Читати книгу - "Залишся зі мною, Анастасія Головко"

(Марк)

   Мені подобалося, як вона ображається на мене. В ті моменти вона була дуже чарівною.

— Я не можу з тобою серйозно говорити, — сказала Каміла, намагаючись не сміятися. — Ти все робиш, щоб я ображалася!

— Ну, я ж люблю тебе такою, — сказав Марк, посміхаючись.

   Вивести її з себе було важко: вона багато думала і вважала, що сердитись даремно. А як дружина — вона була на висоті. Зараз мало хто так цінує чоловіка, його роботу, а головне — поважає. Вона ставилась до мене, як до капітана. Довіряла мені, покладалась на мене, що давало мені більше сил і впевненості.

   Майже кожного вечора після роботи вона готувала мені смачну вечерю і уважно вислуховувала мене.

— Ти сьогодні такий втомлений, — сказала вона одного вечора. — Тобі потрібно відпочити.

   Вона завжди про мене піклувалась, навіть тоді, коли сама потребувала підтримки.

   У неділю я не хотів нікуди йти. Не тому, що захворів, просто було ліньки. Але вона наполягала.

— Любий, давай прокидайся! — сказала вона радісним голосом, промовивши мені на вушко, але мене так просто не розбудиш.

— Марк!

— Даа...

— Ти ж обіцяв, що ми поїдемо в парк.

   Я вирішив, що розлютити її сьогодні, не буде складно.

— Я забув.

— Що? Я ж вже нагадала!

— Я не поїду, не хочу, — відповів я.

— Добре.

   Вона пішла на кухню. Думаю, у мене все вийшло. Я встав і пішов до неї, вона сиділа за столом, пила каву і робила вигляд, що нічого не сталося. До кінця дня все було спокійно, і на всі мої жарти вона реагувала дуже спокійно. Це було добре, але я трохи задумався.

   Наступного ранку сніданок, як завжди, але вона не поцілувала мене, коли проводила до дверей.

— Чому не поцілувала? — запитав я, дивлячись на неї.

— Ти сам знаєш, — відповіла вона, посміхаючись, хоча в очах був маленький сум.

   "Ладно, все ж у мене вийшло, образилась", — я був радий, бо це значило, що ввечері я знову побачу її такою чарівною.

   Чарівною я її називаю, коли вона ображається.

   Однак все змінилося: тепер жартувала вона, і навіть розбивала тарілки. Увечері я не отримав вечері, тому швидко побіг у магазин, що стало моєю великою помилкою.

   Звісно, я купив їй всі її улюблені смаколики, але замість вдячності отримав лише звинувачення. На годиннику було вже майже дванадцять, за планом ми мали помиритись, але вона явно не прагнула цього. Тоді я вперше злякався. Може, я дійсно перебільшив?

   Спати я не міг, завтра на роботу теж не хотілося йти. Все, про що я думав, — це Каміла.

 (Каміла)

   "Чому не поцілував?" — і ще питає таке, добре, що вже пішов. Щось він мене так сьогодні нервує.

   Я намагалася відволіктись, навіть почала писати його хороші риси, але нічого не виходило. Потім почала прибирати в квартирі, але й це не допомогло. Навпаки, я так втомилася, що навіть сил на вечерю не було.

   Що зі мною відбувається? Що я роблю? Я сама себе не розумію. Він прийшов такий втомлений, а я навіть чаю не зробила. Марк вийшов, нічого не сказавши. Чи він образився? Подумаєш, не приготувала вечерю! У холодильнику є продукти, він сам міг би щось зробити.

   Через кілька хвилин він повернувся, радісний, з купою продуктів. А про те, що ми складаємо кошти на машину, — забув.

   Я так розлютилася на нього, що аж розплакалася. Я залишилася в гостинній кімнаті, а він залишився біля мене. І чому? На дивані він не відпочине. Я така зла на себе, але що мені зробити, якщо я зараз не можу нормально говорити?