Книги Українською Мовою » 💙 Історичний роман » Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда 📚 - Українською

Читати книгу - "Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда"

490
0
09.03.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Люлька, шабля - вся родина" автора Олег Говда. Жанр книги: 💙 Історичний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 108
Перейти на сторінку:

У замішанні я зовсім забув що прикидаюся німим і мало що не гукнув Василя. На щастя, він озвався першим.

— Ти поглянь, Петре, що я відкопав! Це ж бусурман, трясця його матері! Тринадцять пресвятих апостолів! Ото ж бо я не міг зрозуміти: чого голомозі на мене так напосілися, що на гроші наплювали і стратити вирішили. А виявляється, я того охоронця таки прибив... Ну, і шайтан його бери.

Поки козак все це прокричав, я трохи заспокоївся і, дотримуючись ролі німого, замахав руками і замугикав, привертаючи його увагу.

— Чого тобі? — невдоволено пробурчав січовик.

Я повторив мукання голосніше, жестами підкликаючи Василя і тикаючи пальцем під ноги.

— Зараз, постривай. Не горить же?

Я потис плечима і кивнув. Небіжчикові справді «не горіло». Що б у світі не відбувалося — його це вже не турбувало.

— Ну, і що ти на це скажеш, Петре? Ага, ну так... Тоді послухай, я сам скажу... Якщо вже не щастить, то і кінь в стайні віслюком обернеться. Ні тобі халата, ні чобіт... Обібрали друзі небіжчика до нитки, тільки саван посмертний... Втім, якщо полосу відрізати, то на одну плахту старчить. І підперезатися. Все ж краще, ніж голяка... Зараз, витягну голомозого — подивимося. Чого застиг як пень? Іди сюди... Чи справді важливе що знайшов?.. Гм, а куди ж тоді Грицька поділи?

Я розвів руками. Мовляв, і так, і ні... Але, потім, все ж кивнув і ще раз вказав собі під ноги.

— От горе… Гаразд, іду.

Запорожець одним спритним рухом виплигнув з могили і пішов до мене. Глянув на безголове тіло, зітхнув і перехрестився.

— Прийми душу, Пречиста Діво, раба Божого... Грицька. Насильницькою смертю помер — значить, мученик. Бач, як воно виходить, Петре. Перехвалив я бусурман. Думав, щось людське в них залишилося, а вони — людину, як стерво кинули. Звірині на поживу... Бери за ноги, до могили понесемо. О, а голова де? — лише тепер звернув увагу на відсутність частини тіла Полупуд.

Я знизав плечима. Подивився навколо, скільки зріст і трава дозволяла. Може, татари, голову в кущі закинули, насміхаючись над покійним? А бо й у річку зіпхнули...

— Потім пошукаємо, берися...

Полупуд нагнувся і взяв небіжчика за плечі, я — ковтаючи клубок, що підступив до горла, примусив себе потягнуться до ніг трупа, але в цей момент запорожець насторожився, пригнув голову, немов прислухався до чогось, і приклав палець до губ:

— Тихо!

Мабуть, за звичкою. Я ж «німий». Ясна річ, що помовчу.

— Здається, верхом хтось скаче... З того боку.

Василь вказав на протилежний берег.

— Думаю, Сафар-ага вирішив послати когось, перевірити як я поживаю. Або добити... Ну, що ж, зустрінемо дорогого гостя, як годиться за козацьким звичаєм.

Запорожець почухав потилицю, щось прикидаючи, а потім продовжив.

— Значить так, Петре. Я встану біля дерева, а ти ховайся у могилу. І не висовуйся. Сам впораюся...

 «Куди?! — я мало знову не заговорив і ледве встиг проковтнути слова, що вже злітали з язика. Зате, замугикав якісно, ​​допомагаючи собі бурхливими жестами, що мало означати: «Я не хочу лізти в могилу! Навіщо? Краще в кущах перечекаю!»

— Боїшся мерців, чи що? — здивувався Полупуд. — Це ти дарма, друже. За теперішніх часів, небіжчики самий сумирний народ. Опівночі, та ще в повний місяць, я і сам не став би ризикувати, але посеред білого дня чого боятися? Біда, братику мій, не в землі лежить, а на коні скаче.

Все одно, не переконав. День чи ніч — а в могилу не полізу. Я вперто помотав головою і про всяк випадок позадкував.

— Гаразд, гаразд... — поступився козак. Мабуть, не було часу на суперечку і вмовляння. — У кожного свої примхи. Ховайся у верболозі... Та швидше. Чуєш: бусурман коня не шкодує. Ось-ось біля переправи покажеться... Стій!

Полупуд всупереч своєму ж наказові зберігати тишу гаркнув так, що я аж присів.

— Геть заморочив голову... Сорочку знімай! Мене ж одягненим прив'язали...

«Чорт! Добре що Василь про це згадав. Інакше, всій засідці гаплик... Навряд чи татарин вирішив би, що сорочку мурахи зжерли. А запідозривши недобре, міг за виграшки зрешетити козака стрілами, навіть не наближаючись»

1 ... 9 10 11 ... 108
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда"