Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

——— То він просто зупинив час і запропонував тобі стати богом? — не приховуючи посмішки, подивилась я на Міхаеля.

Його історія була настільки неймовірною, що здавалося, ніби він просто вигадує все це, щоб розважити мене. Та він говорив правду. Сидів на ліжку, впершись спиною в стіну. Я сиділа поруч, поклавши голову на його груди. Відчувала його тепло. Слухала ритм його серця. Тримала його руку в своїй, насолоджуючись кожною миттю близькості.

——— Ну, приблизно так, — почесав Міхаель голову другою рукою.

Тоді я голосно засміялась, піднявши голову, щоб подивитися на його обличчя. Він також усміхався. Трохи далі від нас, на краю ліжка, стояла порожня таця з залишками сиру і фруктів. Відчинене вікно впускало в кімнату світло і свіже повітря, наповнюючи її ароматами літа. Пташки співали на вулиці, додаючи ще більше чарівності. Я була щасливою. Мені здавалося, що ми знаходимося у якомусь власному світі, далекому від усіх турбот.

Та раптом, спостерігаючи за його обличчям, я помітила, як вираз різко змінився. Очі налились люттю, і він сильніше притиснув мене до себе. Тіло напружилося, немов готуючись до атаки. Це було настільки несподівано, що я відчула, як моє серце забилося швидше, а дихання стало уривчастим.

Намагаючись зрозуміти причину таких змін, я перевела погляд до вікна і помітила там Латерію. Її поява була неочікуваною. Я не могла повірити своїм очам. Проте вона стояла там, ніби виринула з туману. Її погляд був спрямований прямо на нас, і в її очах світилася рішучість, змішана з холодним презирством.

——— Я не віддам тобі її! — крикнув Міхаель в її бік.

Його тіло напружилося ще більше, ніби він готовився до боротьби. Я тільки здивовано глянула на нього, намагаючись зрозуміти, що відбувається. В моїх очах було лише одне питання: я маю померти? Чи він говорить за дитину? За ким з нас прийшла богиня смерті? Моє серце стискалося від страху.

——— Я знаю, — зітхнула Латерію. — Сьогодні я прийшла з іншого приводу. За ніч ти відтворив одне місто, хоча ми домовились з тобою, що там буде пустеля. Ти порушив нашу угоду!

——— Мені байдуже, — відрізав миттєво Міхаель.

——— А мені — ні! Ти повинен бути більш уважним! Ти маєш краще виконувати свої обовʼязки! Врешті-решт, твоя сила — це відображення моєї сили! Ми маємо доповнювати один одного! Тільки так буде збережено баланс!

——— Мені байдуже на баланс. Нехай все згорить в пекельному полумʼї! 

Його слова повисли у повітрі, наче грім перед бурею. Моя рука тремтіла в його руці, а серце билося ще швидше. Світ навколо нас, здається, завмер у передчутті неминучого зіткнення. Міхаель був у гніві. Його очі палали. Латерія лише перелякано глянула на мене, а потім на Міхаеля. Її очі розширилися від жаху, і я зрозуміла, що вона справді боїться того, що він сказав.

——— Ти не посмієш! — крикнула вона йому.

——— Тоді спробуй зупинити мене! — відповів Міхаель, і в наступну мить він раптом зник, залишивши мене саму.

Я миттєво втратила рівновагу і вдарилась головою об стіну. Біль різко пронзив мою голову, немов гостра стріла. Тіло обмякло, сповзаючи по стіні. Всі звуки навколо мене стали наче приглушеними...

Почувши гучний стукіт, Седрик вскочив з ліжка. Вбіг у мою кімнату, намагаючись зрозуміти, що сталось. Погляд зупинився на мені, потім на Латерії, що стояла посеред кімнати. Спантеличений, він не знав, що робити. Очі наповнилися страхом і здивуванням, немов він побачив примару.

——— Богиня смерті? — з подивом вимовив він.

Потім Седрик знову подивився на мене. Його погляд був повний питань і тривоги, але я не могла знайти слів, щоб відповісти. Я і сама нічого не знала.

——— Дідько, — прошепотіла Латерія.

Здавалося, що її власні слова дивували її. Перед тим, як зникнути, вона ще раз подивилася на мене. Седрик також глянув в мій бік. Він підійшов ближче, опустившись на коліна поруч зі мною.

Пам'ятаю, як ми довго йшли лісом перш, ніж помітили якийсь занедбаний будинок. Тоді Седрик дуже зрадів. Його очі блищали від радості, немов у дитини, яка знайшла давно загублену іграшку.

——— Це воно! — вигукнув він, посміхаючись. — Я хочу тут жити!

——— От і добре, — похлопала я його по плечу, розділяючи його ентузіазм.

Я хотіла йти далі, але він почав вмовляти мене допомогти йому облаштувати це місце. Ну, як «вмовляти»? Його голос став різким і вимогливим, ніби він був власником цього місця вже сотні років. В його тоні звучала нотка незадоволення, змішана з нетерпінням.

——— Ти — жінка, і ти маєш навести тут лад! Як я житиму тут, якщо тут настільки брудно?

Мої руки стиснулися в кулаки, і я вдарила його кулаком в щелепу. Від несподіванки він впав на землю. Очі широко розкрилися, немов він не міг повірити, що я наважилася на таке. В повітрі застигло напруження. Кожна секунда тягнулася вічністю, поки він намагався зрозуміти, що сталося.

——— Ще раз заговориш так зі мною — і тобі кінець!

Адреналін наповнив моє тіло, надаючи мені сил і впевненості. Ельф тільки обережно провів рукою по обличчю, знизуючи плечима.

——— Але ж тут дійсно брудно, — пробурмотів він.

Його голос звучав вже набагато тихіше і обережніше. Дивитись він також почав на мене якось інакше. І я зітхнула, відчуваючи, як гнів почав залишати мене.

——— Гаразд, я допоможу тобі навести порядок. Але після цього я відразу ж піду! — вирішила я, намагаючись триматися твердо.

З тієї ночі минуло п'ять років. Я досі так і не пішла. Усім, з ким Седрик так чи інакше вів якісь справи, він представляв мене своєю сестрою. Дехто вірив, дехто — ні. Але мене це мало хвилювало. Я просто намагалася жити далі, шукаючи хоч якісь підказки того, куди міг зникнути Люцифер.

Трохи пізніше нас знайшли вампіри. Вони сказали, що якщо я дружина їх покійного короля, то також маю займатись вирішенням їх проблем. Я втягнулась. Кудись постійно ходила. З кимось домовлялась. Та зараз навіть цього в мене не було. Залишився тільки Седрик, який допоміг мені лягти зручніше і приніс мокру ганчірку на лоба. Я відчула полегшення. Голова вже майже не боліла.