Читати книгу - "Місто трьох королів, Анна Мінаєва"

З братом мені так і не вдалося поговорити після першого заходу. Наприкінці балу з’явився батько, тому додому ми вже їхали втрьох. І тільки погляди казали про те, що Гідеон чогось очікує від мене.

На наступний день від мене не відходила Джозі. Вона вже звідкись знала, що я танцювала з принцом, і тепер їй потрібні були всі подробиці. Як він виглядав, у що був вбраний, як дивився на мене.

— А чим від нього пахло? — саме на цьому питанні я зрозуміла, що сестра вже перетинає межу.

— Це просто був танець, нічого більше, — надто різко відповіла їй. І майже одразу пожалкувала, помітивши те, як у неї тремтить нижня губа. Зітхнула та додала: — Чимось солодким. Наче карамеллю.

Джозі посміхнулася і продовжила допит. Врятувала мене від цього Ребека, яку батько покарав. Тепер молодша мала покращити свої навички гри на клавесині, та це покарання зачіпало і Джозі. Бо вона краще за мене опанувала цей інструмент. Тому сестри другу добу майже весь час знаходилися у східній вітальні, де стояв клавесин. 

Гідеон постукав у двері моєї кімнати вже після вечері на наступний день після балу:

— Ми маємо переказати застереження батьку.

Я поглянула у бік коридору, в якому він стояв, схопила за руку, не помітивши служниць, і затягнула до кімнати. Щільно закрила за братом двері та похитала головою.

— Гадаєш, батько не знає, що хтось ним не задоволений?

Гідеон насупився. А я продовжила.

— Це не його хотів попередити граф. А мене.

— З якого дива йому тебе попереджати? — здивовано спитав він.

— З того, що я допомогла його старшій дочці минулого року. У дуже делікатній ситуації. Він попередив мене про те, що щось негаразд.

— Добре, — Гідеон склав руки на грудях. — Припустимо, що це так. Навіщо ти тоді розповіла мені?

Я подивилася на брата з-під лоба та посміхнулася:

— Тому, що мені потрібна твоя допомога. Я хочу дізнатися, що так обурює аристократію. Навряд чи той факт, що наш батько очолює рід одних з найуспішніших купців Ардашти. Тут щось інше. І допоки я не дізнаюся, що саме, ми не зрозуміємо, що робити.

— Нам? Робити нам? — Брат, здавалося, мене зовсім не розумів. — Чому ми маємо щось робити, Емілі? Зараз батько всім керує.

— І зараз у батька якісь фінансові труднощі, — підтвердила я. — Зараз він не зміг знайти якихось спонсорів. Зараз він може припуститися помилки, яка не залишить його дітям ніякого статку. Якщо, взагалі, лишиться та справа, якою почали займатися наші бабуся з дідусем.

В зелених очах Гідеона спалахнуло розуміння:

— Добре. Це все не найліпша ідея, але добре. Чого ти від мене хочеш?

Це були саме ті слова, які я очікувала почути. Тому, що від брата мені треба було майже половину всієї роботи. 

Він слухав мене, і поступово його очі розширювалися і починали лізти на лоба.

— Ти з глузду з’їхала, — прошепотів він під кінець.

— Ні, бо це єдине, що я не перевірила. Це єдине місце, де можуть знаходитися відповіді. Навряд чи батько тобі зараз бодай щось розповість. Мені — тим паче. Тож, ти у справі? — я простягнула йому руку.

Гідеон вагався кілька миттєвостей. А потім зітхнув і потиснув мою долоню.

Вночі я майже не спала. Багато чого треба було приготувати до ранку. А коли сонце тільки визирнуло з-за обрію, у мої двері знову постукали. Я відчинила, зустрілася поглядом з Гідеоном і забрала в нього річ, яка мені була необхідна.

— Потім розкажеш, як тобі це вдалося, — прошепотіла я.

— Краще поквапся, — так само тихо відповів брат. — Я не задля цього повертався додому. І мені дуже не хочеться звітувати перед батьком, якщо він про все дізнається.

Я тільки кивнула і тихо зачинила перед ним двері, стискаючи у долоні круглу золоту монетку, через яку був протягнутий тонкий довгий ланцюжок.

З кімнати я вийшла за кілька миттєвостей, тільки зав’язала волосся і схопила свою сумку. Після чого зробила крок у коридор. До сходів дісталася без пригод. А от на першому поверсі ледве не зіткнулася з Ребекою.

Молодша сестра озирнулася, подивилася прямо на мене і… не побачила. А я зціпила зуби, намагаючись утримати важке заклинання, якому вчилася ну вже надто довго.

Без вчителів розвивати магічний дар, який прокинувся у мене рік тому, було вже надто важко. Не знаючи майже нічого, я створювала магію інтуїтивно. І інколи виходило, як от сьогодні.

Сестра дивилася прямо на мене, але не бачила. Відвернувшись, вона сховала своє волосся під просту сіру хустку, яку носили простолюдини у місті, і вискочила за двері. 

Не одна я сьогодні вирішила втекти з маєтку. І навіть не знаю, хто з нас ризикував більше.

Дочекавшись, допоки пройде трохи часу, я теж вискочила з будинку і поквапилася до стайні. Для таких днів там знаходилася ідеальна тиха та дуже слухняна конячка. Саме на ній я вже незабаром їхала дорогою від маєтку у бік півдня.

Спочатку трималася ближче до дерев, потім виїхала на широку курну дорогу, дозволивши коню бігти, а коли до місця призначення залишалося зовсім трохи, звернули у густі дерева і зупинилася.