Читати книгу - "Щоб ніхто не здогадався"

— У попередніх Іграх я ним і виявився, — гірко посміхнувся сивоволосий, — і відразу ж — у бій. Програв, звичайно. До того ж, був один…

Далі кілька миль учасники бігли мовчки. Вони саме почали по дорозі обгинати високий пагорб, як Інбар звернувся до Йора.

— Нумо, хлопче, — сказав він, — якщо тобі не важко, спробуй забратися на цю висотку і подивися, що там навколо робиться. Зорієнтуєш нас по нашим суперникам. А ми з Іоллою тебе тут, біля підніжжя, почекаємо.

Йор тільки кивнув головою на знак згоди і вже через секунду сховався в невеликому переліску, яким були покриті пологі схили пагорба.

— Давай, дівчино, присядемо та відпочинемо, — сказав Інбар, і вони, зійшовши з дороги, розташувалися біля підніжжя, серед невеликих дерев.

Інбар, витягнувшись на весь зріст на покритій м’яким мохом землі, відразу й задрімав. Дівчина ж час від часу та й поглядала на схил, де серед дерев іноді миготіла фігура Йора, що пробирався нагору.

Випадково Іолла глянула на дорогу і здригнулася від несподіванки, помітивши на ній людину. Щось знайоме було у вигляді цього учасника.

Дівчина придивилася і, впізнавши Флечмена, затормошила Інбара.

Той швидко підхопився і, подивившись туди, куди показувала Іолла, невдоволено похитав головою.

— Не пощастило нам, дитинко, — тільки й промовив він.

— Чого ж ми чекаємо? Потрібно покликати Йора, чи самим бігти до нього!

— Не вийде, дівчино. Якщо ця людина дозволила побачити себе — це гарантія, що ми в його капкані. Краще залишатися на місці і…

Інбар не встиг доказати, тому що Флечмен зненацька з’явився прямо перед ними.

— А де ж третій? — запитав виповнювач бажань. — Де ж наш добрий воїн?

— Так уже сталося, Флечмене, — відповів Інбар, — ми розійшлися… Дівчина вибрала мене партнером.

Іолла спалахнула і потупила свій погляд.

Флечмен пильно подивився на них, після чого розсміявся.

— То ти, старина, не втрачаєш даремно часу! Такий же, як і багато років тому!

— Ви користуєтесь просторовим прискорювачем, — зненацька промовила Іолла. — В Іграх заборонені такі штучки!

— Ха, поясни їй, Інбаре, що я поза участю ризикованих пробіжок.

Інбар тільки посміхнувся.

— Скажи-но, Флечмене, — звернувся він до виконавця, — ти, я бачу, серйозно зайнявся нами. Мені, здається, це зайве. Відпусти нас заради давнього знайомства. Нас тільки двоє — старий і дівчина. Не так вже й легко змагатися. До того ж…

І Інбар дістав зі своєї сумки маленьку коробочку і показав її Флечмену.

— Ми могли б і віддячити тобі.

— Що це?

— Прощупай її променем.

Флечмен відстебнув від пояса якусь пластинку і націлив її на коробку.

— Ого! — присвиснув він, коли пластинка змінила свій колір, — це дорого коштує.

— Зніми свою охорону, що навколо нас, і ми підемо з миром, — сказав Інбар, — і ця річ твоя. Віддай таку команду.

— Добре, — трохи поміркувавши погодився Флечмен, — я віддам команду… віддам. Але іншу!

Виконувач, махнувши рукою, струснув пластинку, після чого лімпійців оточило кілька людей, їхні обличчя були прикриті напівпрозорими масками.

— Заберіть у нього коробку! — наказав Флечмен.

І його команду відразу виконали.

— Тепер залишиш нас у спокої? — запитав Інбар.

Флечмен трохи помовчав, насолоджуючись Інбаровим подарунком, а потім вимовив:

— Ти старієш, Інбарчику, старієш. Я можу лише пом’якшити твою долю — відправте його і дівчисько в Проклятий тунель!

— Ні! — в один голос вигукнули лімпійці і наступної миті зникли разом з людьми Флечмена.

Йор з півгодини піднімався на вершину пагорба. Це було не так вже й просто, і коли він видерся на самий верх, його обличчя і руки були в синцях і подряпинах. Проте він був живий-здоровий і взявся до виконання Інбарового доручення, тобто оглянути орлиним поглядом прилягаючі околиці.

Спочатку Йор глянув убік, звідки вони прийшли. Там він відразу помітив невелику групу крапок, що повільно, але впевнено просувалися вбік міста. Це були суперники. Йор обернувся і подивився вперед. П’ята дорога була чистою. Вона йшла майже до самого обрію, де виднілася спеціальна вишка-маяк, що позначала міську межу Еїгара.

На підході до міста можна було побачити стрічечки ще двох лімпійських доріг: Четвертої і Шостої. Але розпізнати, чи рухається хто-небудь ними, було неможливо: занадто велика відстань. Йор ще раз покрутив головою на всі чотири боки і, переконавшись, що нічого нового йому вже не вгледіти, поспішив донизу. Як же він здивувався, коли спустившись до підніжжя, не знайшов своїх друзів.

Хлопець ретельно оглянув місце, де вони розсталися, але, крім маленького шматочка кори, на якому було видряпано «ПТ», нічого не знайшов. Ніяких тобі слідів боротьби. Усі гілочки були цілими, та й слідів крові не було видно. Йор навіть розгубився. Він уже звик до їхнього потрійного союзу і тому хвилювався за долю своїх товаришів. Шукаючи Інбара та Іоллу, Йор оббігав увесь пагорб, по черзі викрикуючи їхні імена й оглядаючи різні ями і