Читати книгу - "Кім"

560
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кім" автора Редьярд Джозеф Кіплінг. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 96
Перейти на сторінку:
пропускаю при огляді.

— Вони не говорили, що це неодмінно той самий чоловік, — заклопотано промовив пандіт. — Вони казали: пильнуйте, чи це той чоловік, бо наші радники стривожені.

— Північні області кишать конярами, як старий халат вошами. Там торгують і Сікандар-Хан, і Нур-Алі-Бег, і Фарух-Шах, — всі отамани кафілів [караванів], — сказала Квітка.

— Вони поки не приїхали, — мовив пандіт. — Тобі ще доведеться їх заманити згодом.

— Тьху! — з глибокою відразою мовила Квітка, штовхаючи голову Магбуба з колін. — Як же важко дістаються мені гроші! Фарух-Шах — справжній ведмідь. Алі-Бег — вбивця, а старий Сікандар-Хан… ойй! Ну, ідіть! Я тепер спати буду. Ця свиня не ворухнеться до світанку.

Коли Магбуб прокинувся, Квітка заповзялася вичитувати йому про гріх пияцтва. Азіат, перехитривши ворога, і оком не моргне, але Магбуб Алі був на межі того, щоб видати себе, коли прокашлявся, затягнув на собі пояс і, похитуючись, вийшов назовні під досвітні зірки.

— Що за хлоп’яча витівка! — сказав він собі. — Уже ж наче кожне пешаварське дівчисько вдавалося до такого! Але зроблено було непогано. Господь знає, скільки ще трапиться на шляху людей, що одержали наказ помацати мене… мабуть, навіть і ножем. Виходить, що хлопчиськові треба вирушати в Амбалу… і то залізницею, бо ж лист терміновий. А я залишуся тут, буду доглядати за Квіткою і дудлити вино, як гендляр-афганець.

Він зупинився біля комірчини, що була поруч із його власною. Купцеві люди спали мертвим сном. Серед них не виявилося ні Кіма, ні Лами.

— Вставай! — він смикнув одного зі сплячих. — Куди пішли ті, що лежали тут вчора ввечері, Лама і хлопчик? Нічого не пропало?

— Ні, — буркнув чоловік, — той недоумкуватий дідусь встав після других півнів, кажучи, що піде в Бенарес, і хлопчик його забрав.

— Прокляття Аллаха на всіх невірних, — спересердя мовив Магбуб і, буркочучи собі в бороду, поліз у свою комірчину.

Але насправді то Кім розбудив Ламу — Кім, який, притуливши око до дірки від сучка, у дерев’яній перегородці, бачив, як делієць обшукував ящики. Це був не простий злодій, раз він перебирав листи, рахунки й сідла, не грабіжник, якщо просовував ножа під підошви Магбубових капців і так ретельно обмацував шви сакв. Кім хотів було здійняти тривогу, протяжним криком ч-о-о-р! ч-о-о-р! [Злодій!] — уночі це піднімає на ноги весь караван-сарай — але, придивившись уважніше, прикрив рукою ладанку та зробив відповідні висновки.

— Либонь, це він по той буцімто кінський родовід, — сказав собі хлопчик, — про ту штуку, що я везу в Амбалу. Краще нам негайно забиратися звідси. Ті, що мацають сумки ножами, можуть і животи ножами помацати. Напевно, за цим ховається жінка. Гей! Гей! — шепнув він Ламі, що спав неглибоким сном. — Ходімо. Пора… пора їхати в Бенарес.

Лама слухняно встав, і вони, як тіні, вислизнули з караван-сараю.

Розділ 2

Закрийте рота жартунам,

Бо піде димом фіміам

І дасть відпущення гріхам

Всіх, хто прийде в Камáкуру.[36]

Вони увійшли у схожий на фортецю вокзал, темний на передсвітанні; електричні ліхтарі горіли тільки на товарному дворі, де кишіла робота із великих хлібних перевезень Північної Індії.

