Читати книгу - "Тіні її гордості, Talina Kov"

Моя таємниця

Я нікому не сказав, що веду блог.

Анонімний. Про втрату. Про те, як жити, коли ти залишився один у 16 років.

Я писав там те,  що не міг сказати вголос:

“Сьогодні річниця. Ніхто не пам'ятає. Я радий”

“Іноді мені здається,  що я все ще можу почути їхні голоси. Це боляче, але я не хочу, щоб це припинялося.”

А потім я побачив її пост. І зрозумів – ми з одного світу.

Розмова в кафе

Коли вона підійшла до мого столу, я відчув, як щось стиснулася в грудях.

Вона запитала: “Ти ким насправді є? Врятованим чи в'язним?”

Я міг би відповісти  банальністю. Але замість цього сказав правду:

“Я той, хто намагається зрозуміти правила твоєї гри. Бо в мене є своя.”

Вона замовкла. А потім –  вперше за весь час –  усміхнулася.  Не з викликом, не іронічно. Просто.

Що далі?

Я знаю, що вона готує щось.

Останній пост у блозі,  фото з порожньою рамкою... Вона на межі чогось.

І я хочу бути там,  коли вона зробить крок.

Бо я тепер розумію:

Ми обидва –  в'язані,  і врятовані.