Читати книгу - "Оповідки Еви Луни, Ісабель Альєнде"

Я зачекала, поки вони спустяться сходами, й знову зайшла до кімнати своєї подруги. Наблизилася, щоб поправити їй подушки, й помітила, що вона, як і її гість, з полегкістю плаче.

— Отже, це дон Дієго ваш найтяжчий гріх, еге◦ж? — прошепотіла я.

— Це не був гріх, доню, просто я допомогла Богові врівноважити терези долі. І, як бачиш, усе вийшло якнайкраще, бо за двох відсталих дітей я одержала інших двох, щоб їх доглядати.

Того вечора Кларіса безжурно померла. Від раку — виснував лікар, побачивши опуклини, з яких мали прорости крила; від святості — проголосили з’юрмлені на вулиці прочани зі свічками та квітами в руках; від подиву — кажу я, бо була разом із нею того дня, коли до нас прибув Папа.

Жаб’яча паща

Південь переживав важкі часи. Південь не цієї країни, а світу, де пори року зсунуті і зима припадає не на Різдво, як у культурних народів, а на середину року, як у диких краях. Каміння, ковила та крига, розлогі рівнини, які біля Вогняної Землі розсипаються на намистини островів, вершини всніжених гір, що затуляють обрій удалині, пануюча тут від створення світу тиша, розбуркувана час від часу підземним зітханням льодовиків, що повільно сповзають до моря. Серед цієї дикої природи живуть суворі люди. На початку століття тут не було нічого, що англійці могли◦б вивезти, однак вони одержали концесії на розведення овець. За кілька років ці тварини так розплодилися, що здаля скидалися на застряглі на землі білі хмари; вівці повиїдали всю рослинність і потовкли останні вівтарі індіанських культур. У цій місцині Ермелінда заробляла собі на прожиток різними вигадливими іграми.

Посеред верховини, наче залишений шматок пирога, височіла будівля скотарської компанії, оточена безглуздим газоном; його, борючись із примхами природи, доглядала дружина управителя, яка ніяк не могла змиритися з тим, що їй доводилося жити поза осердям Британської імперії, й затято вдягала вечірні сукні, щоб повечеряти вдвох зі своїм чоловіком, флегматичним джентльменом, котрий пишався застарілими традиціями. Місцеві наймити мешкали в халупах у таборі, відокремленому від володінь хазяїв живоплотом з колючих кущів і шипшини, який, однак, не міг обмежити нескінченність пампи й створити для іноземців ілюзію затишної англійської рівнини.

Під наглядом вартових, змушені терпіти лютий холод, місяцями не маючи змоги з’їсти миску домашньої юшки, наймити потерпали тут такі◦ж беззахисні, як і довірені їм тварини. Вечорами хтось брав гітару, й окіл розбуркували сентиментальні пісні. Попри те що кухар додавав у їжу кремнієвий порошок, щоб угамувати плотські бажання та нав’язливі спомини, їм так бракувало кохання, що наймити лягали з вівцями та навіть коли-не-коли з тюленихою, якщо та наближалася до берега й її вдавалося вполювати. Вим’я у цих тварин велике, як жіночі груди під час вигодовування, і якщо з нього злупити шкіру — коли воно ще живе, тепле, пульсуюче — чоловік, котрому забракло сил терпіти, може заплющити очі й уявити, буцімто обіймає русалку. Та попри ці притичини, завдяки недозволеним іграм Ермелінди наймити розважалися краще, ніж їхні хазяї.

Вона була єдиною молодицею в околі, якщо не брати до уваги дами-англійки, котра витикалася з-за шипшинової загорожі лише задля того, щоб підстрелити якогось зайця, хоча в таких випадках серед хмари куряви та гавкоту хортів під вуаллю її капелюшка нічого не можна було розгледіти. А◦от Ермелінда була жінкою близькою та конкретною, в її жилах текла шалена суміш різної крові, й вона мала веселу вдачу. Вибрала ремесло розрадниці за покликанням: їй подобалися майже всі мужчини взагалі та багато хто з них зокрема. Вона царювала серед них, немов бджолина матка. Полюбляла їхні запахи праці та хіті, хрипкий голос, дводенну щетину, міцне й водночас напрочуд вразливе в її руках тіло, задерикувату вдачу й простодушне серце. Жінка знала удавану стійкість і надзвичайну слабкість своїх клієнтів, а проте ніколи не користалася з цього, навпаки, обидва ці стани викликали в неї співчуття. В◦її суворій вдачі були й ознаки материнської ніжності, і незрідка вночі вона латала чиюсь сорочку, готувала курку для хворого наймита або писала любовні листи далеким подружкам своїх клієнтів. Вона збивала свій капітал на напханому овечою шерстю матраці, під дірчастою цинковою покрівлею, яка за кожного пориву вітру видавала звуки флейт і гобоїв. Мала міцне тіло та чисту шкіру, сміялася від душі й була набагато розкутішою, ніж перелякана вівця чи бідолашна оббілована тюлениха. Обіймаючи когось, нехай навіть одну-єдину мить, вона відкривалась як палка й тямка подруга. Слава про її міцні ноги вершниці й невразливі для частого уживання груди облетіла шістсот кілометрів глухої провінції, і коханці приїздили здаля, щоб провести трохи часу в її товаристві. По п’ятницях вони завзято мчали чвалом із таких далеких закутнів, що їхні змилені коні падали без сил. Хазяї-англійці забороняли вживати алкоголь, однак Ермелінда давала цьому раду й потайки гнала горілку, яка покращувала настрій і руйнувала печінку її відвідувачів, а крім того, заливалася в ліхтарі, що освітлювали приміщення під час забави. Битися об заклад починали після третього келишка, коли зір і мозок туманіли.

Ермелінда знайшла спосіб отримувати гарантований прибуток, не вдаючись до хитрощів. Окрім карт і гральних костей, мужчинам не бракувало інших розваг, і завжди єдиним призом була вона. Ті, хто програвали, віддавали їй гроші; ті, хто вигравали, також їх віддавали, але діставали право недовго втішатися її товариством без викрутасів і зайвої балаканини, і не тому, що їй цього не хотілося: просто вона не мала часу, щоб приділити всім належну увагу. Ті, хто грали в сліпу курку, знімали штани, залишаючись у камізельках, капелюхах і оторочених смушком чоботах, й мусили терпіти антарктичний холод, що свистів між дошками. Вона зав’язувала їм очі й гонитва починалася. Часом здіймався такий галас, що сміх і вигуки проймали ніч далеко за заростями шипшини й долинали до слуху англійців, які зберігали незворушність, удаючи, нібито це просто вітер виє у пампі, й так само неквапно пили останню перед сном чашку цейлонського чаю. Той, кому щастило першим доторкнутися рукою до Ермелінди, тріумфально кукурікав і благословляв свою удачу, стискаючи жінку в обіймах.

Інша гра називалася гойдалкою. Жінка вмощувалася на дошці, що звисала зі стелі на двох линвах. Витримуючи