Читати книгу - "Дуже погана няня , Кетрін Сі"

Глава 4. Ти мені подобаєшся найбільше з усіх

Ранок після декількох келихів вина видався важкуватим. Я хотіла випити лише один, але Ліна підливала мені з кожним разом все більше вина. Я й пила, бо вино дійсно смачне. Ліна була дуже наполеглива, ніби хотіла напоїти мене і підставити. Та це дурня. Струшую головою. Не може такого бути, вона добра жінка. Мої думки просто налаштовані на поганий “радар”, тож це все дурниці. Ліна не така. 

Випивши пігулки від похмілля я поспіхом зібралася і вийшла з кімнати, захопивши всі необхідні речі. У будинку, як і вчора, було тихо. Воно й не дивно – будинок дуже великий. Хазяйські кімнати на верхніх поверхах, тож важко щось почути з першого. 

Увійшовши до кухні я відчула аромат якогось супу. Ліна стояла спиною до мене і була сконцентрована на готуванні. 

– Добрий ранок, – жінка здригнулася. – Вибач, не хотіла налякати. 

– Ой, Келі, це ти, – розгублено дивиться на мене. – Як твоє самопочуття?

– Все гаразд, дякую. – Підходжу ближче до неї. – А твоє? 

– Та я також в порядку.. дякую. 

– Ти розгубилася побачивши мене, – краще зараз вирішити це, ніж я ще більше буду помічати дивну поведінку Ліни. – Не думала, що я зможу вийти на роботу? 

– Ні.. ні..

– Ліна, я не хочу образити тебе, але твоя поведінка дуже дивна. 

Жінка від нервів почала дряпати свої нігті й кусати губу. Отже, я вірно зрозуміла – мене хотіли підставити. Мій “радар” працює на відмінно.

– Чому ти хотіла підставити мене? Я образила тебе? 

– Я не можу.. Ти справді подобаєшся мені, Келі, але не містеру Адаму. 

– Он звідки ноги ростуть, – тепер мені все ясно. – Нічого не пояснюй, я й так розумію. 

– Вибач.

Я не можу сказати, що не тримаю образи на Ліну, але це поки що. Посміхаюсь і мовчки виходжу з кухні. Потрібно приступати до роботи. Не можна допустити, щоб містер Адам отримав задоволення від мого звільнення. 

У кімнаті Остіна все було так само, крім Остіна, що спав поперек ліжка. 

– Добрий ранок, сонне царство! – Прямую до вікна. – Я відкриваю штори. 

Голова хлопця ховається під ковдру. 

– Не хочу вставати.

– Я теж не хотіла, але я тут. 

– Тобі за це платять.

– А я тобі каву куплю, – пропоную йому такий собі обмін. – Але тільки якщо ти і сьогодні поснідаєш з батьками. 

– Ммм. Не хочу. Вони завжди розмовляють про роботу, а це неймовірно нудно! – Дивиться на мене.

– Казав їм про це? 

– Так. Вони почали говорити про мої оцінки у школі, а це ще гірше. 

– То може сам почни розмову на цікаву для тебе тему? – Дістаю з шафи його шкільну форму, яку за ніч попрали, попрасували і повішали до шафи. 

– Ну не знаю.

– Остін, просто спробуй, якщо не вийде, то ти нічого від цього не втратиш. 

– Можливо. – Хлопець встає з ліжка і прямує до ванної кімнати. 

– У тебе п’ятнадцять хвилин, я поки піду до своєї кімнати.

– Гаразд. – Зникає за дверима ванної кімнати.

Я поспіхом складаю всі необхідні речі для навчання Остіна у портфель і виходжу з кімнати. 

Коли Остін зібрався він прийшов до моєї кімнати і постукав у двері. Ми разом спустилися на перший поверх до вітальні. За столом зібралися вже всі Чандлери. Адам здивовано подивився на мене, але продовжив їсти ніби нічого не сталося. 

Як і вчора я пішла до машини й чекала на Остіна. 

– Привіт, – Адам стоїть сховавши руки до кишень брюк. – Не знаю як, але тобі вдалося знайти підхід до Остіна. 

– Це погано? 

– Ні, це неймовірно добре, Келі. 

– О, то я вже не няня? – Язвито питаю. 

– Це тимчасово, – посміхається. – Гарного тобі дня, Келі Шерідан.

– Прям так офіційно? 

– Ага. Прочитав твою заяву, що ти залишила у поліції і зрозумів, що ти за людина. 

– Неймовірно.

– Це точно. – Сідає в свою машину і відразу рушає геть. 

Роблю декілька вправ для заспокоєння, перед тим, як виходить Остін. 

– Сніданок у компанії батьків, був не таким нестерпним, як зазвичай. – Сідає в салон машини, я повторюю за ним. 

По дорозі до школи ми заїхали до кав'ярні і я купила нам каву та тістечка. Остін з задоволенням з'їв тістечка, а от каву випив через силу. Потрібно щось робити з цим. Остін не любить каву, але п'є, бо Адам любить каву. 

Залишивши Остіна в школі я поїхала до будинку. Потрібно подумати, як змусити хлопця не пити гірку каву. Я думала замовити йому капучино, але він хоче американо, бо це “чоловічий” напій. Що за тупий стереотип навіяв йому Адам? 

♡♡♡

Я заходила до будинку, коли мій телефон задзвонив, це телефонувала Трейсі. Я відповіла на дзвінок.

– Привіт. 

– Привіт, люба. Вибач, я вчора не мала змоги передзвонити тобі. 

– Все гаразд. Як ти? – Проходжу повз вітальню і бачу нікого іншого, як Адама. 

І чому він вдома? Чорт. 

– Все чудово, ти як? 

– Та як.. 

– Келі, це особистий дзвінок? – От же чорт. 

– Хто це, Келі? – Лунає на тому кінці зв'язку.

– Трейсі, зачекай, будь на лінії. – Прибираю телефон від вуха і вимикаю звук. – Так, це особистий дзвінок. 

– Ти на роботі, не думаєш..

– Не думаю. Я відвела Остіна до школи і в мене є час на особисті дзвінки. Так само, я можу виходити з будинку по власним справам, коли в мене не робочі години.

– Справді? 

– Так. – Який приставучий. – Можна я продовжу свій особистий дзвінок? 

– Звісно. – Сідає назад на диван, а я вмикаю звук. 

– Ти тут?

– Це що за чоловік? Голос у нього, ніби він красунчик.

– Красунчик? Ага. Він придурок, а не красунчик. – Кажу це трохи тихіше, але думаю Адам однаково почув мої слова. 

– То хто він? 

Наступні двадцять хвилин я розповідала Трейсі про всі зміни у моєму житті. Точніше про дві зміни. Розрив з Даніелем та нове місце роботи. Як я і очікувала вона була зла на мене, за те, що я не одразу розповіла про “цього козла Даніеля”, – за її словами.