— Це робота дияволів! — вигукнув Лама і відскочив назад, приголомшений глибоким гучним мороком, мерехтінням рейок між кам’яними платформами і плетивом балок над головою. Він стояв у гігантській кам’яній залі, підлога якої, здавалося, була вимощена трупами в саванах; це були пасажири третього класу, які взяли квитки ввечері й тепер спали в залах очікування. Мешканцям Сходу всі години в добі здаються однаковими, і пасажирський рух регулюється у відповідності з цим.

— Сюди-бо і приходять вогненні вози. За цією діркою, — Кім показав на квиткову касу, — стоїть людина, яка дасть тобі папірець, щоб доїхати до Амбали.

— Але ми їдемо в Бенарес, — нетерпляче заперечив Лама.

— Однаково. Нехай хоч у Бенарес. Скоріше — вона підходить!

— Візьми цей гаманець.

Лама, який насправді звик до потягів менше, ніж стверджував, здригнувся, коли поїзд, що вирушав на південь о 3.25 ранку, із гуркотом підійшов до вокзалу. Сплячі прокинулися, і вокзал наповнився шумом і криками, вигуками продавців води і ласощів, окриками місцевих поліцейських і пронизливим вереском жінок, які збирали свої кошики, дітей та чоловіків.

— Це — поїзд, тільки по-їзд. Сюди він не дійде. Почекай.

Здивований надзвичайною простодушністю Лами (який віддав йому капшучок, повний рупій), Кім попросив квиток до Амбали і сплатив за нього. Заспаний касир, буркочучи, викинув квиток до найближчої станції, за шість миль від Лагора.

— Ні, — заперечив з усмішкою Кім, розглянувши квиток, — із сільськими ця штука, мабуть, пройде, але я живу в Лагорі. Спритно придумав, шановний. Тепер давай квиток до Амбали.

Шановний, насупившись, видав потрібний квиток.

— Тепер інший, до Амрітсара, — сказав Кім, який не збирався тринькати гроші Магбуба Алі на такі необдумані речі, як плата за проїзд до Амбали.

— Коштує стільки-то. Здачі стільки-то. Я знаю все, що стосується поїздів… Ні один йогі ще так не потребував чели, як ти, — весело заявив він спантеличеному Ламі. — Якби не було мене, то вони викинули б тебе в Міянь-Мірі[37]. Ходи сюди! Пішли! — він повернув гроші, залишивши собі лише по одній анні з кожної рупії, заплаченої за квиток до Амбали — то були його комісійні, незмінні азійські комісійні.

Біля відчинених дверей переповненого вагону третього класу Лама затупцював.

— Чи не краще піти пішки? — нерішуче промовив він. Огрядний ремісник-сикх[38] вистромив назовні бородате обличчя.

— Боїться він, чи що? Не бійся! Пам’ятаю, я сам раніше боявся поїзда. Заходь! Цю штуку уряд влаштував.

— Я не боюся, — сказав Лама. — А у вас знайдеться місце для двох?

— Тут і для миші місця не вистачить, — зойкнула дружина заможного хлібороба-джаті[39] індуїстського віросповідання з багатого Джаландхарського округу.

У наших нічних поїздах менше порядку, ніж у денних, де дуже строго стежать, щоб чоловіки та жінки не сідали до одного вагону.

— О, мати мого сина, ми можемо знайти місце, — промовив її чоловік у синій чалмі. — Візьми дитину. Це, бач, свята людина.

— Я вже й так стонадцять клунків на руках тримаю! Може, запросиш його сісти до мене на коліна, безстиднику? Від чоловіків тільки цього й дочекаєшся! — вона озирнулася навкруги, очікуючи співчуття. Повія з Амрітсара, що сиділа біля вікна, пирхнула з-під хустки.

— Заходь! Заходь! — крикнув жирний лихвар-індус із загорнутою в тканину лічильною книгою під пахвою і додав з єлейною посмішкою: — Треба бути добрим до бідняків.

— Ага, за сім відсотків на місяць під заставу ненародженого теляти, — промовив молодий солдатик-догра[40], що їхав на південь у відпустку. Всі

1 ... 9 10 11 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кім», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кім"