Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

        —  Що скажеш? - спитав я у Арніель як у фахівця з біологічної зброї. Після того, як скачав матеріали з цієї катастрофи, наші нейромережі ще були підключені до внутрішньої мережі станції. Випадок виявився справді жахливим, двадцять дев'ять тисяч трупів, невідомий вірус перетворював органіку на щось желеподібне. На той момент, як фахівці дісталися корабля, вірус вже самознищився.

        — Реально, гадаю, можу, якщо потрібно, зробити й сама щось подібне… — всерйоз замислилася Арніель, стоячи в черзі на перевірку.

         —  Я забороняю, слухай, не смій без мого дозволу створювати біологічну зброю. Ти зрозуміла? - поглянув на неї сурова  яї.

          —  Не хвилюйся, мені потрібен харчовий синтезатор сьомого покоління мінімум для синтезу деяких речовин, мій, хімічний, не впорається. - відповіла Арніель мимоволі зробивши крок назад від мене.

           — Щось мене твоя відповідь не дуже радує, — відповів я. — Але хоч так.

           —  Проходьте в камеру і знімайте скафандр, - звернувся до нас співробітник біологічного контролю на круїзному лайнері.

       На цей раз ми проходили повну перевірку, і вона зайняла майже сорок хвилин. Але це і зрозуміло, ми збираємося ходити кораблем без скафандра, а отже, необхідно було точно переконатися в нашій нешкідливості для корабля.

        За моєї перевірки, правда, спрацювала кілька разів сигналізація. Виявилося, що, окрім біологічного контролю, тут сканували й інші моменти, от сигналізація й визначила підвищену кількість псіонічної енергії у ментальному тілі.

         —  Наші сканери стверджують, що ви - псіон високого рангу, це так? - Запитав перевіряючий, в емоційному плані від нього в мій бік йшов страх і напруга. Не люблять звичайні люди псіонів, навколо них завжди проблеми.

         —  Це так, є проблеми? - Запитав я у нього.

         — Я змушений буду доповісти капітанові, він, можливо, захоче з вами поспілкуватися, — сказав він, обережно підбираючи слова. - Також прошу не використовувати ваші здібності на інших пасажирах та персоналі нашого лайнера. - Що цікаво: це було саме прохання, не наказ, а саме прохання, однак перевірити вони не зможуть.

        — Якщо до мене ніхто не лізтиме, то я й не використовуватиму своїх здібностей. Але в разі чого залишаю за собою право на захист себе та моїх близьких, - відповів я. Страх перевіряльника був зрозумілим, сильні псіони у Співдружності вільними бувають дуже рідко і  на круїзних лайнерах не літають. А якщо й літають, то за якимсь завданням, виконання якого може загрожувати кораблю.

          —  Це прийнятно, - відповів перевіряючий, - Капітан АсіГардо просив повідомити, що запрошує завтра вас зі своїми супутницями на вечерю до своїх апартаментів.

         —  Можеш передати, що я буду. - Після цього мене нарешті пропустили в сам корабель.

         —  Ти довго, - обвинувачливо сказала Маарі, коли я вийшов у коридор.

         —  Вони визначили в мені псіона, - Маарі відразу почала переживати, але я її заспокоїв, обійнявши, - Все нормально, нас запрошують на вечерю до капітана корабля завтра.

         —  Мене запросили персонально, - підійшла Арніель до нас із двома келихами з шампанського, яким пригощали всіх на вході. Її скафандр, як і наші, йшов поряд з нами в автоматичному режимі, за правилами лайнера, ми повинні були їх залишити в каюті до самого кінця подорожі, на круїзерах не віталися бойові скафандри. - Тут вона зневажливо хмикнула, - Знаю ці скромні вечері, зберуться багатії і похваляються - у кого дорожчий костюм і прикраси.

         — Значить, це не персональна вечеря з капітаном? — спитав я.

        — Звичайно, ні, щовечора на кораблях проводиться вечеря з капітаном, залежно від статусу тебе запрошують чи ні. Негласно вважається, що якщо запрошують першого дня польоту, то твій статус вищий. Але, як на мене, це повна нісенітниця, мене з батьком запрошували постійно і нічого нудніше я ніколи не бачила.

        —  Ось воно як, - кивнув я, - А я вже подумав, що зі мною, таким важливим, вирішив зустрітись капітан.

          — Може, й захоче персонально зустрітись. Ти все-таки А-шка, а це дуже рідко серед вас, людей, - відповіла Арніель.

          — Ніби серед вас, аграфів, багато А-шок, — буркнув я.

          — Якщо у відсотковому співвідношенні, то більше. Потенційно будь-який аграф-псіон може стати псіоном А рангу. Інша річ, що більшості це не треба, вони зупиняються на С або навіть D ранзі. Мій батько, наприклад, ніколи не прагнув сили, а міг би до свого віку бути вже А5.

          —  А ти? - Запитав я з цікавістю.

          — Раніше мені було плювати на силу, але тепер.. — тут вона чомусь почервоніла, — Я прагнутиму стати сильнішим.

           — Панове, прошу йти за мною, я проведу вас у вашу каюту.

         Круїзний лайнер, на який купили квитки, був середнім за розмірами. Найбільші лайнери вміщали до двохсот тисяч чоловік, тут же на борту могли перебувати шістдесят тисяч пасажирів і дев'ять тисяч осіб обслуговуючого персоналу.

         Що цікаво: управлінням корабля займалися від сили чоловік двадцять, решта були задіяні в тому, щоб задовольняти різні потреби пасажирів.

           Наша каюта знаходилася на палубі першого класу, тут здебільшого жили нехай і не мільйонери, але цілком заможні люди. Найдешевша одномісна каюта на тижневий рейс коштувала три тисячі кредитів.

          Враховуючи мінімальну зарплату в Мінімітарі, яка була близько чотирьох тисяч кредитів, то можна приблизно зіставити клас людей, які живуть на палубі першого класу. Палуба вищого класу була повністю автономною і мала навіть свій ангар, до якого й прибували пасажири своїх власних яхтах.

          Були й простіші каюти – другий та третій класи. І більшість пасажирів на борту якраз і належали до цих двох класів. І більшість розваг була розрахована саме на них.