Читати книгу - "Щурячий підступ. Справа № 6, Олександр Юрійович Есаулов"

На тому й розійшлися. Від візиту до міліції тато був не в захваті.

— Якщо справа дійде до суду, — сказав по дорозі додому синові, — адвокати на його звинуваченнях каменя на камені не залишать. А я найму вправних адвокатів, отже, не бери дурного до голови.

Він відвіз Миху додому й помчав на роботу, звідки за останні двадцять хвилин йому дзвонили вже тричі.

Адвокати адвокатами — це, звісно, сильний аргумент, — але Миха відчував у всій цій історії щось ганебне. Його, абсолютно невинного, судитимуть, виправдовуватимуть за допомогою адвокатів, а той, хто його підставив, буде сидіти й сміятися в кулак! Ох і негідник…

* * *

Зранку Яна прокинулася не в гуморі. Щось, немов пекуча скалка, ятрило душу.

— А-а… — згадала вона, — сьогодні Миха повинен іти в міліцію…

Вона уявила себе на його місці.

— Б-р-р… Краще навіть не думати про таке! З доброго дива — йди й доводь, що ти не верблюд! І ніхто тобі не допоможе! Ніхто! Тому, що ніхто нічого не знає. Хоча… чому ніхто?

Яна повернулася горілиць і втупилася в стелю.

— Чому ніхто не допоможе? Ще й як допоможемо! Якщо ми не можемо знайти того, хто двічі.. Ні, тричі підставив Миху, нехай це роблять ті, хто отримує за це зарплату, — міліція. Не хочуть — змусимо!

Яна подивилася на годинник: була майже восьма. До школи сьогодні не йти… Стоп! Школа… Ось воно, рішення! Дівчина спритно вистрибнула з ліжка, швидко вмилася, вдяглась і… сіла: куди бігти? Ні, треба дзвонити, бо в школі все одно нікого немає.

Першому вона подзвонила Льосі, але слухавку взяла Бонасьє:

— Бонасьє, ти віриш, що Миха невинуватий? — приголомшила вона подружку.

— Ну й питаннячка в тебе о восьмій ранку? — з голосу було чути, що Янин дзвінок витягнув Настю з солодких сновидінь і вона з того не надто тішиться.

— Віриш чи ні? — і далі напосідалася Яна.

— Ну, вірю, — таким самим сонним голосом відповіла Бонасьє.

— А без ну?

— Та ну тебе! — розлютилася Настя. — Чого ти причепилась: віриш, не віриш, кохаєш, поцілуєш..

— Настю, Миху треба захистити!

— Від кого його треба захищати? Він сам кого завгодно захистить!

— Кого завгодно — може бути, а от себе не може!

— І як же його можна захистити? — в голосі Бонасьє прорізалася цікавість.

— Я зараз прийду, поговоримо — сказала Яна.

Розділ 7

— Чай будеш? — Бонасьє гриміла на кухні посудом.

— Буду, — погодилась Яна: вона так поспішала до подруги, що навіть не встигла поснідати.

— І на мою душу теж заварюй! — крикнув з туалету Льоха.

— Куди ж без твоєї душі… Звичайно… Ти чого вчора свого кухля не вимив? Завжди за тобою треба посуд мити… Ледацюга нещасний!

— Я не ледацюга, — Льоха зайшов до кухні, пригладжуючи долонею непокірне мокре волосся. — Привіт, Яно. Я просто воду економлю.

— Ага, ага… — погодилася Бонасьє, — але ж пити з брудного кухля не збираєшся?

— У-у, — похитав головою Льоха, і всі посміхнулися. — Ну, розповідай, що ти придумала для Михового захисту?

— Треба захопити школу! — випалила Янка.

— Що?!! — здивувався Льоха.

— Ха! — Бонасьє гепнула кулаком по столу. — Супер! Янко, ти молодець! Ураган з протягами! Ото ідея!

— А навіщо? — обережно запитав Льоха.

— Як навіщо? — здивувалась Яна. — Вони якраз і запитають: навіщо ви захопили школу? А ми відповімо: Миха Мукоїд безневинний! Нехай міліція шукає того, хто насправді мінував школу, а потім залив її ртуттю, а не скидає цю справу на першого-ліпшого! Це нечесно!

— А якщо й нас потім заметуть разом з Михою? За тероризм?

— Усю школу не заметуть! У тому-то й весь фокус.

— Усю школу? Ти хочеш підняти всю школу?

— Ну так! Школа не працюватиме три дні. Якщо ми захопимо школу, то нікому ніякої шкоди не вдіємо, все одно вона не працює! Директор оголосив вихідні, а ми просто прийшли до школи. Випадково. Усі разом, ну, або скільки збереться, але геть випадково. Гуляли неподалік і зустрілися. Зайшли до школи подивитися, як тут справи. Нехай доведуть, що це не так.

— Ти ба, вечір припиняє бути млосним… — Льоха пошкрябав потилицю. — Взагалі-то прикольно… А де Миха?

— Його на 10:00 в міліцію викликали. Цей самий Слісаренко… Він, напевно, вже пішов…

— Сідаємо на телефон. Операцію призначаю на одинадцяту!

Протягом півгодини то в одній, то в іншій квартирі чи приватному будинку, де жили учні школи номер два, дзвонив телефон. Янка одразу вигадала гасло акції: «Невинуваті — невинні!».

— А що, — авторитетно мовив Льоха, — незрозуміло, зате красиво!

Яна мухою злітала додому й принесла десять аркушів ватману й набір фломастерів.

— Гайда до школи, там намалюємо, а то народ збереться, а нас немає… Негарно вийде.

Тітка Тетяна від здивування тільки сплескувала руками:

— Це чого ви оце? Школа ж не працює! Це чого ви оце? Вихідний директор оголосив… Сюди не можна… (

Наперед вийшов Льоха:

— Тітко Тетяно, ви за справедливість?

— Тобто як?

— Якщо невинного покарають, це справедливо?

— Недобре, звичайно…

— Ось і ми так вважаємо! Приєднуйтесь до нас! Миха Мукоїд невинуватий! Невинуваті — невинні! Невинуваті — невинні! — почав скандувати Льоха.

Тут-таки його гасло підхопили Настя, Янка, Рудик — і за мить над отетерілою від подиву Горобинівкою злинуло в небо грізне гасло: «Невинуваті — невинні!». Навіть тітка Тетяна, захоплена спільним поривом, шепотіла два слова: «Невинуваті — невинні…». Тим часом Льоха, Бонасьє і Яна, завели весь натовп школярів на другий поверх, де ртуті не було. Повідчиняли навстіж усі вікна. Група художників заходилася малювати плакати. Знайшовся ще папір, фломастери й маркери. За чверть години здивовані перехожі могли прочитати на школі плакати, поспіхом написані кострубатими, кульгавими літерами:

«Невинуваті — невинні!!!» — цей плакат повісили вище від усіх, немов заголовок до всього, що відбувається, а нижче висіли:

«Капітане, роззуйте очі!»

«Не віддамо Миху ментурі!»

«Свободу Мукоїду!»

«Ганьба бюрократам!»

«ВВ, ти з ким?»

«Ганьба!»

«Усіх порвемо!»

«Геть!»

А наприкінці заклик — не зрозуміло, яким чином він стосувався справи — «Відчепись від мене та від сина мого!».

Хтось із перехожих зателефонував директору. Стурбований Владислав Васильович, не влучаючи тремтячими ногами в штанини, так-сяк одягнувся й за десять хвилин був біля школи. Те, що він побачив, вразило його настільки, що йому на деякий час відібрало мову. Педагог з тридцятирічним стажем вперше в