Читати книгу - "Дівчина на одну ніч, Ірина Романовська"

Прискорюю крок, притискаючи телефон до вуха.

— Чоловік, з яким я познайомилася перед конференцією, — відповідаю швидко, озираючись назад.

Розповідаю подрузі, як він упіймав мене на сходах, як допоміг знайти конференц-зал. Маша слухає, затамувавши подих.

— А він усе повторює «Чи я в нормі? Чи в нормі?». Навіть друзів кинув, щоб піти за мною слідом, щоб нібито проводити до готелю. Уявляєш? Дивний якийсь. Може, ще один шахрай на мою голову? — жартую сама з себе.

—  Симпатичний? — Видихає подруга, переходячи на свій звичний тон пліткарки.

— Ну, симпатичний. Що з того, Маш?

Роздратовано смикаю за облізлу ручку вхідних дверей готелю. Зачинено. Ну просто чудово. Тільки цього мені не вистачало. Забираю телефон від вуха і дивлюся на годинник. Початок дев'ятої, до закриття часу ще вагон. Лаючись собі під ніс, стукаю обережно по склу.

Нічого не відбувається. У фоє тихо, як у могилі. Навіть світло ніде не горить.

—  Маш, і що мені тепер робити? — питаю, відчуваючи, як паніка знову підступає до горла.

Бракувало лише застрягти посеред ночі на вулиці.

Поруч зі мною раптом матеріалізується Максим. Не кажучи ні слова, він починає тарабанити по дверях з більшою силою, голосно кличе охорону.