Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Вибрані твори в двох томах. Том II 📚 - Українською

Читати книгу - "Вибрані твори в двох томах. Том II"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вибрані твори в двох томах. Том II" автора Дмитро Васильович Ткач. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Дитячі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 114
Перейти на сторінку:
сказав Юра, — а ми ж не німці.

— Якщо звали, значить так треба, — суворішим тоном пояснив Янчук. — Це вам не Радянська влада. Тут всі зовуть одне одного «паном». Зрозуміли, борсуки?

— Зрозуміли, — озвалися хлопці.

— Треба додавати «пане Янчук». Сказав уже вам раз! Бо доведеться нагадувати іншим способом!..

— Пане Янчук… — промимрив невиразно Петя, згадавши ті «способи», якими Кріт неодноразово користувався раніше.

А Юра промовчав. Він думав про те, що Кріт усе бреше і навмисне лякає їх, що ось, може, навіть у цьому селі трапиться щось таке, що їх повернуть назад, і тоді він знайде татка і маму, розкаже їм, як Кріт знущався над ним і Петею, як змушував називати себе «паном Янчуком».

«Пан Янчук… пан Янчук! — злою втіхою наповнювалося Юрине серце. — Не пан Янчук, а пан Кріт — ось хто ти такий!»

Йому навіть закортіло відстати трохи, щоб шепнути Петі, як він по-новому назвав Крота.

Але Янчук штовхнув Юру межи плечі:

— Не відставати! В селі відпочинемо, а потім, може, й виступимо. Щось заробимо. Чуєте, гультіпаки? Нам тепер багато грошей треба.

— Чуємо, пане Янчук, — за двох озвався Петя.

Юра знову промовчав. Але тепер уже Янчук ляснув його долонею по потилиці так, що Юра навіть спіткнувся.

— А ти теж чуєш?

— Чую, пане Янчук, — прошепотів Юра.

На очі йому навернулися сльози не так від болю, як від образи і свого безсилля. Ніхто ніколи раніше з ним так не поводився.

У селі на першій же вулиці їх зупинив поліцай — високий, огрядний, у синьому мундирі і з шаблею при боці. Рукава мундира були закороткі, і з них, як дві лопати, стирчали здоровенні, червоні, налиті кров'ю ручища. На них аж страшно було дивитись.

— Ану, стій! — підійшов він впритул до Янчука.

І хоч Янчук був теж не з миршавих, проти поліцая він виглядав мало не карликом. — Хто такі будете?

— Артисти ми… — аж надто вже квапливо пояснив Янчук. — Артисти цирку, пане поліцай. Якщо накажете, то й для панів німців виступимо. Ці хлоп'ята — дуже вправні акробати.

Поліцай подивився тупим поглядом на Янчука, на хлопців так, немовби не тільки не зрозумів, що йому сказано, але й не чув нічого, і важким басом запитав:

— Документи є?

— Ні, документів немає… — Янчук знову, як тоді до німців, болісно і благально посміхнувся, показавши два великі передні зуби. — Документи лишились там… у розбитому ешелоні. Нас розбомбило. Але ми не туди тікали, а сюди. Цілком, цілком добровільно. Добираємось до Німеччини.

Ці останні слова оживили тупий погляд поліцая. В його очах навіть пробилася якась думка.

— До Німеччини? За мною!

Товстий, як оберемок сіна, він посунувся серединою вулиці, не оглянувшись.

Тепер їх ішло четверо. Кроки гупали лунко, ніби у пустому коридорі. Юра дивувався: село, хати, садки, вулиця, але — ніде нікого. Наче тільки оце вони четверо і є живими створіннями на все село.

Але ось звідкись, ніби з невимірної висоти вицвілого неба, долинув глухий гомін, схожий на гудіння рою, який то наближається, то відлітає…

А невдовзі очам відкрився великий майдан. З одного боку його стояла стара дерев'яна церква з кількома посрібленими банями та позолоченими хрестами, а з другого — кам'яний будинок з високим ґанком, над яким звисав криваво-червоний прапор з чорною павукоподібною свастикою в білому кружалі.

— Куди ви нас ведете, пане поліцай? — тремтячим голосом озвався Янчук.

Не розмовляти! — пробасив той. Можна було сподіватись, що цим коротким наказом він і обмежить свою відповідь. Але, ступивши кілька кроків, він несподівано спокійним голосом додав: — Де ви хотіли, там і будете. В Німеччині.

— Але ж ми — добровільно… — кволо заперечив Янчук. Він уже, видно, зрозумів, що саме відбувається на майдані.

— Тим краще для вас.

Більше поліцай нічого не пояснив.


10

На майдані, біля комендатури, зібрали юнаків, дівчат і навіть підлітків, яких мобілізовано на роботу в Німеччину. Виявилося — оте, що віддалік було схоже на невиразне гудіння, це гіркий плач матерів, грубі окрики солдат і поліцаїв, стогони і ридання.

Важко було б розповідати про якогось одного хлопчика, що його силоміць одривали від матері і посилали в невідому країну на страждання, а може, й на смерть.

Важко було б розповідати й про одну матір, яка, може, востаннє обнімає свого сина і ллє невтішні сльози.

Це було загальне горе, невмолиме й жорстоке, як стихія, як смерть.

Майдан поділений надвоє. Ближче до церкви — величезний натовп уже літніх людей. Це — батьки і родичі тих, кого вивозили в Німеччину. А біля комендатури — ті, на кого чекала невідома і, звісно ж, нерадісна доля.

Поміж цими двома гуртами походжали німецькі солдати з автоматами на грудях і поліцаї з шаблями при боці. Коли який хлопчина намагався прорватися крізь ланцюг жовто-зелених і синіх мундирів до матері, щоб ще раз, може, востаннє, відчути тепло її ласкавих рук, його хапали і, мов цуценя, відкидали назад.

На ґанку біля билець сидів чоловік у чорному цивільному костюмі і в чорному капелюсі, низько

1 ... 9 10 11 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори в двох томах. Том II», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибрані твори в двох томах. Том II"