Читати книгу - "Анхель, Анна Акімова"

Сьогодні я дізналася, скільки важу. Приїхала до Бухареста, а тут, прогулюючись трохи прогнилими через вологість вуличками, побачила ваги, що стояли на підлозі. Вручивши тітоньці папірець із прозорою вставкою і всипаний якимись неземними квітами, я нарешті зробила це. Мда, це й справді багато, ніякими шуканими чоловіками 50 кілограмами і не пахне. 

Скільки ж разів я намагалася схуднути. Завжди, абсолютно завжди була товстою. Хоча, дивлюся ось на старі фотки, і вигукую від подиву. Це ж було абсолютно не так. 

Під час нападів термінового схуднення в хід йшло що завгодно. Тиждень на гречці, три яйця на день, суха куряча грудка, що вічно прилипала до неба, навіть паркур і біг у харчовій плівці.

Нічого не допомагало. Ну, вірніше, допомагало, але на час. Потім я, думаючи, що вже переросла цю залежність, їла одне тістечко. Один раз у неділю... нічого ж не буде. Потім, не чекаючи наступної неділі, купувала наступне у вівторок. А до неділі на холодильнику лежала вже упаковка.

У моєму світі немає слова «Досить». 

Їсти - поки не насичуся, неважливо, що потім болітиме живіт і доведеться розстебнути ґудзик на джинсах.

Веселиться - поки до дна не будуть спустошені келихи, а друзі вже в хмільному напівдрімоті не почнуть розходитися по домівках.

Любити - думати про людину щохвилини, вкотре втративши себе, хотіти не просто її, а Стати її частиною.

«Навіщо я їм це, адже мені не подобається», - запитую я себе, намотуючи на виделку якісь листки квашеної капусти, на які прилипли частини з суміші свинини і яловичини з рисом, цибулею і спеціями.

Відклала виделку. На тарілці залишилося дві третини їжі. Оплатила рахунок і вийшла. Моторошно захотілося спати.