Читати книгу - "Безприданниці. Ребекка, Олена Гуйда"

Ранок не склався з самого ранку.  Все валилося з рук.  В голові гуло від переживань і якогось очікування прийдешніх безповоротних змін.  Еннет бурчала, але намагалася впоратися з моїми неслухняним волоссям, при цьому поглядала на мене якось то загадково, то співчутливо.  Зрештою витримка мене підвела, я швидко скрутила волосся в тугий вузол, підв'язавши з простенькою синьою стрічкою - більш яскраві кольори вже непристойно носити заміжній леді.

 - Енн, будь ласкава, подумай, що мені може знадобитися в дорозі і збери це до полудня.  Судячи з того, як поспішає лорд Амора - довше ми не затримаємося, - віддавала я вказівки няні, відкинувши кришку скриньки з ліками.

Краще неї ніхто не впорається з подібним завданням, за винятком мене самої.  Але мене чекали внизу, і вже можу собі уявити, що там придумали через таку затримку господині замку гості, що ніяк не розбрідались.  Хоча... вже колишньої господині.  Мої обов'язки, як і права, закінчилися в момент, коли я вимовила шлюбні клятви.  Рука сама знайшла звичну зв'язку ключів на поясі, яким я підперізувала і просту домашню і святкову сукню.  Винятком стала лише весільна.

 - Як до полудня?  - сплеснула в долоні Енн.  - Я ж нічого не встигну... Боги світлі!  Святі і просвітленні... як же це?!

 - Припини голосити, ніби тебе сповістили про смерть близького родича!  Швидше за все, лорд планує вирушати без нічого і верхом...

 - Нелюд!  - похитала головою нянечка, після секундної паузи.  - Як так знущатися над молодою дружиною-то?

 - Вчора ти мене запевняла, що лорд Нейт гідна людина.  Що змінилося за ніч, що ти дозволяєш собі так нешанобливо відгукуватися про мого чоловіка?

 - Нічого!  - зам'ялася нянечка.  - Тобто все змінилося.  Тобі ж важко буде, після... усього!

 - Чого саме?  - вже відверто починаючи нервувати, уточнила я.

- Після близькості!  - пояснила Енн, відчинивши шафу, і взявшись пакувати речі в невелику дорожню скриню.  - Я тебе з пелюшок знаю, будеш робитися вид, що все з тобою в повному порядку.  А на ділі - мучитися від болю, трясучись в сідлі.  Як би поганого нічого не сталося.  Я з ним поговорю.  І взагалі - з тобою вирушаю на Північ.  Тобі ж потрібна там буде помічниця.

 - Енн!  Ти нічого не будеш говорити моєму чоловікові.  Він прекрасно розуміє, що робить, - заговорила я щедро присмачивши слова упевненістю, якої на ділі абсолютно не відчувала.  У чомусь Еннет була права - буде вельми дивно влізти в сідло, якщо я повинна відчувати деяке нездужання.  - Обіцяю, що буду говорити з чоловіком, і він дасть пояснення, виправиться і все буде прекрасно.  Ймовірно, він просто не знав про такі особливості жіночого тіла.  І... - я зам'ялася, стиснувши поділ і підбираючи слова.  - Але ти не поїдеш зі мною на Північ.

Потрібно було бачити в цей момент обличчя моєї доброї вірної наставниці.  Немов я викинула її на вулицю босою і голодною, в подяку за десятиліття вірної служби.  У мене серце стислося, але сльозам волі давати не можна.  Інакше, дам слабину і всі мої плани полетять в безодню.

 - Міледі...

 - Мені більше нема кому вірити!  - перервала я Енн, різко піднявши руку, поки вона ще більше не похитнула мою впевненість.  - Тільки ти.  Сестри ще юні.  Їм потрібна мудра наставниця, якій я можу вірити.  Шарлотта - легковажна, Анна - занадто різка.  І я боюся, як би вони не видали нашу спільну таємницю.  Не спеціально.  Цілком випадково, але всі ми постраждаємо, якщо чутки підуть і дійдуть до його величності.  Він не упустить можливості здобути нас будь-яку ціну.  І не пробачить приховування.

Нянечка схлипнула, але швидко взяла себе в руки і втерла сльози.

 - Як же ти схожа на матір!  - через кілька миттєвостей заговорила Еннет, впоравшись з емоціями і голосом.  - Я немов тільки що знову з нею розмовляла.  Ті ж слова, інтонації в голосі.  Та ж рішучість захистити найдорожчих і близьких.

 - Ох, Енн!  - все-таки не втримала я самотню сльозу, притискаючи стареньку до грудей.

 - Я виконаю ваші вказівки, міледі.  І зроблю все, щоб ніхто не дізнався таємницю дівчат з роду Ньєр.

- Я завжди знала, що можу на тебе покластися.  Спасибі тобі Еннет!  Іноді мені здається, що ти найрідніша мені людина.

 - Припиніть, міледі!  Хтось підслухає, понесе плітки!  Вам потрібна така пляма на репутації?

Жінка бурчала, але не злобно, а скоріше для порядку.  І мені стало трохи легше.

 - Такої плями - я не боюся.  Буду нею пишатися!  - парирувала я, поправляючи шаль на плечах.  - Мені час.  І скажи Розі, що ми вирушаємо сьогодні опівдні.  Нехай не запізнюється!

 - Обов'язково!  Ось тільки дівчину я б вибрала іншу.  Може Аделі?!

 - Я все обдумала.  Розі підходить.  І ніколи міняти рішення.

Я обдарувала нянечку посмішкою, дзвінко поцілувала в щоку і попрямувала до чоловіка і гостей.

Зізнатися, я б з куди більшою радістю тряслася в сідлі, ніж посміхалася малознайомим, вже відверто дратуючим мене лордам і леді.  Але це мій обов'язок, і неможливо від нього ухилитися, як би не хотілося.  Може тому, ще звернула на кухню і попросила Гретту зібрати їжі в дорогу.  І тільки після вильнувши коридорами для слуг - попрямувала в загальний зал.  Вважаю, ніхто не зверне уваги на те, що я не з'явилася до столу через центральні двері.

Але у самого входу в загальний зал дорогу мені заступив батько.

Від нього несло вином і чимось кисло-гірким, погляд вже затуманився, і чи то бажаючи додати собі поважності, то побоюючись не встоїть н ногах, він однією рукою упирався в стіну.

 - Я вже йду, батьку, - припускаючи, що лорд Ньєр відправився вже на мої пошуки, зачастила я.  - Потрібно було ще...

 - Що з себе корчиш?  - прогарчав батько.  Язик у нього трохи заплітався, але вигляд був настільки загрозливим, що я мимоволі зробила крок назад.  - Все, що від тебе потрібно - виконати свій обов'язок!  А ти?!

Від його тону в грудях противно занило, а обличчя обдало жаром, немов від хльосткого ляпасу.