Читати книгу - "Координати чудес, Шеклі Роберт"

Та ж не казати йому про це).

— Причина! — зойкнув він.— А що я скажу моєму народові? Я збираюся поселити на планеті цілу цивілізацію, а може, навіть дві або три. Це будуть люди, створені за моїм образом і подобою, такі ж причепи, як і я. Що мені їм сказати?

Ну, я знав, що їм сказати, але не хотілося кривдити старигана, тому я прикинувся, що обмірковую все як слід. І, як не дивно, я справді міркував, і надумав я виверт, як покласти край усім вивертам.

— Ви чесно відкрийте їм наукову істину,— порадив я.— Скажіть, що з погляду науки все так і має бути.

— Тобто? — не второпав він.

— Це детермінізм,— сказав я, створюючи термін експромтом.— Дуже просто, хоч і для втаємничених. Для початку: функція визначає форму. Тому ваша планета саме така, якою їй належить бути в силу свого існування взагалі. Далі: наука незмінна, тобто все не незмінне — не наука. І нарешті: все випливає з певних закономірностей. Не всі закони ви можете знати наперед, але будьте певні, що вони існують. Отже, само собою зрозуміло, що ніхто не повинен питати: "Чому так, а не інакше?" Замість цього всі мають питати: "А як воно діє?" Так, над його запитаннями я добре посушив собі голову, а взагалі стариган був досить кмітливий, хоча зовсім не тямив у техніці. Його стихією була етика, мораль, релігія і всілякі такі витребеньки. Тому він, звісна річ, був просто нездатний стати на реалістичні позиції. Він належав до тих типів, що полюбляють абстракції, от і бубонів:

— Те, що є, те й повинно бути. Гм-м, дуже спокуслива формула й не без відбитку стоїцизму. Я скористаюся деякими з цих поглядів у повчаннях для мого народу... Але скажіть на милість, як можна поєднати недетермінований фаталізм науки з принципом нескутої волі, якою я збираюся наділити свій народ?

Так, тут стариган ледь не загнав мене на слизьке. Але я посміхнувсь і відкашлявся, щоб дати собі час подумати, і сказав:

—Відповідь очевидна! — Хай там як, це завжди найкраща відповідь.

— Може, й так,— сказав він.— Але я щось її не бачу.

— Дивіться, хіба нескута воля, яку ви надаєте своєму народові, не той самий різновид фаталізму?

— Можна розглядати й так. Але відмінність...

— А крім того,— швиденько перебив я,— з якого це часу нескута воля і фаталізм несумісні?

— Вони справді ніби несумісні.

— Це тому, що ви не розумієте науки,— сказав я, ляснувши пальцями просто перед його гачкуватим носом.— Бачите, сер, один з найфувдаментальніших законів науки полягає в тому, що скрізь присутня випадковість. Гадаю, ви знаєте, що випадковість — математичний еквівалент нескутої волі.

— Те, що ви кажете, дуже суперечливе.

— Так воно і є. Суперечливість — ще один з фундаментальних законів Всесвіту. Суперечності породжують боротьбу, без якої б у всьому запанувала ентропія. Так що не існувало б ні планети, ні Всесвіту, якби все не перебувало в нібито непримиренних суперечностях.

— Нібито? — блискавично зреагував він.

— Цілком вірно,— підтвердив я.— Суперечливість, яку ми поки що можемо визначити як наявність парних реальних протилежностей — це ще не все. Візьміть, наприклад, якусь окрему одиничну тенденцію. Що станеться, коли ви цю тенденцію доведете до краю?

— Не маю щонайменшого уявлення,— призналося старе опудало,— для таких дискусій мені бракує підготовки.

— Тільки й того, що тенденція обернеться на свою протилежність.

— Невже? — спитав він приголомшено. На тих святенників варт подивитися, коли вони беруться до науки.

— Воістину так,— запевнив я його.— У мене в лабораторії є докази, правда, демонстрація їх дещо марудна справа...

— Будь ласка, нема потреби. Зрештою, ми ж уклали заповіт.— Це слово він завжди вживав замість слова "контракт". Близьке за значенням, але благозвучніше.

— Парні протилежності...— розмірковував він.— Детермінізм... Речі стають своєю протилежністю... Це, боюся, надто заплутано.

— Однак естетично,— сказав я.— І я ще не докінчив про сходження крайностей.

— Будь ласка, кажіть,— попросив він.

— Дякую. Отже, маємо ентропію, тобто перебування речей у стані руху навіть без впливу ззовні. (Деколи, як у моєму випадку при наявності зовнішнього впливу). І в такому разі ентропія обертає річ на її протилежність. Якщо одна річ обертається на свою протилежність, то й усі інші речі обертаються на свою протилежність, бо наука відзначається послідовністю. Усвідомили? Всі ці протилежності, мов скажені, перетворюються й стають своїми протилежностями. На вищому структурному рівні те саме відбувається з групами протилежностей. І так усе вище й вище. Поки зрозуміло?

— Гадаю, так.

— Чудово, і тут, природно, постає запитання: невже це все? Тобто ці протилежності, що обертаються на свої протилежності спершу так, а потім інак — невже це й увесь вертеп? А де ж краса? Немає! Ні, сер. Ці протилежності, що стрибають туди-сюди, мов дресировані тюлені, є тільки одним аспектом того, що відбувається насправді. Бо...— тут я зробив паузу і заговорив щонайпереконливішим тоном,— бо існує мудрість, яка бачить далі гамору і суєтності навколишнього світу. Ця мудрість, сер, бачить більше, ніж ілюзорні властивості реальних речей. Вона бачить далі й прозирає глибші діяння Всесвіту, спостерігаючи їхню всеосяжну й величну гармонію.

