Читати книгу - "Не кохай мене, Ольга Джокер"

- Я не хочу сваритися з Романом, — тяжко зітхає. — Але я хочу, щоби ти відновилася, Соня. Наскільки це можливо. Ти ж знаєш, що я таких грошей не маю. І… якщо навіть накопичити, а реабілітація не дасть користі, то…

- Навіщо потрібен шлюб із Жаровим? — питаю роздратовано.

- Ти ж знаєш, що у Романа пунктик. Він сам нагуляна дитина. Його сестра потім теж нагуляла дитину та принесла його батькам на виховання. Шлюб - це своєрідна безпека. А Яр… він, звичайно, добрий хлопець, але дуже вітряний та непостійний. Пограє з тобою та кине! Роман не хоче, щоби тобою скористалися. Зрозумій, він діє у твоїх інтересах!

- Я не вірю в благородство вітчима. Пробач.

- Між іншим, Ярослав сам висунув цю пропозицію. Він захотів тебе забрати, Роман не відпускав. Слово за слово. І чоловіки дійшли єдино-вірного рішення.

Сам висунув пропозицію? О Боже. Мій.

Ми з мамою сходимося на тому, що я трохи охолону і подумаю. І всі дні до понеділка я майже не виходжу з кімнати. Займаюся підробітком, багато читаю та листуюся з подругою Женькою. Та пищить від радості, коли я розповідаю їй новину, що обурила мене.

Бабуся крадькома приносить мені їжу і просить не пороти лихоманку, коли я, скаржачись їй на вітчима, кажу про те, що зовсім не хочу нікуди переїжджати і лікуватися. Може, краще прожити за прогнозованим сценарієм Яра?

У понеділок вранці його чорний позашляховик знову стоїть біля воріт. Я так хвилююся, коли бачу Жарова крізь темне скло… Долоні пітніють, подих зривається.

Вітчим стукає в кімнату і просить поквапитися. Він їде з нами до реабілітаційного центру. Хоче особисто все проконтролювати.

Мати тягне мої милиці з комори і просить не навантажувати сильно ногу. Я хоробрюсь і не погоджуюся, але потім здаюся. Нехай Яр бачить, за кого він вписався.

Підштовхувана родичами, я виходжу надвір. Опустивши очі в підлогу, за допомогою милиць доходжу до машини. Яр виходить мені назустріч, відчиняє двері і, обережно притримуючи мене за лікоть, допомагає сісти на переднє сидіння.

Згоряючи від збентеження і незручності, тому що за нами спостерігають усі, кому не ліньки, піднімаю на Жарова погляд. Він як завжди спокійний та стриманий. От би й мені такою бути!

- Яр… Якщо тебе змусили, то просто кліпни, — прошу його пошепки.

Карі очі впиваються в мої. У них глузування і... непохитність.

- Навіщо, Яр? Просто відповідай: навіщо?

- Забагато запитань, — відповідає рівним голосом Жаров. — Існують людські принципи та почуття. І у мене вони є.

- Влад зрозумів би тебе, якби ти вчинив інакше. Мій вітчим божевільний! Не слухай його. Адже взяти собі за дружину каліку - це верх нерозсудливості!

- Вважай, що у мене збочені пристрасті, Соня.