Читати книгу - "Оповідки Еви Луни, Ісабель Альєнде"

Граючи в жабу, чоловік за п’ятнадцять хвилин міг розтринькати місячну платню. Ермелінда проводила крейдою на підлозі риску й у чотирьох кроках од неї накреслювала велике коло, в якому лягала, виставивши напоказ освітлені жовтавим світлом горілчаних ліхтарів ноги. Вона являла темне осердя свого тіла, відкрите, наче плід, наче весела жаб’яча паща, а тим часом повітря в приміщенні ставало щільним і гарячим. Гравці стояли за крейдяною рискою і намагалися влучити в ціль. Серед них траплялися вправні стрільці, які могли зупинити на всьому скаку наполохану тварину, метнувши їй поміж ніг ласо з припасованими до нього двома камінцями, однак Ермелінда вміла непомітно рухати своїм тілом так, що в останню мить монета падала мимо цілі. Монети, які опинялися в крейдяному колі, належали жінці. А◦коли якась вціляла, її власникові діставався справді султанський скарб: наступні дві години він розкошував наодинці з жінкою за запиналом, де на нього чекали розрада після стількох нещасть і мрії про райське блаженство. Ті, кому поталанило пережити ці дві години з Ермеліндою, розповідали, буцімто вона знає стародавні таємниці кохання й здатна довести чоловіка до порога його власної смерті та повернути назад сповненим мудрості.

До того дня, коли тут з’явився астурієць Пабло, мало хто спізнав ці дві благословенні години; хоча чимало чоловіків звідали щось таке, їм довелося викласти за це не дрібну монету, а половину місячного заробку. На той час Ермелінда вже збила такий-сякий капітал, однак думка про доброзвичайне життя не приходила їй до голови, та й, правду кажучи, вона тішилася своїм заняттям і пишалася спалахами радості, які перепадали від неї наймитам.

Пабло був сухоребрий, вузькогрудий, з хлоп’ячими руками — його зовнішність аж ніяк не відповідала непоступливій вдачі цього чоловіка. Поряд із повнотілою життєрадісною Ермеліндою він скидався на вовкуватого шалапута, але тих, хто, завваживши астурійця, вирішили, нібито зможуть покепкувати з нього, чекало велике розчарування. Щуплявий чужинець відреагував, наче змія, на першу◦ж вихватку, готовий битися з кожним, хто заступить йому дорогу. Втім, сварка вщухла, не встигнувши спалахнути, бо найперше правило Ермелінди провіщало, що під її дахом не б’ються. Оскільки його гордість не постраждала, Пабло вгамувався. Вираз його обличчя був рішучий і дещо похмурий, говорив він мало, а коли щось казав, одразу вчувався його іспанський акцент. Він залишив батьківщину, тікаючи від поліції, й промишляв контрабандою, переправляючи крам ущелинами Анд. Це був похмурий задерикуватий самітник, який кпив з клімату, овець і англійців. Жив сам по собі, не визнавав ані любові, ані обов’язків, а що був уже немолодий, то самотність в’їлася йому в кості. Іноді Пабло прокидався вдосвіта на крижаній долівці, загорнутий у чорний кастильський плащ і з сідлом під головою замість подушки, й відчував, що все тіло йому болить. Це був біль не затерплих м’язів, а накопиченої туги й одинокості. Йому набридло никати, наче той вовк, але й домашній затишок був не для нього. Він дістався аж сюди, бо чув поголоску, буцімто на краю світу живе жінка, здатна змінювати напрямок вітру, і йому заманулося побачити її на власні очі. Величезна відстань і небезпеки, що могли чатувати на нього в дорозі, не змусили астурійця відмовитися від свого наміру, і коли він нарешті опинився в шинку й Ермелінда постала перед ним на відстані простягнутої руки, Пабло зрозумів, що ця жінка зроблена з того◦ж твердого металу, що й він сам, тож, коли вже він подолав таку довгу путь, то було◦б безглуздям жити далі без неї. Він умостився в кутку й став уважно придивлятися до жінки, оцінюючи її можливості.

Астурієць мав залізний шлунок і міг з ясними очима вижлуктати чимало склянок Ермеліндового трунку. Він не схотів роздягатися, щоб пограти в ігри, які видалися йому дитячими забавками, проте пізнього вечора, коли надійшов кульмінаційний момент гри в жабу, алкоголь вивітрився у нього з голови і Пабло долучився до гурту чоловіків, які товклися біля крейдяної риски. Ермелінда здавалася йому чарівною та дикою, немов пума. Пабло відчув, як у ньому прокинувся інстинкт мисливця, а непевний біль неприкаяності, що дошкуляв протягом усієї дороги, обернувся на радісне передчуття.

У проміжках між пурханням жовтої нижньої спідниці він бачив перед собою окостуваті ноги в коротких чобітках, стягнуті шлейками під колінами панчохи, пружні м’язи і розумів, що має лише один шанс, аби її завоювати. Пабло приготувався, вперся ногами в підлогу, похитуючись, поки знайшов нарешті вісь свого єства, й гострим, наче лезо ножа, поглядом пройняв жінку, змусивши її заклякнути й відмовитися від своїх акробатичних вихилясів. А◦може, все було не так, і це вона обрала його з-поміж інших, аби обдарувати своїм товариством. Пабло вдивився, випустив із грудей усе повітря, сконцентрувався й за мить кинув монету. Всі бачили, як, зробивши правильну дугу, монета опустилася точнісінько в потрібному місці. Заздрісні оплески й свист увінчали цей подвиг. Контрабандист незворушно поправив пасок, ступив три кроки вперед, узяв жінку за руку й допоміг підвестися, готовий за дві години довести їй, що й вона не зможе обходитися без нього. Він вийшов, майже тягнучи її за собою, а інші залишилися пиячити й дивитися на годинники; аж ось преміальний час сплив, однак ані Ермелінда, ані чужинець не з’явилися. Минули три години, чотири, ціла ніч, уже розвиднілося, дзвони в управлінні кликали на працю, а двері не прочинялися.

Опівдні коханці вийшли з кімнати. Пабло, не дивлячись ні на кого, пішов сідлати свого коня, ще одного для Ермелінди й мулицю для поклажі. Жінка була в брюках і дорожньому жакеті, з прикріпленою до паска повною монет брезентовою сумкою. В◦очах Ермелінди з’явився якийсь новий вираз, а її вікопомні сідниці втішено погойдувалися. Вони ретельно приторочили манатки до хребтів тварин, сіли на коней і рушили. Ермелінда на прощання помахала рукою своїм безутішним шанувальникам і, не озираючись, поїхала голою рівниною слідом за астурійцем Пабло. Вона так ніколи й не повернулася.

Від’їзд Ермелінди спричинив таке замішання, що скотарська компанія, аби втішити працівників, встановила гойдалки, придбала дротики та стріли для стрільби по мішенях і доправила з Лондона гігантську фаянсову жабу, щоб наймити могли вправлятись у влучності, кидаючи в неї монети; але через загальну