Читати книгу - "Фольклорні записи - ч. 2, Олена Пчілка"

А сам усе обгортає, обгортає горшка землею, бо дуже розкипілася каша.

А чоловік і питає:

- Що се таке? Як се в тебе каша кипить без вогню?

Хлопець і догадався, що й господар не дуже мудрий, та й каже:

- Отак і кипить! Без вогню... Се такий горщик, що до його не треба вогню, він сам кипить! Тільки його налий водою, засип крупами та скажи: «Кипи, горщику!» - то він і буде кипіти.

- Оце ловка штука! - говорить чоловік.- А де ж ти взяв такого горщика?

- Купив,- каже хлопець,- у одного ворожбита. Коли хоч, тобі продам, бо я собі знов такий самий куплю.

- Та невже? - радіє чоловік.- Продай, братику, з своєї доброї ласки! Скільки ти хочеш за той горщик?

- Е, дядьку, се горщик дорогий! Ти сам бачиш, яка то придоба: чи в дорозі, чи вдома наставив - і кипить тобі! Ні дров, ні клопоту!.. За такий горщик дешево не можна взять!..

- А скільки ж ти хочеш?

- Та дай мені стільки, скільки при тобі грошей єсть.

Подививсь чоловік - у кишені в його три карбованці, що на торзі за смушок уторгував та не встиг у скриню сховать за тим доганянням.

- Невже ж би то за горщик усі три карбованці віддавати?

- А що ж! - каже хлопець.- Се ще й мало! Бо який же горщик!.. Та се вже я так, для тебе впущу, через те, що мені шкода тебе, бо тебе так скривдив якийсь пройдисвіт!

- А окривдив, бодай він так по правді світ сонця бачив!

- Ну, бери горщика, давай уже хоч і три рублі. Буде з мене. Ось тільки кашу виїмо.

Попоїв хлопець каші сам, потім дав і тому чоловікові; далі вийняв горщика, все підгортаючи землі, щоб не видно було жару, та й оддав чоловікові.

Не стішиться чоловік, що такого чарівного горщика придбав! Уже йому й про доганяння того дурисвіта байдуже. «Нехай,- каже,- краще в людей розпитаюся, все одно треба назад вертатися, коли він у той бік погнався. А тим часом зайду таки додому, до жінки: хоч я її й покину, так похвалюся-таки, яку я хорошу річ придбав! Вона збула стільки добра, а я - придбав! Он яку річ! Нехай її заздрість бере, нехай картається!»

Пішов чоловік, а хлопець тоді в чагарі та мерщій на кобилу - й далі погнався, іншими дорогами...

Прийшов чоловік додому. А жінка сидить та плаче, плаче, що чоловік покинув! Зраділа була, як чоловік вернувся, та й знов затужила, як чоловік сказав, що тільки на часину зайшов.

- Ну, вже годі тим часом плакати: ось подивися, яку я собі річ придбав! Отакий і отакий горщик,- каже чоловік.

Слуха жінка та дивується. «Оце,- каже,- штука!»

- Еге! - каже чоловік.- Оце якби ти не така дурна була, то був би й для тебе горщик, на нашому спільному хазяйстві: ну, а тепер вже тільки мені буде, та ще, може, якій людині, бо таки тут мені залишатися не можна! Піду собі від тебе... Хоч мені й шкода тебе - була ти мені до сподоби й жалувала мене - та не можна мені зоставатися з тобою: досада мене бере, та й люде будуть сміятися, що таку дурну жінку маю! Ото тільки покажу тобі горщика, яка в йому снага! Давай води й пшона!

Жінка налила в горщик води, всипала пшона, та все сама собі дивується, як се воно буде, що мовби в тому горщику й нема нічого дивного, мовби він зовсім такий, як і той, що вона на ярмарку купила, а виходить би то, що він не простий, зачарований,- мовляв чоловік. Зітхнула жінка, подає чоловікові того горщика.

Чоловік утішно так усміхається, поставив горщика на стіл, сів на лаві та й каже жінці:

- Ну, сідай і ти, бери й миску, й ложку, пополуднуємо востаннє удвох!

Жінка сіла з ложкою, пильно так дивиться що то буде.

А чоловік і каже:

- Кипи, кипи, горщику, бо хочу їсти!

Стоїть горщик - і не дума кипіти!..

- Кипи, кипи, горщику! Бо вже хочу їсти,- знов проказує чоловік.

Аж нічогісінько!

Чоловік і втретє гукає, не чуть нічого. Як стояв горщик, так і стоїть!

Коли се входить дяк - кумом доводиться їм; подивився на те все та й каже:

- Чого се ви сидите, як турецькі святі? Що се перед вами за страва стоїть?

Почав господар йому розказувать, що отак і так: дожидають, мовляв, поки «чарівний» горщик закипить.

Як нападеться тоді ж дяк на господаря: «Чи ти не дурний, чи ти не скажений? Як-таки ти міг повірити, що горщик сам, без вогню й без жару, закипить? Та тебе ж той пройдисвіт обдурив!..»

А чоловік все дивиться на горщик, все щось потихеньку шепче та дожидає...

Коли се жінка обізвалася:

- Ой, чоловіче! Та се ж, мабуть, тебе той самий пройдисвіт одурив, що й мене, бо я бачу - он де й хрестичок збоку на горщику, той, що я надряпала, як на возі в куми клала, щоб не замішався мій горщик з куминими горщиками!..

- Оце халепа! - проказав чоловік.- А скажи ж мені, який він на вроду, той дурисвіт?

- Та ніби трохи рудуватий, і ніс кривий.

- Так, він і є: рудуватий, і ніс кривий...

Дяк став реготатися, а чоловік усе дивиться на горщик.

- Ну, що ж, чоловіченьку,- каже жінка,- оце ж ти від мене підеш, то вже коли той горщик не варить сам, дай я розпалю в печі та зварю кулешику, щоб ти хоч попоїв зо мною наостанку!

- Е, ні, голубко! - мовив на те чоловік.- Тепер вже я не покину тебе й не піду нікуди, бо виходить, ми з тобою зовсім до пари: обоє рябоє!

Був собі дід та баба. От одного дня дід і каже:

-