Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Приказки, Руданський 📚 - Українською

Читати книгу - "Приказки, Руданський"

199
0
16.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Приказки" автора Руданський. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 20
Перейти на сторінку:
class="v">Бо мої в чо­бо­тях бу­ли,

А сі - босі, без чобіт!»








ЗАГАДКИ





Позбирались ду­качі,


Добре підгу­ля­ли.


«Давай, Мош­ку, за­га­док!» -


До жид­ка прис­та­ли.


А жи­док собі бім-бім,


Пейси підви­ває:


«Як зав­да­ти, так зав­дам,


А хто не вга­дає?»


А ті ка­жуть: «Не жу­рись!


За то бу­де пла­та.


Хто не ска­же, що то є,


Заплатить ду­ка­та».


«Угадайте ж,- ка­же жид,-


Що удень чорніє,


Що біліє уночі,


А ран­ком синіє?»


«Добре!» - ка­жуть.


От прий­шли -


Гадали-гадали,


Далі ба­чать, що не сил,


По ду­ка­ту да­ли.


«Що ж то, Мош­ку, та­ке є?» -


Жидюка пи­та­ють.


А той: «Гирс­ти! Що то є?


А я почім знаю?»


«Ну ж бо, Мош­ку, не жар­туй!»


«Та жар­ти до ка­та,


Я і сам собі даю


Цілого ду­ка­та!»








САМ ПОЇДУ!





Що зас­лаб­не, бу­ло, жид


І ра­би­на про­сить,


Рабин тілько з-за две­рей


Палицю ви­но­сить


Та й па­хол­ка сво­го шле


З нею до сла­бо­го…


От па­хо­лок ку­ру­вав


Жида не їдно­го.


Аж раз якось до­ве­лось


Слабу ку­ру­ва­ти;


От па­хо­лок і прий­шов,


Щоб па­ли­цю взя­ти.


А той ка­же: «Хто сла­бий?


Чи жид, чи жидівка?»


«Не жид,- ка­же,- а їдна


Молода жидівка».


Рабин жи­во із стільця,


Палиці й ні сліду.


«Живо коні! У, біда!


Сам,- ка­же,- поїду!»




26 фев­ра­ля






ВОВКИ





«Чого, жид­ку, так збілів?


Що з то­бою ста­лось?»


«Ах, за мною че­рез став


Аж сто вовків гна­лось!»


«Бог з то­бою!.. Сто вовків!..


Та б се­ло по­чу­ло…»


«Та во­но пак і не сто,


А п’ятде­сят бу­ло».


«Та й п’ятде­сят ди­во в нас…


Де б їх стільки взя­лось?»


«Ну Іван­цю! Не­хай так,


Але де­сять гна­лось».


«Та і де­сять не бу­ло!


Знать, один усього?»


«А як один? Аби вовк!


Страшно і од­но­го…»


«А мо­же, то і не вовк!»


«А що ж то хо­ди­ло?


Таке си­ве та ма­ле,


А хвос­тик, як ши­ло».








ГОЛОДНИЙ ЖИД





Небагато орен­дарі


В са­баш на­ва­ри­ли


Та й, на ли­хо, убо­го­го


Їсти зап­ро­си­ли.


А убо­гий, ще й го­лод­ний,


На то не вва­жає:


Як при­пав­ся га­ти­ли­ти -


Як у тор­бу пхає.


Та і ні вже як од мис­ки


Біду одірва­ти,


Ото во­ни й за­ду­ма­ли


Дечого пи­та­ти.


«Чи маєш ти,- ка­жуть,- батька?»


А той ка­же: «Маю!»


Їсть і ка­же: «Батька маю,


І ще й ма­му маю…»








СТРАШНИЙ СУД





В страш­но­суд­ную неділю


Ксьондз ка­зан­ня го­во­рив,


Став за бо­жий суд ка­за­ти


Та й, на гріх, пе­ре­со­лив.


Слухав-слухав бідний ма­зур,


Далі тя­женько здих­нув,


Подивився на Jezu­sa


Й го­ло­вою по­хит­нув.


«Коли так,- про­мо­вив,- Jezu,


Ти су­ди­ти нас бу­деш,


То, будь пев­ний, сам, як па­лець,


Серед раю за­жи­веш!»








ШЛЯХТИЧ





Мша кінчи­лась у костьолі,


Люд по­роз­си­пав­ся,


У костьолі тілько шлях­тич


Убогий зос­тав­ся.


Та ще десь за об­ра­за­ми


Захристиян ла­зить,


То свя­тих там зас­ло­няє,


То в них світло га­сить.


Обдивився кру­гом шлях­тич -


Не вид­но ніко­го,


Та жи­венько, де Ан­тоній,


Припав до свя­то­го:


«Blagam cie, czlo­wi­ecz­ku swi­ety!


Blagam cie, An­to­ni!


