукні, гарно зачесана, але все ще з собачим ланцюжком на щиколотці.

— Тобі нема на що скаржитись, — сказала стара, коли вони вийшли з прикордонного міста. — У тебе королівський одяг, розкішна постіль, власний оркестр і чотирнадцять прислужників-індіанців. Хіба це не чудово?

— Так, бабуню.

— Коли мене не стане, — вела своєї стара, — ти не залежатимеш від чоловіків, бо матимеш власний будинок у великому місті. Житимеш вільно і щасливо.

То був зовсім новий і несподіваний погляд у майбутнє. Бабуня більше не говорила про її борги, які тяжіли над нею з самого дитинства, обплутували павутинням та все збільшувались. Проте Ерендіра навіть не зітхнула і нічим не виказала своїх думок. Вона мовчки підкорялася тортурі свого ліжка у селищах, де видобували селітру, у заспаних містечках, побудованих на палях, у місячних кратерах копалень, а бабуня все наспівувала їй про майбутнє, яке бачила так ясно, наче ворожила на картах. Одного дня, виїжджаючи з гнітючої ущелини, вони відчули, що повітря пахне старовинним лавром, до них долинув характерний акцент мешканців Ямайки. Невиразне почуття знемоги й радощів охопило їх, і вони зрозуміли, що дісталися до моря.

— Ось воно, — сказала стара, насолоджуючись та вбираючи в себе прозоре світло Карибського моря, адже півжиття її пройшло в пустелі.

— Тобі подобається?

— Так, бабуню.

Вони поставили намет. Стара довго не спала та все говорила і говорила, іноді її ностальгія поєднувалась із мріями про майбутнє. Вона заснула пізніше, ніж звичайно, і прокинулась, розбуджена гомоном моря. Коли Ерендіра її мила, бабця знову говорила про майбутнє та так гарячково, що це скидалося на її нічні марення.

— Ти будеш господинею, — казала вона, — знатною дамою, тебе шануватимуть, і ти сама протегуватимеш іншим жінкам, що працюватимуть замість тебе. Тобі догоджатимуть найвищі власті, капітани пароплавів надсилатимуть тобі листівки з усіх портів світу.

Ерендіра не слухала її. Тепла напахчена вода наливалась у ванну через трубу, виведену зовні. Ерендіра, мовчазна, як завжди, підставляла чашку і поливала бабуню, а другою рукою намилювала її.

— Про твій будинок говоритимуть в усіх кінцях світу — від Антільських островів до кордонів Голландії, — не вгавала стара. — Твій будинок буде впливовішим, ніж президентський палац, адже тут дискутуватимуть про урядові справи та вирішуватимуть долю країни.

Раптом вода закінчилася. Ерендіра вийшла з намета, щоб довідатись, у чому справа, і побачила, що індіанець, якому доручено наливати воду, рубає на кухні дрова.

— Вода закінчилася, — сказав він, — залишився самий окріп, треба остудити його.

Ерендіра підійшла до печі, на якій у великій каструлі кипіла вода з ароматичним листям. Вона обгорнула руки ганчіркою і пересвідчилася в тому, що сама, без допомоги індіанця може підняти каструлю.

— Іди, — сказала вона, — я сама наллю воду.

Вона почекала, поки індіанин вийде з кухні, потім зняла з вогню каструлю з окропом, підняла її до рівня трубки і вже збиралась налити у ванну смертоносну воду, коли стара крикнула зсередини намета:

— Ерендіро!

Здавалось, вона її бачила. Перелякана онука не наважилась довести свій намір до кінця.

— Іду, бабуню, — сказала вона, — я охолоджую воду.

Тієї ночі вона довго розмірковувала, поки стара, вдягнена у золотий жилет, марила уві сні. Ерендіра дивилась на неї зі свого ліжка, і її очі світились у темряві, немов очі кішки. Потім вона вмостилася зручніше, схрестила руки на грудях, мов покійник, і з розплющеними очима, вклавши в це слово всю силу та надію, мовила про себе:

— Улісс.

Улісс раптом прокинувся у помаранчевому будинку. Він так ясно почув голос Ерендіри, що почав шукати її в темряві. Подумавши трохи, він згорнув свою одежу і взуття і вийшов із спальні. Перетинаючи терасу, почув голос батька:

— Ти куди?

І побачив батька, синього в світлі місяця.

— У світ, — відповів він.

— Цього разу я не буду затримувати тебе, — сказав голландець, — але попереджаю: де б ти не був, за тобою невідступно піде батьківське прокляття.

— Хай буде так, — сказав Улісс.

Здивований і навіть трохи гордий рішенням сина, голландець дивився, як той проходить через помаранчеву плантацію, освітлену місяцем. Потроху погляд його пом’якшав і в ньому навіть з’явилась посмішка. Гарна дружина-індіанка стояла за його спиною. Коли Улісс зник, голландець заговорив:

— Коли життя побавиться ним досхочу, він повернеться швидше, ніж ти гадаєш.

— Який ти дурний, — зітхнула вона, — він ніколи не повернеться.

Цього разу Улісс ні в кого не питав адреси Ерендіри. Він перетнув пустелю на попутних машинах, спав де запопало, крав їжу, а іноді крав просто так, для власного задоволення, доки побачив намет у невеликому приморському містечку, біля якого височіли скляні будинки ілюмінованого міста і де чулися прощальні нічні гудки пароплавів, що вирушали до острова Аруба. Ерендіра спала, прикута до ліжка, у тій самій позі небіжчика, яку прибрала перед тим, як покликати його. Улісс довго дивився на неї, не наважуючись розбудити, але від його погляду Ерендіра сама прокинулась. Вони поцілувалися і довго та ніжно милували одне одного, насолоджуючись цим прихованим щастям, яке здавалося їм справжнім коханням.

На протилежному кінці намета бабуся уві сні перевернулася на другий бік і почала марити.

— Це сталося тоді, коли приплив грецький пароплав, — проказувала вона, — на ньому приїхала божевільна команда, яка дуже подобалася жінкам, але платили вони не грошима, а живими губками, які шастали по будинках, стогнучи, наче хворі в лікарнях, і змушували плакати дітей, щоб пити їхні сльози.

Вона підвелася і сіла на ліжку.

— Тоді і прийшов він, Господи Боже мій, сильний, високий, кращий навіть, ніж Амадіс.

Улісс, який досі не звертав уваги на марення, вирішив сховатися, коли побачив, що стара сіла в ліжку. Ерендіра його заспокоїла.

— Не хвилюйся, — сказала вона, — завжди, коли починається це оповідання, вона сідає в ліжку, але не прокидається.

Улісс приліг на її плече.

— Я співала тієї ночі з моряками і відчула щось на зразок землетрусу, — провадила стара. — Мабуть, усі це відчули, бо почали тікати, галасуючи та сміючись, і залишився тільки він

1 ... 11 12
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Неймовірна та сумна історія про невинну Ерендіру і її бездушну бабуню», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Неймовірна та сумна історія про невинну Ерендіру і її бездушну бабуню"