Читати книгу - "Драматичні твори"

Драматична творчість І. Карпенка-Карого — це найвище досягнення нашого класичного театру, театру корифеїв, що стало школою для українських радянських драматургів. Ранній Микола Куліш («97», «Комуна в степах»), І. Микитенко, О. Корнійчук генетично пов’язані з драматургією І. Карпенка-Карого.

Письменник протягом усього життя пильно стежив за розвитком російської літератури, перебував у тісних контактах з окремими діячами російської культури, зокрема, був особисто знайомий з Л. Толстим, зазнав на собі конкретного їхнього впливу. Але й драматургія ї. Карпенка-Карого не лишилася без впливу на діячів російської культури. Адже під час гастролей українських труп поза межами України вистави п’єс І. Карпенка-Карого дивилися глядачі російських міст, передусім Петербурга і Москви, а серед них були і згаданий уже Л. Толстой, і А. Чехов, і В. Стасов, і М. Нестеров, і В. Короленко, і М. Горький, який під час свого відпочинку в селі Мануй-лівці на Полтавщині влітку 1897 р. організував аматорський театр, у якому за його настійною вимогою було поставлено «Мартина Борулю».

Після Великої Жовтневої соціалістичної революції драматургія І. Кар-пенка-Карогр збагатила репертуар українських радянських театральних колективів. Ці вистави дивиться глядач не тільки нашої республіки, а й різно-національний глядач під час гастролей наших колективів у різних закутках всієї Радянської країни.

П’єси І. Карпенка-Карого видавались понад двадцять разів у перекладах російською мовою — загальним тиражем більш як сто тисяч примірників, а «Хазяїн», «Мартин Боруля», «Безталанна» неодноразово виходили у перекладах різних авторів. М. Рильський високо оцінив блискучі переклади, здійснені Б. Тургановим.

Були окремі спроби сценічного втілення п’єс І. Карпенка-Карого на російській радянській сцені і на сценах інших братніх республік, але справжні відкриття драматургії Карпенка-Карого ще попереду. Як попереду й справжнє прочитання Карпенка-Карого українським театром.

За драматургією І. Карпенка-Карого — майбутнє, бо це наша класика, яка ніколи не стдне байдужою наступним поколінням читачів і глядачів.

Р. Я. ПИЛИПЧУК

ДРАМАТИЧНІ

ТВОРИ

БУРЛАКА

Драма в 5 діях

ДІЄВІ ЛЮДЕ

Михайло Михайлович — волосний старшина. Омельян Григорович — писар.

Сидір — збірщик, прибічник старшини.

Петро Семен Дід

односельчане.

Микола Павло 1-й 2-й

чоловіки

3-й

4-й

О п а и а с — бурлака.

Олекса — молодий парубок, його племенник.

Галя — Олексина молода.

Олена — сестра Олекси.

П р і с ь к а — жінка Петрова.,

Г е р ш к о — жид.

Поштар.

Громадян е, десятники, парубки і дівчата.

ДІЯ ПЕРША

Волосне правленіє. Стіл. За столом сидять писар, старшина і

Г е р ш к о.

ЯВА І

Старшина. Хто ж то базіка?

Г е р ш к о. Первйй — Петро. Він каже, що замість того* щоб заплатить недоїмку,— я з вами в кумпанії куповав у мужиків на громадські гроші хлі’б будущого урожаю з великою уступкою. Вредний зовсім чоловік! І так все розказує,

наче він там був. Декотрі хазяїни почали забивать йому баки, то він чуть не бив Дмитра. »

Старшина. Нехай собі чешуть язики! Собака бреше, а вітер несе. Що то вони щитать нас будуть, чи як? Я їх пощитаю! А холодна нащо? Поки що ціна підніметься, продамо хліб і бички, то й гроші покладем на своє місце; от їм і дуля, хоч би й до начальства дійшло.

Г е р ш к о. Аби все було гаразд — ви лучче знаєте.

Старшина. То-то. (Сміється.) Ти не рябій, Гершку. Омельяне Григоровичу, що ви там записались так і не слухаєте, що тут Гершко розказує?

Писар. Тут статистіка зовсім голову заморочила.

Старшина. Покиньте, пощитаємо свої діла.

Писар. То їсть, хоч пропади: одно — статистіка, а другое — скопленіє большое отписки.

Старшина. Беріть щоти. Кладіть. Ну, Гершку, кажи.

Гершко. Зараз. Я купив тисячу пуд пшениці на розписки. Скидки з пуда двадцять копійок проти ціни, яка буде восени, та проценту за те, що вперед дав гроші, з кожних трьох рублів — мірка жита або ячменю. Записали?

Писар. Записав.

Гершко. Тепер роздав п’ятсот рублів тим, що не схотіли хліба продавать під розписки, і кожний хазяїн з трьох рублів приніс за процент мірку пшениці або дві ячменю, що у кого було. Окрім того, кожний хазяїн повинен одробить один день за вигоду. ^

Старшина. Ну, це в розділ не піде. Це вже моє щастя, бо тілько ж у мене й буде що робить! Цього ви не записуйте в щот!

Писар. А скілько ж ячменю і пшениці принесли?

Гершко. Це треба подивиться, я з собою записок не брав.

Писар. Ну то так не дощитаєшся, це настояща статистіка!

Гершко. Найкраще ходім до мене, ми там удвох і по-щитаємось.

Старшина. Ай справді.

Писар. Ну, а статистіка? Лежатиме?

Гершко. Полеже, хіба так її зараз .і схопиш?

.Писар. Та вам байдуже, а мене становий знову буде лаять!

Старшина. Пусте діло. А ти, Гершку, все-таки наслухайся, що там горлата голота базіка, хоч вона і не страшна, та все ж лучче, коли знаєш. Тепер, слава богу, страшних нема. Був тут у нас митець бунтовать громаду. О, тоді погано було, а як Панаса не стало, то хоч дехто і дере горло, але на вітер, бо нічого не тямлять!

Г е р ш к о. Що ж то за птиця; той Панас?

Старшина. Не бійся, його тут нема: він десять літ уже в Криму чабанує, навряд чи й прийде!

Гер ш ко (сміючись). Нехай його там вовки з’їдять, коли він страшний.

Писар. Та йди вже — може, хоч горло даси промочити, а то зовсім засохло. (Склада бумаги.) Ну й надоїла мені та статистіка, ви не повірите! Через неї і лишню чарку вип’єш.

Виходять.

ЯВА II

Старшина (один). Ехе-хе! Діла, діла! Коли-то ти їх покінчаєш? І усе є, благодарить бога, а ще мало! Що б то задовольниться. Отже ні, така вже пелька людська несита. Другу тисячу доклав, а хліб та скот продам, то з баришів закладу третю, і всі гроші громадські треба здать у казначейство, щоб не скушали. Ще щоб не пійматься! Хоч і не показуєш виду, що страшно, а на душі якийсь неспокій раз у раз: ну, як начальство довідається,‘що я на громадські гроші баришую, пропаде багато праці! Наче аж легше, як тілько