— Як може річ бути водночас реальною і до того ж ілюзорною? — спитав він, немов ляснувши батогом.

— Не мені відповідати на такі запитання,— сказав я йому.— Я лише скромний науковець і бачу тільки те, що бачу. І відповідно дію. Та може статися, що у всьому цьому криється якась причина етичного порядку.

Стариган упав у задуму, і я побачив, як у його душі відбувається боротьба. Безперечно, він, як і будь-хто, міг би зразу побачити непослідовність моєї логіки, бо мої міркування були просто нашпиговані тією непослідовністю. Та його, як і всіх головатих, зчарували суперечності, і йому кортіло увіпхнути їх у свою систему. Коли я викладав оте все, то здоровий глузд підказував йому, що речі не можуть бути аж такими крученими. А розум нашіптував, що речі, може, й справді лише здаються складними, і, може, за всім тим ховається простенький загальний принцип. А якщо не загальний принцип, то принаймні тверда, непохитна мораль. І, головне, я зловив його на гачок, приліпивши слово "етичність". Бо той старосвітський телепень був схиблений на етиці, нашпигований етикою, його можна було величати "містер Етика". А я випадково підкинув йому ідею, що увесь цей клятий Всесвіт, ця суміш постулатів та суперечностей, законів і беззаконня — не що інше, як втілення вищих етичних принципів!

— Либонь, все це набагато глибше, ніж я гадав,— сказав він, помовчавши.— Я збираюся навчити мій народ лише етики, націлювати його на вищі моральні проблеми, приміром, "як і чому повинна жити людина?", а не на "з чого складається жива матерія?" Я хотів, щоб вони зазнали глибин радості, страху, смиренності, надії, розпачу, а не стали мудрагелями, що вивчають зірки і дощові краплини, а потім на підставі своїх відкриттів створюють грандіозні, але нікому не потрібні гіпотези. Я дещо знав про Всесвіт, але вважав ці знання зайвиною. Тепер ви мене підправили.

— Що ви! — сказав я.— Я не хотів завдавати вам мороки. Просто я вважав своїм обов'язком звернути вашу увагу...

Старий усміхнувся:

— Цією морокою ви вберегли мене від більших неприємностей. Я міг би створити народ за своїм образом і подобою, та не хочу населяти світ мініатюрними копіями самого себе. Для мене лише важить нескута воля. Мої сотворіння матимуть її во славу свою і на свою голову. Вони отримають цю блискучу і непотрібну цяцьку, котру ви називаєте наукою, і обожнюватимуть її. Їх захоплюватимуть суперечності фізики й сонячні протуберанці, вони ганятимуться за пізнанням речей і забудуть про пізнання власного серця. Ви переконали мене, і я вельми вдячний за попередження.

Признаюся щиро, якраз цим він допік мені. Якийсь нікчема без впливових зв'язків, а поводить себе, як джентльмен. Мене поїдало передчуття, що він іще може завдати мені клопоту, і то кількома словами, фразою, що застрягне в мозку отруєною стрілою, і ніяк її не витягнеш звідти. Відверто кажучи, саме це мене трохи непокоїло. Так-то, сер, старий блазень, мабуть, читав мої думки, бо сказав:

— Не переймайтеся. Збудовану для мене планету приймаю без рекламацій. Така, як є, служитиме теж чудово. А щодо вад і дефектів, які ви вмонтували в мою планету, я їх приймаю теж, та й не без удячності. Я за них теж плататиму.

— Як це? — скинувся я.— Як це ви заплатите за брак?

— Не звертаючи на нього уваги,— сказав він.— І на цьому прощаюся з вами, бо вертаюсь до свого діла і до діянь мого народу.

І старий джентльмен подався геть, не промовивши більше ні слова. Ось так. Це змусило мене замислитися. Я був готовий до запеклих полемік, а старий пішов так, ніби останнє слово залишилося за ним. Я знав, що цим він хотів сказати: контракт мій скінчився, і квит. І він пішов, не сказавши, власне, мені ні слова. На його думку, це була своєрідна кара. Але тільки на його. Що мені з отих слів? Звичайно, почути їх хотілося, це цілком природне бажання, і я досить довго шукав з ним зустрічі. Та він уникав мене. Отже, мене вже ніщо не обходило... На цій планеті я непогано заробив, і навіть якщо й відхилився від умов контракту, то діло таки завершив. Так у світі влаштовано — кожен сам відповідає за свої гаразди. І не слід забивати голову тим, що могло б статися.

З усього цього я хотів зробити висновок, і ви, хлопці, слухайте мене уважно. Наука має безліч законів, бо так я поклав. Чому, власне, так? Тому, що фізичні закони — велика підмога кмітливому механікові, так само, як плутанина юридичних — адвокатові. Правила, доктрини, аксіоми, закони і наукові принципи служать для того, щоб допомогти вам, а не стояти на заваді. Вони мають бути підпорами ваших дій. Майже всі вони більш-менш відповідають істині, і це допомагає. Але завжди пам'ятайте: закони допомагають домовитися з замовником після зробленого, а не перед цим. Маєте проект — виконуйте, як вам вигідніше, а вже потім при потребі допасовуйте факти до результатів роботи, а не навпаки. Не забувайте — закони науки створені як словесний бар'єр від людей, що задають питання. Та для вас вони не бар'єр. Якщо ви хоч чомусь від мене навчилися, то знаєте, що пояснити нашу роботу не можна ніяк.