Читати книгу - "Безприданниці. Ребекка, Олена Гуйда"

 - Як вчасно ти згадав про борги!  Свої ти чомусь не пам'ятав ніколи.  Але... Я зробила все, що від мене вимагалося.  І будь добрий, тримай себе в руках, нас можуть почути, - проковтнувши образу, рівно відповіла я.

 - Тепер захвилювалася?  - огидно посміхнувся батько.  - Чому не хвилювалася, коли ганьбила нас?  Признавайся, ти з кимось тягалася?  Тому твій чоловік не впустив повіреного короля?!

Серце обірвалося.  Мене немов занурили в вигрібну яму з головою.  Та ще хто?  Батько!  Він і так не викликав у мене ні краплі поваги.  А після цього... страшно захотілося плюнути йому в обличчя, нагадати, що це його безглузда ідея віддати мене Вовкові, що останні сім років я прокидалася затемно і валилася з ніг, коли вже весь замок спав, що...

Але який сенс пояснювати йому що-небудь взагалі?

Я проковтнула ком образи, що підступив до горла.

 - Мій чоловік все пояснив.  І ти мені тепер ніхто, щоб вимагати у мене що-небудь, - холодно і мляво сказала я, зробивши крок вперед і маючи намір обійти його.

- Ах, ти тварюка!

Різкий замах руки.  Я мимоволі заплющила очі і стиснулася, розуміючи, що все одно не зможу ухилитися від удару.  Стало... не страшно, а бридко і огидно.  Якби мати була жива.

Але удару не було.  Я розплющила від подиву очі.

 - Ви затримуєте мою дружину, - від тихого голосу і загрозливого тону мого чоловіка, по тілу пробіг мороз.  Лорд Амора міцно перехопив руку батька, не даючи завершити розпочате.  І виглядав мій чоловік при цьому дуже загрозливо.  Можу навіть побитися об заклад, що в той момент його очі, немов налилися темрявою.  - Мила, скажіть, мені здалося, чи лорд Ньєрі намагався вчити вас послуху силою?

 - Вам здалося, чоловіче мій!  - помітивши, як зблід і протверезів батько в одну мить, відповіла я.  Тільки бійки мені і не вистачало зараз.  - Лорд уточнював, коли я зможу передати свої обов'язки леді замку.

 - І що ви відповіли?!

 - Просто зараз!  Все одно до полудня мене вже не буде в цих стінах, - я відстебнула в'язку ключів і кинула їх батькові під ноги.

Він подивився на мене розгублено й злякано.  Мені чомусь навіть не хотілося вже вигукнути йому всі образи просто в обличчя.  Зараз як ніколи я усвідомила, це марна трата часу.  А нас ще чекав довгий шлях до Північних меж.