Читати книгу - "Ходімо зі мною, Анастасия Хэд"

Лія поводилася на диво спокійно, схоже, вона почала краще орієнтуватися в небезпечних ситуаціях. Вона навіть більш-менш розуміла мене в вовчій шкурі, що саме по собі вже схоже на диво. Коли ми дісталися до притулку, я зрозумів — ми в облозі. Не було ні зв’язку, ні води, ні їжі. Єдине, що залишилося — це скринька з одягом, закопана під стіною замку. Чому я хоч би телефон туди не поклав — бідося. Було прохолодно. Лія була в абсолютно невідповідному одязі й могла сильно змерзнути. Але ця сорочка... Я милувався Лією, коли вона вдивлялася у лісову темряву. Ця сорочка їй пасувала: легка тканина тріпотіла на вітрі, ніжний шовк огортав її апетитне тіло, не приховуючи, а лише підкреслюючи її принади. Тоненький поясок підкреслював її не дуже великі, але такі жадані груди , тканина спадала водоспадом на стегна, роблячи їх округлості такими привабливими й бажаними. Як же хотілося обійняти її, зігріти теплом свого тіла. Жаром своєї пристрасті розпалити в ній вогонь, згоріти разом у скаженому полум’ї, а потім охолонути в обіймах одне одного. Зараз вона була така тендітна, беззахисна, мені хотілося бути поруч з нею завжди. Я прийняв рішення, яке може дуже мені дорого коштувати. Обернутися перед людиною, яка нічого не знає про перевертнів, — це може мати наслідки. Але я вирішив. І був готовий на цей ризик. Як відреагує Лія? Найбільше я боявся втратити її назавжди.