Читати книгу - "Місто трьох королів, Анна Мінаєва"

— Ти почекаєш на мене тут, Бурулько, — шепотіла я до конячки, прив’язуючи поводи до гілки товстого дерева. — Поводься добре.

Підняла руку та погладила звіра по шиї. Кінь тихо пирхнув мені у відповідь, наче розуміючи кожне слово, і зацікавився зеленою травичкою, яка вкривала землю густим килимом.

А мені залишалося лише залишити її тут і рушити у бік високих сірих стін, які вже виднілися за деревами. Туди, де я вже була кілька разів.

Однак за стіни потрапити мені так жодного разу і не вдалося. Всі інші плантації батька не мали такого захисту, я могла приїздити туди без дозволу і жодних проблем. Я знала людей, які там працюють і займаються вирощуванням лікарських та чудодійних рослин. Знала де саме вирощують трави на продаж іншому торговому королю, а де готуються прянощі на продаж у власних крамничках. Та що саме вирощують тут… Це я збиралася дізнатися сьогодні.

До стін я дісталася досить швидко, сукня не обмежувала мої рухи, бо сьогодні я вдягла не вбрання зі спідницею. Сьогодні я була у костюмі для їзди верхи, який зшили за моїми замітками. Маю сказати, що у вузьких штанях і на коні їздити зручніше, і через хащі пробиратися.

— Що ж ти такого робиш тут, батьку? — прошепотіла я, зупинившись біля стін. Стисла в долоні кулон, який мій брат викрав з кабінету голови роду, і покрокувала до зачинених величезних воріт.

Охоронці на цій плантації мали бути, попри стіни, які були точно не нижче за стіни міста. Та все ж їх не так багато, особливо в такий час. 

У великих чорних воротах були вирізані й звичайні двері. Для людини, а не для возів. Саме через них я намагалася потрапити усередину кілька разів, однак двері виявилися зачиненими. А замка ніде видно не було. Я б могла спробувати застосувати магію, однак… злякалась.

По-перше, ніхто з родини не знав, що я пробудила цей дар у собі. І казати нікому я поки не збиралася. По-друге, я не знала, чи не заохотив до цієї справи батько якогось іншого чаклуна. Потрапити у пастку іншого чарівника мені не дуже кортіло.

Так, на двері не було жодного замкового отвору, який можна було б зламати магією. Та було дещо інше, що я помітила минулого разу — невеличка ямка у міцній деревині. Кругла. Менше за половину долоні. І якщо моя здогадка правильна…

Я притулила кулон батька до дверей саме там, де для нього було місце, і затамувала подих.

Кілька миттєвостей нічого не відбувалося. А потім…

Клац!

Двері легко піддалися і почали відкриватися усередину.

Я насилу встигла перехопити їх, щоб не привертати увагу випадкового спостерігача. І посилила чари, які наклала на себе ще у маєтку. З носа полилася кров. Та я витерла її тильною стороною долоні й зробила крок у місце, яке батько оберігав краще, за власних дочок.

***

— Що там було? — Гідеон спитав це, коли я вийшла зі стайні. Чим до шаленства налякав мене.

Я схопилася однією рукою за серце, а іншою за кам’яну стіну.

— Ти бачив, як я приїхала? — спитала я, намагаючись заспокоїти серце.

Коли моя магія перестала працювати? Хто ще мене бачив? І чому я не відчула, що заклинання розпалося?

Боги! Я навіть уявляти не хочу, у що це все може перетворитися.

Дивлячись на брата, який стояв у тіні великого дерева, я силилась згадати, коли відчуття слабкості полишили мене. І не могла. 

— Звісно, що бачив, — відповів він, вганяючи мене у стан близький до паніки. — Ледве встиг батька від вікна забрати.

— Дякую, — це все, що я прошепотіла, нарешті опанувавши себе.

Все одно з усіма наслідками доведеться розбиратися пізніше. Не час на них загострювати увагу.

— Тримай, — я повернула брату монетку на ланцюзі. — Поговоримо увечері. Мені треба ще дещо зробити. 

— Завтра я супроводжую тебе на наступний захід, — нагадав він. — Ти про це пам’ятаєш?

— Звісно, — обурено видихнула я. — До чого ти хилиш?

— Що, якщо тобі знадобиться для відповіді ще і завтрашній день, то в тебе немає стільки часу.

Я лише кивнула, відчуваючи неймовірну втому після ранкової пригоди. І поки не пройшла повз Гідеона, додала:

— Ребека вранці теж пішла. Батьку про це краще не знати. Знайди її.

Брат посмурнів, але не відмовився від того, чим зазвичай займалася я, поки була за старшу. 

Саме я тікала за Ребекою, яка втрачала відчуття часу, у місто, і знаходила її в районах, куди леді заходити не належало.

— Пошукай у сірому кварталі, — додала я, озирнувшись до Гідеона. — Вона останнім часом знайшла друзів там у місцевій таверні.

Ця підказка мала зберегти йому час. Бо без магічної підтримки знайти Ребеку буде нелегко.

Сама ж я піднялася до себе, поки мене ніхто більше не помітив у штанах, і поквапилася перевдягтися. Ні, звісно, мене бачив дворецький і кілька служниць. Однак, на слуг я не зважала — вони не донесуть батьку. Принаймні, не повинні.

У своїй кімнаті, я зачинила двері й витягнула з сумки декілька сірих  мішечків з щільної тканини.