Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ 📚 - Українською

Читати книгу - "У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ"

30
0
08.07.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У карнавалі історії. Свідчення" автора Леонід Плющ. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 199
Перейти на сторінку:
і для цього не треба турбувати уряд).

Дуже запам’ятався мені перший день у туберкульозному санаторії. Привезли мене у палату якраз на обід. На перше видали борщ, на друге — картопляне пюре, на третє — виноград. Після напівголодного сільського життя обід видався розкішним. Виноград я бачив уперше і тому одразу ж накинувся на нього, потім почав жадібно поїдати борщ. І раптом у мою миску впав шматок хліба, за ним — другий, потім посипались обгризені виноградні грона. Я розгублено роззирався на всі боки, шукаючи ворога. Кидав багато хто, але я довго не міг побачити того, хто кидав. Нарешті ворога знайдено, і я перелізаю до нього на ліжко і починаю його бити. Що міг зробити мені, здоровому сільському хлопчиськові, він, роками прикований до ліжка?

Зайшла медсестра і, побачивши бійку, поволокла мене в ізолятор, палату-«одиночку». Я розревівся і пояснив їй, що не винен. Вона вилаяла нас обох і пішла.

З усіх ліжок чути стало слово «темна». Я відчув у цьому слові загрозу і попросив хлопчика з найсимпатичнішим обличчям пояснити, що це таке. Він пояснив, що уночі прийдуть старші хлопці з інших палат з милицями, накриють мене ковдрою і битимуть.

— Але за що?

— Ти — сексот.

— А що це таке?

— Ябеда.

Це слово я знав. І почав доводити йому, що це несправедливо, що вони самі у всьому винні. Він терпляче пояснив, що дорослі завжди проти дітей, і не можна їм допомагати карати дітей. Це я зрозумів, погодився з ним, але пояснив, що оскільки я про це не знав, то мені можна вибачити. Він не погодився.

Увечері я з жахом чекав ночі. Єдиним порятунком здавалось мені сховатись під ліжко. Проте сховатись я не встиг. У палату ввірвались великі хлопці, років 11–12, з милицями. Але… пішли вони не до мене, а до хлопчика, який найбільше за всіх вимагав «темної». Вони жартома постукали по ньому милицями і пішли. Мої переговори з хлопчиком з симпатичним обличчям виявилися вдалими.

Що означає слово сексот, я дізнався, аж ставши дорослим.

У санаторії, ясна річ, велась інтенсивна атеїстична пропаганда. Оскільки більшість з нас були з сіл, то, зрозуміло, майже всі до одного ми були набожні.

Нам трапився розумний вихователь. Він приходив до нас після уроків і дуже розумно пояснював, чому Бога немає. Всі, окрім мене, швидко визнали його правоту. Я не починав з ним сперечатись, але після того, як він ішов, розповідав про всілякі чудеса (не тільки про бабусині). Під час наступної бесіди вихователь здивовано бачив, що всі знову вірять у Бога і наводять йому нові докази. Нарешті він довідався, що головний супротивник — я. Він швидко зламав мій опір стосовно чудес із життя Христа, «обновлення» ікон і т. д. Але з бабусею і йому важко було справитись. Він йшов, обіцяв пояснити те чи інше явище наступного разу. (Як я тепер здогадуюсь, він йшов почитати відповідні книжки.) Нарешті всі мої аргументи було розбито — це, мовляв, теорія навіювання і гіпнозу. Але здаватись у суперечці ніколи не приємно. Я довго думав і придумав вирішальний аргумент. Річ у тому, що бабуся лікувала зокрема грудних дітей.

Я запитав вихователя, як можна щось навіяти дитині цього віку. Він розгубився. Потім пообіцяв пояснити і це, але пізніше. Минуло багато днів, поки він виконав свою обіцянку.

Пояснення було таке: навіювання у даному випадку здійснюється щодо матері дитини. Мати починає вірити у видужання маляти, і від цього у неї різко зростає якість молока. І мовляв, ось від такого особливо корисного молока дитинка і видужує.

Так я став атеїстом. Бабусі я послав дипломатичного листа, у якому пояснив, що Бога немає, і просив її вибачити мені мій новонароджений атеїзм. (Бабуся мріяла передати свою магічну молитву саме мені, але змушена була передати її моїй тьоті, яка зовсім не збирається ставати чаклункою.[2])

Розповідати про життя в санаторії нецікаво — нудьга, мрії про волю, про рідних, розмови, книжки, навчання. Це щось на зразок тюрми, але з гарним харчуванням, з персоналом, що ласкаво ставиться до в’язнів (за рідкісними винятками, це все були люди, що ставились до нас з теплом і жаліли нас.)

Згадаю тільки про те, що зіграло велику роль у моєму духовному розвитку.

Виховання наше було «інкубаторським». Увесь світ ми пізнавали тільки через книжки, навчання і розмови з учителями. Тому слово, думка, ідея відігравали у нашому житті головну роль. Ідеологія, в якій нас виховували, була гуманна. Цю ідеологію ми сприймали в чистому вигляді, бо ж не стикались із життям. В плані етичному я не бачив суперечності між моральними принципами мого раннього, християнського дитинства й новими.

На початку 7-го класу я вперше закохався. Сталося це так: дівчаток з сусідньої палати привезли на ліжках до нас погратися. Грались ми в «пошту». Гра полягає в тому, що кожен пише комусь, не називаючи свого імені. Той, хто отримав, відповідає навмання. Щоб привернути до себе увагу, я почав писати дівчаткам грубощі. Ті наздогад відповідали, виникали кумедні ситуації. Нарешті, вони всі здогадались, хто це писав, і почали закидати мене грубощами у відповідь. Особливо злою виявилась Маша. Саме в неї я й закохався. Я запропонував їй «дружити». Вона погодилась. (У Маші був туберкульоз тазостегнового суглоба. Таких дівчаток ми жаліли більше, ніж горбатих: лікарі казали, що вони ніколи не зможуть народжувати.)

Наприкінці 7-го класу мене вигнали з санаторію, і я почав жити неподалік від нього. Писав Маші листи, але вона не відповідала. Вирішив з’їздити до неї на трамваї. Але як їхати на трамваї, я не знав. У мене було три рублі, але чи вистачить цього на трамвай — хто його знає. Друга проблема — де купувати квитки. Я йшов пішки і подумки лаяв письменників: чому ніде в книжках не описується, як купуються квитки на трамвай (адже нас вчили, що література — підручник життя). Питати в перехожих було соромно: я розумів, що смішно не знати таких дрібниць.

Коли підійшов до санаторію, попросив викликати Машу. Вона довго не виходила, нарешті вийшла і спустила на нитці записку (першу в моєму житті «ксіву»).

У записці вона розповіла про те, що одна дівчинка нещодавно отримала листа від хлопчика. Листа перехопила вихователька і при всіх висміяла дівчинку за «любов». Маша просила більше до неї не писати й не приходити.

Я повернувся додому, проклинаючи дівчачу підступність…

Святенництво у питаннях статі тісно пов’язане з політичним

1 ... 9 10 11 ... 199
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ"