Читати книгу - "Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін"

Наївся від пуза, виспався, й наступного дня на вулиці думає собі: «Оцю я хотів би, і цю також». Але не підходить до жодної. І та, у вітрині, яка пухкенька лялечка, нам би така підійшла, але ні до кого не буду підходити. І знову зависає в кнайпі й нікому не дивиться в очі, знову дудлить і наїдається від пуза. От тепер буду цілими днями тільки жерти, заливатися й спати, моєму життю вже кінець! Кінець — та й усе!

Перемога по всьому фронту! Франц Біберкопф купує теляче філе

А в середу, на третій день, він одягає сурдут. Хто у всьому винний? Звісно, їда! А хто ж іще? Тій падлюці він тоді всі ребра поламав, тому й потрапив за ґрати. Хоч і померла, сволота, а таки добилася свого, а я знову тут. Плаче й біжить холодною вулицею. Куди? Туди, де вона з ним жила, у її сестри. Через Інваліденштрасе, повернути на Акерштрасе, і в будинок, другий двір. Так наче не було тюрми, не було бесіди з євреєм на Драґонерштрасе. Де ця курва, вона в усьому винна. Отак ішов, куди ноги несуть, а прийшов, куди треба. Смикнулося обличчя, затремтіли пальці, ось зайдемо сюди, румер ді бумер ді кікер ді нель, румер ді бумер ді кікер ді нель, румер ді бумер[21].

Дзінь-дзінь! «Хто там?» — «Я». — «Хто?» — «Та відчиняй!» — «Боже, це ти, Франце?» — «Та відчиняй уже!» Румер ді бумер ді кікер ді нель. Румер. Якась нитка на язиці, треба сплюнути. Він стоїть у коридорі, вона зачиняє за ним вхідні двері. «Чого тобі треба у нас? А що, як хтось бачив тебе на сходах?» — «І що з того! Та ну їх. Добриранок!» Й, не питаючись, іде ліворуч у кімнату. Румер ді бумер. Клята нитка ніяк від язика не відчепиться. Торкнув пальцем кінчик язика — нічого там нема, просто якесь дурнувате відчуття в роті. Отже, ось ця кімната: канапа зі спинкою, на стіні висить старий кайзер, французик у червоних штанях подає йому шпагу, мовляв, здаюся[22]. «Чого тобі тут треба, Франце? Ти, часом, не здурів?» — «Сяду-но я ліпше». Здаюся, здаюся, але кайзер вертає йому шпагу, так уже заведено. «Послухай, якщо ти зараз же не підеш звідси, я покличу на допомогу, погукаю поліцію!» — «Чого це?» Румер ді бумер, така довга дорога, раз прийшов, то посиджу. «Так тебе що, випустили?» — «Відсидів своє». Вирячився на неї, підводиться: «Вони мене випустили, я й прийшов». Ну, випустити, то випустили, але яким! Яким, він хоче розказати, натомість жує свою нитку, сурма розбита, все скінчилось, він тремтить і не може навіть розплакатись, тільки дивиться на її руку. «Та що з тобою, Франце! Що сталося?»

О, там є гори, що стоять справіку, не одне військо проходило через них з гарматами, там є острови, де сила-силенна людей, все процвітає, добротні магазини, солідні банки, надійні підприємства, танцклуби, борделі, імпорт, експорт, соціальне питання, і ось одного чудового дня: р-р-р-р-р-р, р-р-р-р-р-р, то не канонерка, воно вибухає зсередини! Земля дає тріщину.

Соловейку, соловейку, як же гарно ти співаєш[23]… Кораблі злетять у небо, а птахи впадуть додолу. «Франце, я закричу, ану відпусти. Зараз Карл прийде, він має з'явитися з хвилини на хвилину. З Ідою ти також так почав».

Скільки вартує жінка між друзями? Лондонський суд виніс у справі капітана Бейкона рішення про розірвання шлюбу через адюльтер дружини позивача з його товаришем по службі капітаном Фарбером й присудив відшкодувати збитки позивачеві в сумі 750 фунтів стерлінгів. Очевидно, капітан не надто високо цінував свою дружину, яка незабаром збирається вийти заміж за свого коханця.

О, там є гори, що незворушно стоять тисячоліттями, не одне військо проходило через них з гарматами й слонами, і що робити, коли вони раптом починають підстрибувати, гоп-гоп, бо під ними починається: р-р-р-р-р-р-румм. І тоді вже нема що казати, тоді вже нічого не вдієш. Мінна не може вивільнити своєї руки, і його очі просто перед її очима. Його чоловічим обличчям ніби пролягла колія, зараз по ній мчить кур'єрський потяг, Берлін — Гамбург-Альтона[24], відправлення о 18:05, прибуття — о 21:40, весь шлях — три години 35 хвилин; тут уже нічого не вдієш, чоловічі руки — як із заліза, зі справжнього заліза. Я волатиму про допомогу. Вона кричить. І вже лежить на килимку. Його щетинисті щоки торкнулися її щік, його губи шукають її губи, вона намагається вивернутись. «Боже, Франце, зглянься, Франце!» І раптом вона все збагнула.

Тепер вона знає, вона ж сестра Іди, ось так часом він дивився на Іду. У нього в руках Іда, це вона, тому він так міцно заплющив очі й аж світиться від щастя. Так ніби й не він вчиняв жахливі бійки, влаштовував нічні гульбища, так ніби й не було в'язниці. А був Трепто[25], [26], «Райський садочок» з діамантовими феєрверками, де він і зустрівся з нею, маленькою швачкою, а потім провів її додому, вона виграла порцелянову вазу в грі в кості, перед вхідними дверима з її ключем у руках він тоді вперше її поцілував, а вона стала навшпиньки, на ній були парусинові туфельки, а в нього ключі випали з рук, і після того він уже не міг від неї відірватися. Ото був колишній, славний Франц Біберкопф.

А тепер він знову вдихає запах її шиї, ця шкіра, цей аромат, голова йде обертом, до чого це все приведе? А вона, сестра, як дивно вона почувається. Це від його обличчя, від того, як він на ній лежить, притиснувши її, а вона поступається, ще чинить опір, але з нею ніби відбувається якась метаморфоза, її обличчя розслабилося, її руки вже не відштовхують його, безвільними стали її вуста. Чоловік не каже ні слова, а її губи піддаються, піддаються, піддаються йому, вона розм'якла, ніби у ванні, роби зі мною, що хочеш, вона розтікається, як вода, нехай вже буде, давай, я все розумію, я для тебе також люба.

Зачарування, дрож. Золоті рибки ряхтять в акваріумі. Вся кімната виблискує, це вже не Акерштрасе, не дім, жодної сили тяжіння, жодної відцентрової сили. Зникло, пропало, розтануло відхилення