Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Женька Жменька-Едісон 📚 - Українською

Читати книгу - "Женька Жменька-Едісон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Женька Жменька-Едісон" автора Микола Васильович Білкун. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 25
Перейти на сторінку:
би тато краще прийшов з роботи трохи пізніше, а не тепер, у розпалі Женьчиної ганьби.

— Розумієш, Вікторе, — почала розповідати мама, — Лідочка (в присутності Анатолія мама завжди називала Лідку Лідочкою) взяла на прокатному пункті пилосос, хотіла в квартирі прибрати, а цей… цей…

Мама не знайшла потрібного слова і тільки махнула рукою.

— Він що, пилососом хотів викачати Чорне море, щоб зібрати на дні рибу? — цілком серйозно поцікавився тато, а Женька ще нижче пригнув голову.

— Ні, — засміявся Анатолій, — Чорне море він викачає іншим разом за допомогою велосипедного насоса. Цього разу Євген Вікторович вирішили допомогти сільському господарству. Черговий експеримент проходив під прапором винищення се-ге шкідників.

«Чому се-ге? — подумав Женька і тут-таки зрозумів: — Се-ге, цебто сільськогосподарських».

— Ото-то, — підхопила мама, — не встигла Лідочка відвернутися, як цей… цей… (знову не знаходилось відповідного слова) доточив шнура, виволік пилососа в садок і почав втягувати ним усе, що під руку трапить.

Тут саме Анатолій розгвинтив пилососа і з його корпусу почав витрушувати все, що трапило Женьці під руку: іржаві цвяхи, камінці, скельця, черепочки, ґудзики, сухе листя, сучки, але найбільше було землі, яка, звичайно, перетворилася на пил. Серед цього мотлоху повзало кілька садових кузочок і гусеней.



— Хто скаже, що експеримент не вдався, хай кине у мене каменем! — урочисто проголосив Анатолій, обтрушуючи штани.

Але тато, як видно, ще всього не втямив.

— Я думаю, — сказав він, — що найкраще мені розповість і пояснить сам автор проекту.

— Він тобі нарозповідає, — втрутилася мама, — він тобі такого нарозповідає, аби переслухав. У нього що руки, що язик — однаково справно роблять.

Але Женька одразу ж відчув себе краще. Татові можна все розповісти, все пояснити, він зрозуміє і не сердитиметься. Власне, Женька й не збирався виправдовуватися. Навпаки, Женька збирався войовниче захищати свій новий проект. Тепер він звертався тільки до тата, даючи цим зрозуміти решті, що їх він вважає недостатньо підкованими для такої розмови.

— Розумієш, тату, досі різних комах і кузочок просто труїли. Навіть з літаків труїли. І от я собі й подумав, а чому їх не можна винищувати ще й механічним способом.

— Він подумав! Ти, виявляється, ще часом думаєш? — підпустила шпильку Ліда. Але Женька не звернув на її зауваження ніякої уваги.

— Звичайно, пилосос — не зовсім досконала машина для відлову шкідників…

— Та-ак, — сказав тато, — а яку ж досконалу конструкцію ти збирався запропонувати?

Запитав він цілком серйозно. Женька бачив, що татові цікаво його слухати, і зовсім заспокоївся.

— Цілий агрегат, його треба було б чіпляти до трактора і тягнути по полях, по садах.

— Так-так, — вів далі тато, — отже, твій агрегат виловлював би шкідливих комах?

— Шкідливих, — гордо відповів Женька.

— А як бути з нешкідливими і з корисними? — запитав тато.

Такого питання Женьха не чекав. Він кілька разів кліпнув очима і широко розкрив рота.

— А про бджіл ти подумав? — вів далі тато. — Адже ж і їх твій агрегат мусив би засмоктувати.

— Чому ж, — втрутився Анатолій, — винахідник сидів би у своєму агрегаті, як старий Ной у ковчезі, і сортував би комах на чистих і нечистих. Чистих, тобто бджіл, він випускав би, а нечистих — нищив.

Женька тільки очима блиснув. А Лідка сміється, аж заливається! їй — що? Вона зараз піде з Анатолієм гуляти, їсти морозиво і пити лимонад, а Женька залишиться сам на сам із своєю ганьбою.

Проте доля була милостивою і до Женьки. Тато раптом згадав про листа, якого досі тримав у руках. Ніби й не було ніякої розмови про пилосос і майбутній агрегат «Смерть комахам», тато цілком серйозно сказав:

— Що ж, синку, маєш змогу познайомитися із сільським господарством ближче.

І до мами:

— Лист від Захара одержав. Знову вони з Оксаною кличуть Женьку до себе.

— Куди-и, — замахала руками мама, — куди я його пущу, позорисько таке! Він там щось таке вчворить, що хоч стій, хоч падай. Хіба ти його не знаєш?

— Його я знаю, — сказав тато, — але я й Захара знаю. І знаю, що у Захара він пилососом комах не ловитиме.

Так почалась ця розмова. Анатолій і Лідка якось непомітно вишнурувалися з кімнати. Женька залишився стояти, чекаючи, як вирішиться його доля.

Він знав, що дядько Захар, старший брат батьків, живе і працює десь на півночі України, в селі, що заховалося у мальовничих Волинських лісах. Для Женьки, хлопчика, що народився у маленькому місті на березі Чорного моря, серед причорноморських степів, ці далекі ліси були справжньою загадковою тайгою. Дядько Захар працював сільським фельдшером. Жили вони з тіткою Оксаною самі. Їхній єдиний син Степан, партизанський зв'язківець, загинув зимою 1943 року.

Женьці і хотілося і не хотілося їхати в гості до дядька Захара. Коли минулого і позаминулого року дядько Захар запрошував Женьку до себе, тато з мамою Женьку не відпустили, бо вважали, що він ще малий.

А от тепер… Тепер ця поїздка нібито могла відбутися, але все складалося так, що вона ставала схожою на заслання. Тато з мамою радились: відпускати Женьку чи не відпускати, так наче Женьки на цю хвилину взагалі не було в кімнаті. Нарешті вони дійшли сякої-такої згоди.

— Ну що, поїдеш? — запитав тато. — Ти вже не маленький. Поїдеш, світу подивишся, побачиш, як хліб росте, навчишся відрізняти цапа від теляти.

— Може, ще де корова на роги підійме, — забідкалася мама.

— Буде мамалиґою, так його і курка захвицає, — сказав тато, — а геройському хлопцеві і ведмеді не страшні, коли вони ще водяться у Волинських лісах.

Женька всміхнувся і промовчав, йому чомусь стало смішно від думки, що ось настало літо, всі намагаються приїхати до моря, а от йому, Женьці, випадає їхати зовсім у протилежному напрямку. Котя буде

1 ... 9 10 11 ... 25
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Женька Жменька-Едісон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Женька Жменька-Едісон"