Читати книгу - "Наслідування Христа"

Одних треба нам під час спокуси, а інших у хвилі спокою і відпочинку.

Про одне добре нам думати, коли сумуємо, а про що інше, коли з Господом веселимось.

На великі празники треба поновити добрі вправи і ревніше благати у святих помочі.

Від одного свята до другого маємо уявляти собі, що мов би то тоді ми мали покинути цей світ і прибути на вічний празник.

І тому в такі богомільні дні треба старанно готувати себе і побожніше жити, і точніше пильнувати всіх установ, так ніби вже невдовзі мали б одержати від Бога винагороду за наш труд.

А хоч воно й буде відкладено на пізніше, будьмо переконані, що ми ще не приготовані як слід, та й негідні такої великої слави, яка має явитися в нас у призначену пору, стараймося ще ліпше приготуватися до смерти.

«Блажен той слуга, — каже євангелист Лука (12,4344), — якого Господь, коли прийде, застане, як він пильнує. По правді, кажу вам, поставить його над усім своїм добром».

Шукай сприятливої хвилі, щоб зайнятися своєю душею, і одночасно думай про Божі добродійства.

Лишай те, що цікаве, а читай такі речі, які більше спонукають до каяття, ніж захоплюють розум.

Коли залишиш непотрібне балакання, безцільну біганину та ще й слухання новинок і помовок, знайдеш доволі часу, щоб без перешкоди віддатися побожним розважанням. Найбільші святі, скільки могли, оминали людські товариства і воліли на самоті служити Богу.

Один мудрець сказав: «Скільки разів я пішов між люди, я вернувся вже менш добрим чоловіком» (Сенека, лист 7).

Ми самі дуже часто це усвідомлюємо, коли з кимось забалакаємося.

Легше зовсім мовчати, ніж не проговоритися хоч би одним слівцем.

Легше тихо-мирно заховатися вдома, ніж між людьми намагатися устерегти себе.

Той, хто намагається дійти до дібр душевних і духовних, має разом з Ісусом триматися на віддалі від великого натовпу.

Ніхто так безпечно не йде поміж люди, як той, хто радо від усіх ховається.

Ніхто так безпечно не промовляє, як той, хто радо мовчить.

Ніхто так безпечно не старшинує, як той, хто радо буває підвладним.

Ніхто так безпечно не наказує, як той, хто навчився слухати.

Ніхто так безпечно не радіє, як той, хто в серці має засвідчення чистої совісти.

Але все-таки безпечність святих була наповнена Божим страхом; і хоч вони просвічували великими чеснотами і ласкою, проте були не менш обережними і покірними в серці.

А безпечність грішників постає з гордости і зухвальства; і в кінцевому результаті переходить у самообман.

У своєму житті не надійся на повну безпеку, хоч би й воно здавалося, що ти добрий монах або побожний пустельник.

Нераз ті, яких люди вважали кращими, через самовпевненість потрапляли в дуже важке становище.

Тому-то для багатьох людей корисніше не бути цілком свобідними від спокус, але частіше терпіти напасті, щоб не стати надміру безпечними, щоб часом тим не загордитися і не мати такої великої охоти до світових утіх.

О, яку чисту совість заховав би той, хто ніколи не шукав би проминаючої радости, хто ніколи не займався б світовими речами!

Якого солодкого миру, якого спокою зазнав би той, хто відкинув би від себе всяку марну журбу, а думав тільки про спасенні та Божі речі і покладав надію на Бога!

Ніхто не удостоїться небесної утіхи, якщо не вправлятиметься пильно в святому каянні.

Якщо хочеш цілим серцем чинити жаль, ввійди в свою кімнатку і замкнися від світового гамору, написано ж бо: «На ложах своїх кайтеся» (Пс. 4, 5).

У келії знайдеш те, що нераз загубиш у світі.

Келія стає солодкою, якщо її стало придержуєшся, а коли її погано бережеш — вона родить нехіть.

Якщо на початку свого духовного навернення будеш у ній пильно усамітнюватися і пильнуватися, вона пізніше стане тобі любою приятелькою і солодкою втіхою.

У мовчанні і спокої побожна душа поступає вперед і навчається розуміти тайни Святого Письма.

Тут вона знаходить потоки сліз, якими щоночі вмивається і очищається, щоб тим сердечніше здружитися зі своїм Сотворителем, чим подалі тримається від усякого світового гамору.

Хто віддалиться від знайомих і друзів, до того прийде Бог зі святими янголами.

Краще жити в затишку і дбати про свою душу, ніж чуда робити, а про себе не дбати.

Похвально для ченця, якщо він рідко виходить з дому, нерадо показується і не бажає бачити інших.

Чому ти хочеш дивитися на те, чого тобі не вільно мати?

Минається світ і пожадливість його (1 Йо. 2,17).

Змислове пожадання тягне тебе, щоб вийти; але коли та година промине, що приносиш ти додому, окрім тягаря на совісті та схвильованого серця?

Нераз весела прогулянка сумно закінчується, а гамірна вечірня забава спричинює ранішні смутки.

Отак всяка тілесна радість, яка облесно приходить, наприкінці ранить і вбиває.

Що можеш десь там побачити, чого б ти тут у себе не бачив? Чи, може, гадаєш, що натішишся доволі,  але до того годі тобі дійти.

Навіть коли б ти й побачив усе, що є на світі, то що це дало б, окрім суєти?

Піднеси свої очі до Бога і молись за свої гріхи і прогрішення.