Podaj, ser­ce, mnie pi­eni­edzy,


Niech ja ku­pie ko­ni!» [9]


А тут йо­му з-за свя­то­го


Грубий го­лос чу­ти:


«Nie dam, nie dam dla gal­ga­na,


Nie dam i na buty!» [10]


І в ми­нуті бідний шлях­тич


На но­ги схо­пив­ся,


Подивився на свя­то­го,


Ближче підсту­пив­ся.


«Dales, nie, An­to­ni swi­ety,-


Каже до swi­ete­go.-


Tylko nie kpij - jes­tem szlach­cic,


Nie poz­wa­lam te­go!» [11]








КАМІННИЙ СВЯТИЙ





Раз об­хо­ди­ли ля­хи


Навкруги костьола,


Захопили хто що міг,


Ходять на­око­ла.


Ото ма­зур і собі,


З на­бож­ницт­ва сво­го,


Перед се­бе за­хо­пив


З ка­ме­ня свя­то­го.


І аж крек­че, не­бо­рак,


А свя­то­го но­сить


Та щоб жи­во обійшли,


Пана бо­га про­сить.


А тут, йо­му не біду,


Тілько що сту­па­ють,


А нав­ко­ло обійшли -


Знову по­чи­на­ють.


Бачить ма­зур, що ніяк


Справи не до­ка­же,


Та об зем­лю тим свя­тим


Та й до нього ка­же:


«Був-ись,- ка­же,- мо­ло­дий,


То тоді но­си­ли,


А те­пер хо­ди і сам,


Мені не до си­ли!»








НАБОЖНИЙ КСЬОНДЗ





В’їхав біскуп у се­ло,


Мазура зди­бає.


«A czy w do­mu te­raz ksi­adz?» [12] -


Ласкаво пи­тає.


«Ні, не вдо­ма, - ка­же той, -


Пішов на хрес­ти­ни.


Ксьондз-сусіда якось мав


Недавно ро­ди­ни…»


«Ksiadz ma dzi­eci, i ten chrzci?» [13]


«А що ж ту­та й зло­го?


Той у сього ох­рес­тив,


Сей те­пер у то­го!»


Почув біскуп та й здих­нув:


«Dzieci bez mal­zenst­wa!..


Sluga bos­ki tra­ci czas!..


Lud bez na­bo­zenst­wa!


A czy czes­to msze on ma?» [14]


«О, завсігди, па­не!


Хоч так ча­сом підіп’є,


Що й рівно не ста­не,


І ру­ка­ми, бідий, все


Олтарик ха­пає,


А все-та­ки цілу мшу


Слічно відправ­ляє».








PASA NA DZIECI [15]





Їздив біскуп по па­нах,


Грошей на­лу­пив­ся,


Подарунків на­ха­пав,


Наївся, на­пив­ся.


А тут йо­му ще їден


Гедзелу підно­сить


І си­то­го на обід


Ще до се­бе про­сить.


Їде біскуп і ту­ди,


За сто­лом сідає…


Ото стра­ву по­да­ють,


Дідич прип­ро­шає.


А той їв би ще та­ки,


Тілько про­мах­нув­ся -


У до­розі, на біду,


Поясом стяг­нув­ся.


Що ро­би­ти? Роз­пус­ти -


Якось не го­диться!


А так си­ди та не їж -


Дідич об­ра­зиться…


Аж тут якось під вікном


Малі діти гра­лись,


І, зви­чай­не, дітла­хи


Бігали, сміялись.


Ото біскуп не про­мах,


На фиглі бе­реться.


«Ej ze, dzi­eci, be­de bic!» [16] -


Кричить і сміється.


«Ej ze, dzi­eci, be­de bic!»


А діти сміються


Та вже собі й до вікна


По кілько­ро пнуться…


Тоді біскуп з се­бе пас.


«Poczekajcie z, dzi­eci!» [17]


Та на хлопців по­ма­хав:


«A pa­sa na dzi­eci!»








BISKUPSTWO





Коли біскуп був не біскуп,


А пле­бан убо­гий,


То і па­ра доб­ре вез­ла,


А ча­сом і но­ги.


А як біску­пом зро­бив­ся


Та вбив­ся у са­ло,


Тоді йо­му і чо­ти­ри


Зробилося ма­ло.


Раз він гнав­ся шістьма кіньми


В шов­ках та у злоті,


Як наг­нав­ся на ба­юру,


Застряг у бо­лоті.


Бились-бились сиві коні


Та й ляг­ли, до ли­ха;


Мовчав-мовчав і сам біскуп


Та й про­мо­вив сти­ха:


«Co to, - ка­же, - byc ple­ba­nem!


Plebanstwo to glupst­wo!


Lecz bis­ku­pem - co za ci­ezar!


Ciezarne bis­kupst­wo!» [18]








ПІП І КСЬОНДЗ





Ксьондз сміється: «Па­ки! Па­ки!


Дай, по­пе, та­ба­ки!»


А піп ка­же: «Sur­dum

1 ... 9 10 11 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Приказки, Руданський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Приказки, Руданський"