Читати книгу - "Справа честі. Справа №5, Олександр Юрійович Есаулов"

— Це в математиці є такий метод? — глузливо поцікавився Рудик. — Щось я не пригадую.

— Що, пам’ять дівоча? Краще пригадаймо, що нам відомо про злодіїв. Зовнішність відома, ми їх бачили.

Після цього запанувала тиша.

— І все? — здивовано запитав невідь у кого Миха. — Це все, що ми знаємо про грабіжників після стількох зусиль?

— Ні, чому ж… — промимрив Льоха. — Ми знаємо, що вони вкрали ордени, пропонували їх Митяшеві і ще комусь на зльоті, знаємо їхній мобільний телефон урешті-решт!

— До речі, ти Ігорю Борисовичу папірець із телефоном віддав? Ні? Тоді віддай, тільки сам номер перепиши кудись, нехай буде! — Миха запустив п’ятірню в зачіску на потилиці. — І це все? Як же ми їх шукатимемо? От у чому питання!

— А, може, Ігор Борисович за номером телефону дізнається що-небудь? — припустив Рудик.

— Навряд… Це тільки в кіно так буває: бац! І за номером телефону тобі і прізвище, і адреса… А насправді — пішов, мобілку купив і стартовий пакет, і все по тому! Хто в тебе там адресу або прізвище питає? От коли ти контракт укладаєш, тоді інша справа! — Миха з великим сумнівом похитав головою. — Ні, за допомогою телефону нічого не знайти.

По домівках розійшлися зажурені: нічого путнього надумати так і не вийшло. Вдома в Михи кипіли радісні збори. З одного погляду було зрозуміло, що татусь збирається рибалити. Через події, пов’язані з крадіжкою в шкільному музеї, Миха якось випустив, що завтра субота.

— Ну що, синку, їдемо на рибалку? З ночівлею!

Хіба хто проґавить таку нагоду? Та ні за що в житті! Миха боровся з собою, скільки міг, але програв. Почуваючись зрадником, він подзвонив Льосі:

— Льохо, вибач, але татун мені зробив пропозицію, від якої я не зміг відмовитися. Завтра я їду рибалити, з ночівлею. Повернуся в неділю по обіді.

— Звичайно, — кисло погодився Льоха. — Я б теж не відмовився від такої втіхи.

У суботу, ще вдосвіта, Миха з батьком виїхали у бік Новоукраїнки. Місцина там була знайома, човен заброньовано телефоном, риболовля у тій місцині завжди була виборна, тому Миха їхав, смакуючи радощі двох наступних днів. Цього разу їхали ловити на блешню. В кінці серпня добре ловилася щука, а коли пощастить, можна було надибати і зграю жирючих жерехів.

Весь день нарізали кола по красеню Дніпру, то кидали, то піднімали якір, раз у раз краяли зеленувато-блакитне плесо волосінню довгих гнучких спінінгів. На вечір в мішку лежали три щуки, одну з яких, здоровезну, кілограми на три, зловив Миха. Вона схопила блешню просто в нього очах, вискочивши з-за трав’яного кущика і тут же, відчувши, що впіймалася, вистрибнула з води, поставивши свічку. Серце в Михи зупинилося й покотилося кудись униз. Першу мить він нетямився від хвилювання, намагаючись пересилити велику рибину і якнайшвидше підтягти її до човна. Але згодом справа пішла на лад, він пригадав, як виводив спійманих щук тато. Батько стояв поруч, допомагаючи порадами й тримаючи напоготові багор із гачком, заточеним, немов шило. Коли Миха нарешті підтяг щуку до човна, батько коротким рухом, схожим на те, як кіт тягне рибку з акваріума, підчепив рибину за жабра і вкинув у човен.

— Файна… Молодець, Михо! Будуть із тебе люди!

Увечері варили юшку і сиділи біля вогнища. Намет поставили на одному з численних острівців. Десь далеко-далеко гавкав собака, потріскувало суччя в багатті. На тлі чорного оксамитового неба падали зірки, незвично часто і незвичайно яскраво спалахуючи. Миха навіть примружився, усе видалось просто на славу!

— Клас, що ми поїхали… — раптом сказав він.

— І правда, незле, — погодився батько.

Наступний день був не такий вдалий. Батько зловив тільки одну щуку, а Миха двох невеликих окунів, але все одно обидва були задоволені.

* * *

Увечері в неділю, зразу після приїзду, Мишко подзвонив Льохові. Той примчав подивитися на улов одразу ж, з ним прийшла і мадам Бонасьє.

— Клас… — Льоха з заздрістю дивився на здоровезну щуку, яку впіймав друг.

— А хто її чиститиме? — запитала мадам Бонасьє.

— Та до чого тут це?! — досадливо відмахнувся Льоха.

— Дуже навіть до чого, — сказала мадам Бонасьє, — вічно ви, чоловіки, робите тільки те, з чого тішитеся, а решту доручаєте нам, жінкам…

Михова мама покотилася зі сміху:

— Настю, ти навіть не уявляєш, яка ти права!

Вичекавши хвилинку, коли поруч не було батьків, Миха запитав:

— Що там у нашій справі?

— Тиша. Жодного руху.

— Хто зна… Хто зна… — таємничо сказала мадам Бонасьє.

— Що ти маєш на увазі? — наставили вуха обидва.

— А то! Пудель Артемон купив собі мобілку!

— Ну і на здоров’я! До чого тут крадіжка в музеї? — здивовано запитав Льоха.

— Не кажи, не кажи… — Миха почухав потилицю. — А звідки ти знаєш, що він купив мобілку?

— На власні очі бачила. У п’ятницю він пішов на вокзал, а мене як щось смикнуло за ним простежити. Він на мене подивився так… зверхньо, чи що… Як багатий дивиться на жебрака… Мовляв, хто я, а хто ти? Він не лише купив мобілку, він ще й викинув упаковку!

— То й що? — Льоха здивовано знизав плечима.

— А то! — запально вигукнула Бонасьє, роздратована, що брат не розуміє таких очевидних речей. — Тобі батьки коли телефон купили?

— Два роки тому, — все ще нічого не розуміючи, відповів Льоха.

— А коробка від телефону де?

— На шафі зберігається.

— Тобто, не викинув?

— Та навіщо ж… А раптом…

— А Артемон викинув! І ще, я подумала: а якщо у нього гроші з’явилися, то звідки?

— І звідки? — запитав Льоха.

— Ну, як ти не розумієш! — здивувалася Бонасьє. — Це він розповів злочинцям про те, що в шкільному музеї є ордени, а вони йому за це заплатили! Зрозумів тепер?

— А, може, мати дала грошей? — не здавався Льоха.

— Звідки? У національну лотерей виграла? — Миха з повагою подивився на Бонасьє. — Дедуктивний метод у вищій фазі розвитку. Схоже, засвітилися наші кошенята!

— Ти це чого? Який ще метод? — з підозрою запитала Бонасьє.

— Все нормально, Бонасьє! Нормальний метод! Ти молодець! Починаємо розробляти Артемона. Але дуже обережно, щоб кошенят не сполохати. Завтра складемо план, а зараз розбігаємося. Вибачте, друзі, засинаю стоячки…

Брат із сестрою пішли, і Миха впав у ліжко. Заснув він миттєво, ще голова не встигла торкнутися подушки. Йому наснилося, як з кущика жабуриння на блешню кинулася щука.

* * *

Барбос із грюкотом поставив на стіл великий пакет і витяг із нього