Книги Українською Мовою » 💛 Короткий любовний роман » Солодкого Нового року!, Поліна Креп 📚 - Українською

Читати книгу - "Солодкого Нового року!, Поліна Креп"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Солодкого Нового року!" автора Поліна Креп. Жанр книги: 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Перейти на сторінку:
Вишенька

Рік потому, Олена

Набираю в поварський шприц мигдальний крем та розписую останню партію пряного печива. Кілька штук відкладаю.

Ох-х…

Усе підготувала, усім кухарям допомогла, можна й додому збиратись.

Поспішаю, хоча цього року не чекаємо навали гостей.

Антон сказав, що будемо лише ми, пара салатів, гуска під брусничним соусом, мандаринки та багато-багато обійм.

Я не проти. Час перед святами завжди напружений – втомилась.

Тому він, до речі, взявся готувати власноруч. Хоче похизуватися, як навчився куховарити за останній рік. А от я так і не зрозуміла, як працює механічна коробка. Навіть марки машин досі плутаю.

Складаю підсохле печиво в коробочку, красиво запаковую. Це під ялинку – за нашою традицією.

Їх уже багатенько утворилося… Ось і ще одна: на телефон прилітає смс.

«Чекаю на тебе, цукерочко».

Антон завжди забирає мене з роботи. Хоча йому не дуже зручно.

«Біжу!» – надсилаю, підхоплюю випічку та йду до машини.

Дорогою відповідаю на виклик із незнайомого номера.

– Вибачте, сьогодні нічим не зможу допомогти… – відповідаю, у той час як міцні руки обіймають мене а потім підтримують, поки всідаюсь на пасажирське. – Наразі всі мої колеги зайняті… А я? – Сильніше стискають мене його пальці. – Я теж зайнята. – Відключаюсь.

Антон сідає поруч, якось різко бахкає дверима.

Тримаю обличчя, щоб не розпливтися в усмішці.

Так, ревнощі – не з приємних відчуттів, але інколи – як маленьке нагадування, що почуття і досі вирують.

– Гей, ну чого ти напружився? – погладжую долоню, що сильно стискає кермо. – Я ж із тобою. Поїхали додому.

«Додому» – звучить напрочуд тепло й затишно. Останні кілька місяців ми живемо разом. І навіть із батьками перезнайомилися…

Нічого собі не вигадую, я просто впевнена, що сьогодні на мене чекає особливий подарунок.

Тиждень тому в бардачку я помітила коробочку. Таку, у яких тримають прикраси!

Замружуюсь і кусаю губи – всередині танцює сотня бенгальських вогників. Ось-ось іскорки полетять з очей.

Тягнусь до нього, цілую колючу стиснуту щелепу.

Розслабляється:

– Поїхали.

Антон

– Неймовірно смачно, – витирає пальчики моя богиня. – А що ти додав до соусу? Якась спеція…

– Секрет шеф-кухаря, – наповнюю келихи ігристим. За дві хвилини новий рік.

А до соусу… Та нічого особливого я не клав. Але, мабуть, то моя турбота та любов примішалися.

Неймовірна жінка.

З нею я по-справжньому вдома, де б не був.

Іноді лячно стає, а якби вона тоді відмовила, як якомусь бідоласі сьогодні? Ходив би вічно голодний – тілом і душею.

Брр…

Відганяю зайві думки. Вона поруч, усміхнена, задоволена. А невдовзі, сподіваюсь, стане ще щасливішою. Адже за дві хвилини я подарую їй щось особливе.

– З Новим роком, – шепочу.

Дзвін годинника, салюти, холодний виноградний сік і її гарячі поцілунки на губах.

Як зустрінеш? Зараз я вірю в цю прикмету як ніколи.

– Ідем дивитись подаруночки, – тягну її під ялинку.

За нашою традицією, розвішуємо ароматне печиво, цілуємось.

А потім я віддаю свій пакунок.

Стріляє на мене хитрими очими. Наче не здогадується, що там.

Тупо вийшло: залишив коробочку в машині, а потім попросив її щось забрати з бардачка. Бовдур! Власноруч зіпсував сюрприз моїй дівчинці. Довелось імпровізувати.

Але вона молодець – сумлінно вдавала, що нічого не помітила. Тільки очима мене пропалювала та губи кусала, шаріючись.

– Ну що там? Відкривай, – підбадьорюю. Хвилюється.

Надриває папір, клацає кришкою – і тепер я кусаю щоки.

– Ключі-і? – збігає фарба з її обличчя, густі вії швидко пурхають. – Це… від машини?

– Від машини. Ідем, вона у дворі.

– Добре, – зітхає.

Підтискає губенята, але слухняно вдягається, насовує пухнасту шапку на розчаровані очі – не хоче мене засмучувати.

Ну як її можна не любити?

Виходимо на вулицю. Забираю в розгубленої Оленки ключі, знімаю сигналку. Новенький білий седан привітно блимає усіма фарами.

– Ну як тобі? – питаю, а самого розриває від феєрверків всередині. Моя ти рідна! Почекай ще трошки…

– Гарна, і колір мені подобається, – бурмотить.

Ну нічого, вона ще оцінить.

– Ось це я називаю «машина»! – пригадую день знайомства, і її «тачку», яка дійсно виявилась тачкою.

Киває.

– А що це за марка, впізнаєш?

Обходить авто:

– Ммм… Чотири кільця. Здається, ауді?

– А от і ні! У цієї п’ять.

– Та ну? – підходить до капота, водить пальчиком, перераховуючи. – Тут чотири…

– Я знаю, цукерочка. П’яте ось тут, – відкриваю для неї двері та киваю на сидіння.

Там букет білих троянд і ще одна коробочка, уже з ювелірною прикрасою.

Дістаю каблучку та стаю на коліно перед моєю богинею просто в сніг.

– Ти вийдеш за мене?

Простягає пальчик, підчеплює металевий обідок.

– Так! – засліплює мене очима, ямочками на щоках, рум’янцем.

Заціловую це все.

– Ну от, нарешті рівновага.

– Яка?

– Між частинкою «Міш» у назві твого агентства й моїм прізвищем. Ти ж візьмеш моє, правда? – тисну на неї поглядом.

– Ну звичайно! Ревнивець ти мій.

– А ти моя солоденька…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍

Кінець

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Солодкого Нового року!, Поліна Креп», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Солодкого Нового року!, Поліна Креп"