Читати книгу - "Приказки, Руданський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А сі - босі, без чобіт!»
ЗАГАДКИ
Позбирались дукачі,
Добре підгуляли.
«Давай, Мошку, загадок!» -
До жидка пристали.
А жидок собі бім-бім,
Пейси підвиває:
«Як завдати, так завдам,
А хто не вгадає?»
А ті кажуть: «Не журись!
За то буде плата.
Хто не скаже, що то є,
Заплатить дуката».
«Угадайте ж,- каже жид,-
Що удень чорніє,
Що біліє уночі,
А ранком синіє?»
«Добре!» - кажуть.
От прийшли -
Гадали-гадали,
Далі бачать, що не сил,
По дукату дали.
«Що ж то, Мошку, таке є?» -
Жидюка питають.
А той: «Гирсти! Що то є?
А я почім знаю?»
«Ну ж бо, Мошку, не жартуй!»
«Та жарти до ката,
Я і сам собі даю
Цілого дуката!»
САМ ПОЇДУ!
Що заслабне, було, жид
І рабина просить,
Рабин тілько з-за дверей
Палицю виносить
Та й пахолка свого шле
З нею до слабого…
От пахолок курував
Жида не їдного.
Аж раз якось довелось
Слабу курувати;
От пахолок і прийшов,
Щоб палицю взяти.
А той каже: «Хто слабий?
Чи жид, чи жидівка?»
«Не жид,- каже,- а їдна
Молода жидівка».
Рабин живо із стільця,
Палиці й ні сліду.
«Живо коні! У, біда!
Сам,- каже,- поїду!»
26 февраля
ВОВКИ
«Чого, жидку, так збілів?
Що з тобою сталось?»
«Ах, за мною через став
Аж сто вовків гналось!»
«Бог з тобою!.. Сто вовків!..
Та б село почуло…»
«Та воно пак і не сто,
А п’ятдесят було».
«Та й п’ятдесят диво в нас…
Де б їх стільки взялось?»
«Ну Іванцю! Нехай так,
Але десять гналось».
«Та і десять не було!
Знать, один усього?»
«А як один? Аби вовк!
Страшно і одного…»
«А може, то і не вовк!»
«А що ж то ходило?
Таке сиве та мале,
А хвостик, як шило».
ГОЛОДНИЙ ЖИД
Небагато орендарі
В сабаш наварили
Та й, на лихо, убогого
Їсти запросили.
А убогий, ще й голодний,
На то не вважає:
Як припався гатилити -
Як у торбу пхає.
Та і ні вже як од миски
Біду одірвати,
Ото вони й задумали
Дечого питати.
«Чи маєш ти,- кажуть,- батька?»
А той каже: «Маю!»
Їсть і каже: «Батька маю,
І ще й маму маю…»
СТРАШНИЙ СУД
В страшносудную неділю
Ксьондз казання говорив,
Став за божий суд казати
Та й, на гріх, пересолив.
Слухав-слухав бідний мазур,
Далі тяженько здихнув,
Подивився на Jezusa
Й головою похитнув.
«Коли так,- промовив,- Jezu,
Ти судити нас будеш,
То, будь певний, сам, як палець,
Серед раю заживеш!»
ШЛЯХТИЧ
Мша кінчилась у костьолі,
Люд порозсипався,
У костьолі тілько шляхтич
Убогий зостався.
Та ще десь за образами
Захристиян лазить,
То святих там заслоняє,
То в них світло гасить.
Обдивився кругом шляхтич -
Не видно нікого,
Та живенько, де Антоній,
Припав до святого:
«Blagam cie, czlowieczku swiety!
Blagam cie, Antoni!
Podaj, serce, mnie pieniedzy,
Niech ja kupie koni!» [9]
А тут йому з-за святого
Грубий голос чути:
«Nie dam, nie dam dla galgana,
Nie dam i na buty!» [10]
І в минуті бідний шляхтич
На ноги схопився,
Подивився на святого,
Ближче підступився.
«Dales, nie, Antoni swiety,-
Каже до swietego.-
Tylko nie kpij - jestem szlachcic,
Nie pozwalam tego!» [11]
КАМІННИЙ СВЯТИЙ
Раз обходили ляхи
Навкруги костьола,
Захопили хто що міг,
Ходять наокола.
Ото мазур і собі,
З набожництва свого,
Перед себе захопив
З каменя святого.
І аж крекче, неборак,
А святого носить
Та щоб живо обійшли,
Пана бога просить.
А тут, йому не біду,
Тілько що ступають,
А навколо обійшли -
Знову починають.
Бачить мазур, що ніяк
Справи не докаже,
Та об землю тим святим
Та й до нього каже:
«Був-ись,- каже,- молодий,
То тоді носили,
А тепер ходи і сам,
Мені не до сили!»
НАБОЖНИЙ КСЬОНДЗ
В’їхав біскуп у село,
Мазура здибає.
«A czy w domu teraz ksiadz?» [12] -
Ласкаво питає.
«Ні, не вдома, - каже той, -
Пішов на хрестини.
Ксьондз-сусіда якось мав
Недавно родини…»
«Ksiadz ma dzieci, i ten chrzci?» [13]
«А що ж тута й злого?
Той у сього охрестив,
Сей тепер у того!»
Почув біскуп та й здихнув:
«Dzieci bez malzenstwa!..
Sluga boski traci czas!..
Lud bez nabozenstwa!
A czy czesto msze on ma?» [14]
«О, завсігди, пане!
Хоч так часом підіп’є,
Що й рівно не стане,
І руками, бідий, все
Олтарик хапає,
А все-таки цілу мшу
Слічно відправляє».
PASA NA DZIECI [15]
Їздив біскуп по панах,
Грошей налупився,
Подарунків нахапав,
Наївся, напився.
А тут йому ще їден
Гедзелу підносить
І ситого на обід
Ще до себе просить.
Їде біскуп і туди,
За столом сідає…
Ото страву подають,
Дідич припрошає.
А той їв би ще таки,
Тілько промахнувся -
У дорозі, на біду,
Поясом стягнувся.
Що робити? Розпусти -
Якось не годиться!
А так сиди та не їж -
Дідич образиться…
Аж тут якось під вікном
Малі діти грались,
І, звичайне, дітлахи
Бігали, сміялись.
Ото біскуп не промах,
На фиглі береться.
«Ej ze, dzieci, bede bic!» [16] -
Кричить і сміється.
«Ej ze, dzieci, bede bic!»
А діти сміються
Та вже собі й до вікна
По кількоро пнуться…
Тоді біскуп з себе пас.
«Poczekajcie z, dzieci!» [17]
Та на хлопців помахав:
«A pasa na dzieci!»
BISKUPSTWO
Коли біскуп був не біскуп,
А плебан убогий,
То і пара добре везла,
А часом і ноги.
А як біскупом зробився
Та вбився у сало,
Тоді йому і чотири
Зробилося мало.
Раз він гнався шістьма кіньми
В шовках та у злоті,
Як нагнався на баюру,
Застряг у болоті.
Бились-бились сиві коні
Та й лягли, до лиха;
Мовчав-мовчав і сам біскуп
Та й промовив стиха:
«Co to, - каже, - byc plebanem!
Plebanstwo to glupstwo!
Lecz biskupem - co za ciezar!
Ciezarne biskupstwo!» [18]
ПІП І КСЬОНДЗ
Ксьондз сміється: «Паки! Паки!
Дай, попе, табаки!»
А піп каже: «Surdum
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Приказки, Руданський», після закриття браузера.