Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Твори в 4-х томах. Том 3 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 3"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Твори в 4-х томах. Том 3" автора Ернест Міллер Хемінгуей. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 234
Перейти на сторінку:
class="p1">— Іншим разом. Міст — це дуже важливо.

— Дівчина сказала мені, що твій товариш загинув — той, що був із нами тоді, як підривали поїзд.

— Так.

— Шкода. Я такого вибуху ще ніколи не бачила. Він мав хист до цього діла. І дуже мені подобався. А чом би не підірвати ще один поїзд? Тепер у горах багато людей. Аж забагато. З харчами стало сутужно. Краще б перейти звідси кудись-інде. І коні в нас є.

— Треба знищити міст.

— Де він, той міст?

— Зовсім близько.

— Тим краще, — сказала Паблова mujer. — Давай попідриваємо всі мости, які тут є, й заберемося геть. Мені тут уже набридло. Забагато народу. Це до добра не доведе. Зледачіли всі так, що аж гидко дивитися.

Між деревами вона побачила Пабло.

— Borracho! — гукнула вона йому. — П'янюга! П'янюга нещасний! — Вона весело глянула на Роберта Джордана. — Узяв баклагу з вином і тепер питиме на самоті в лісі. Він весь час пиячить. Таке життя для нього — згуба. Ну, я дуже рада, що ти до нас прийшов, хлопче. — Вона ляснула його по спині.— Ого! — вигукнула вона. — А ти сильніший, ніж здається на перший погляд, — і провела рукою по його плечу, намацуючи м'язи під фланелевою сорочкою. — Ну, гаразд, гаразд. Я дуже рада, що ти прийшов.

— Я також.

— Ми порозуміємося, — сказала вона. — Випий вина.

— Ми вже пили, — відповів Роберт Джордан. — А ти вип'єш?

— Ні, хай за обідом, — сказала вона. — А то згага пектиме. — Вона знову побачила Пабло.

— Borracho! — гукнула вона. — П'янюга! — Вона обернулася до Роберта Джордана й похитала головою. — Раніше був чоловік як чоловік. А тепер йому — кінець. І слухай, що я хочу сказати тобі ще. Не скривдь дівчини, будь обережний з нею. З Марією цебто. Їй довелося зазнати багато лиха. Розумієш?

— Так. А чому ти це кажеш?

— Я бачила, яка вона була, коли повернулася до печери. Я бачила, як вона дивилась на тебе, перше ніж вийти.

— Я пожартував із нею трошки.

— Вона була зовсім прибита, — сказала Паблова жінка. — Тепер трохи оговталася, і її треба вивезти звідси.

— Що ж, Ансельмо може перевести її через фронт.

— Ви з Ансельмо можете забрати її з собою, коли зробите свою справу.

Роберт Джордан знову відчув, як щось підступило йому до горла.

— Що ж, можна, — сказав він здушеним голосом.

Паблова mujer подивилася на нього й похитала головою.

— Гай-гай, — сказала вона. — Чи всі ви, чоловіки, отакі?

— А я хіба щось сказав? Вона гарна — ти сама це знаєш.

— Ні, вона не гарна. Ти хочеш сказати, що вона незабаром стане гарною, — мовила Паблова жінка. — Ох, ці чоловіки! Ганьба нам, жінкам, що ми вас народжуємо. Ні, давай без жартів. Чи є тепер у Республіці притулки для таких, як вона?

— Є,— сказав Роберт Джордан. — І то дуже добрі. Над морем коло Валенсії. І в інших місцях. Там про неї піклуватимуться, і вона сама доглядатиме дітей. Там живуть діти, евакуйовані з різних сіл. Її навчать виховувати дітей.

— Саме цього я й хочу, — сказала Паблова mujer. — А то Пабло вже сам не свій через неї. І це також добиває його. Побачить її — і як не свій. Хай вона йде звідси, так буде ліпше.

— Ми можемо взяти її з собою, коли зробимо свою справу.

— І ти не скривдиш її, якщо я звірюся на тебе? Я розмовляю з тобою так, наче знаю тебе хтозна-відколи.

— Так завжди буває,— сказав Роберт Джордан, — коли люди розуміють одне одного.

— Сідай, — сказала Паблова жінка. — Брати з тебе слово я не хочу, бо що має бути, те буде. Але якщо ти не візьмеш її з собою, то дай слово.

— Чому — якщо я не візьму її з собою?

— Бо я не хочу, щоб вона тут збожеволіла після того, як ти підеш. Вона вже раз божеволіла, а я маю досить клопоту й без того.

— Ми візьмемо її, коли знищимо міст, — сказав Роберт Джордан. — Якщо залишимося живі, то візьмемо.

— Мені не подобається те, що ти зараз сказав. Такі слова щастя не приносять.

— Я сказав це тільки для того, щоб не обіцяти даремно, — відповів Роберт Джордан. — Я не з тих, що люблять каркати.

— Дай-но я погляну на твою руку, — сказала жінка.

Роберт Джордан простяг їй руку, і жінка повернула її долонею догори, подержала в своїй дужій руці, потерла великим пальцем, уважно придивляючись до неї, потім відпустила. Вона підвелася. Він теж підвівся з землі, і вона поглянула на нього без усмішки.

— Що ж ти там побачила? — спитав Роберт Джордан. — Я в це не вірю. Ти мене не злякаєш.

— Нічого, — відказала вона. — Я нічого не побачила.

— Ні, побачила. Мені просто цікаво. Я в такі речі не вірю.

— А в що ти віриш?

— В багато чого, але не в це.

— У що?

— У свою справу.

— Так, це я побачила.

— А що ти ще побачила? Кажи.

— Більше нічого, — сказала вона похмуро. — Отож ти кажеш, що міст — це дуже важко?

— Ні, я сказав, що це дуже важливо.

— А може статися так, що буде важко?

— Може. А тепер я піду подивлюсь на нього. Скільки у вас тут людей?

— Путящих п'ятеро. Циган нічого не вартий, хоча він і щирий хлопець. Має добре серце. Пабло я більше не довіряю.

— А скільки в Ель Сордо таких — путящих?

— Чоловік вісім. Сьогодні ввечері побачимо. Він прийде. Він розумний, і в нього теж є динаміт. Щоправда, небагато. Ну, та ти сам із ним побалакаєш.

— Ти послала по нього?

— Він сам приходить до нас щовечора. Він наш сусід. А також товариш і друг.

— А якої ти думки про нього?

— Він справжня людина. І дуже розумна. В тому ділі з поїздом він просто дива робив.

— А інші загони?

— Якщо вчасно всіх сповістити, то набереться чоловік п'ятдесят, на яких можна більш-менш покластися.

— Справді можна?

— Залежно від того, як піде діло.

— А скільки в них патронів на гвинтівку?

— Штук по двадцять. Залежно від того, скільки вони принесуть. Якщо взагалі погодяться допомагати. Не забувай, що тут ідеться про міст, отже, ні грошей, ні здобичі не буде, і небезпека велика, це видно вже з того, що ти не хочеш зайвого слова сказати. І після нападу всім доведеться забиратися звідси. Багатьом це діло з мостом не сподобається.

— Ясно.

— Отже, що менше ти говоритимеш, то краще.

— Згода.

— Ну, йди оглядай свій міст, а ввечері побалакаємо з Ель

1 ... 9 10 11 ... 234
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 3», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори в 4-х томах. Том 3"