Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Букет улюблених квітів 📚 - Українською

Читати книгу - "Букет улюблених квітів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Букет улюблених квітів" автора Світлана Талан. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 73
Перейти на сторінку:
закоханих, і голосно сміялася молодь. Слава час від часу поглядав на свою супутницю, думаючи про те, що її риси обличчя йому знайомі, а Марина розповідала про своє місто.

— Ви мене не чуєте, — усміхнулася вона, подивившись на чоловіка.

— Мариночко, вам здалося.

— Мені ще дещо здалося.

— Що саме? — насторожився чоловік.

— Що я вас десь бачила.

— Невже?! І де саме?

— Ви раніше не зупинялися у нашому готелі?

— Ні.

— То, напевно, я помиляюся.

— Може. Марино, розкажіть мені про себе, — попросив чоловік.

— Що вас цікавить?

— Усе!

— Була заміжня, маю дорослу доньку, яка вийшла заміж за поляка й зараз живе у Польщі.

— А ваш чоловік?

— Він помер молодим від невиліковної хвороби.

— Вибачте, не знав.

— Отож виходить, що я — вдова.

— Не пробували вдруге влаштувати особисте життя?

— Не вдалося! — зітхнула жінка. — Мабуть, така моя доля.

— Звідки вам знати, яка у вас доля? Ви — гарна, приваблива жінка, тож можу припустити, що увагою чоловіків не обділені.

— Ага! Особливо у нашому містечку, де одружені чоловіки мріють про коханку, а вдівців самотні жінки відразу розбирають, як гарячі пиріжки на ринку, — усміхнулася Марина. — А ви одружені?

— Я схожий на жонатого чоловіка? Який жах! — перевів на жарт Слава. — Наразі я вільний, як птах у польоті.

— А скільки разів були невільні?

— Не повірите. Жодного!

— Цивільні шлюби?

— Так, цивільні, які не переросли в щось більше.

— Славо, дітей маєте?

— Так. Мариночко, яке затишне кафе! Зайдемо на каву? — запропонував чоловік.

— Каву, щоби потім ніч не спати?

— Тоді чай або сік.

Вони сиділи на літньому майданчику кафе до другої ранку, говорили ні про що та про все на світі й не могли наговоритися. Лише коли напівсонний офіціант нагадав їм, що кафе зачиняється, пішли звідти. Слава взяв Марину під руку, і його охопило вже давно забуте почуття. Чоловік провів жінку до під’їзду, і вони домовилися зустрітися завтра ввечері в тому самому кафе.

— І все-таки я раніше з вами десь зустрічалася, — сказала Марина на прощання.

— У цьому житті може бути все, — промовив Слава.

Розділ 9

Уранці Тамара зателефонувала Анатолієві.

— Доброго ранку! — привіталася.

Вона хотіла переконатися, що чоловік не ображається на неї, що не відразу відповіла на його пропозицію одружитися, а взяла тайм-аут.

— Привіт, Томочко! — сказав чоловік, і з його тону жінка зрозуміла, що він радий її чути. — Як ти, люба?

— Усе добре!

— А як Галина?

— Як завжди. Напилася ще й додому пляшку прихопила. Нічого нового.

— Може, ще раз спробуєш умовити її піти на лікування?

— Спробую. Не знаю вже вкотре, але спробую. Нехай кілька днів мине, щоб заспокоїлась, а потім сходжу до неї додому. Ти сьогодні на зміні?

— Так. Сезон відпусток, доведеться попрацювати. Щойно буде вихідний, я дам знати й ми зустрінемось?

— Звісно! — пообіцяла Тамара й побажала Анатолію гарного дня.

Ранок у жінки видався, як завжди. Спершу Тамара нагодувала Барса, потім навідалася до квітника. Коли ж відімкнула хвіртку, аби позамітати біля двору, побачила на її ручці букет лілій.

«Ото вже Толик! — подумала вона. — Знову дивує мене!»

Тамара взяла білі квіти, принесла до хати, поставила у воду. Вона підмітала біля двору, коли під лавкою помітила одну білу квітку.

— Напевно, Анатолій сидів на лавці, й квіточка відпала, — вирішила вона з жалем і змела її до купи сміття.

Колись у цьому будинку жили батьки Марка. Лавка була під парканом трохи далі, як зараз. Саме на ній відпочивали ввечері Тамарині свекор і свекруха, коли п’яний водій вантажівки заснув за кермом і на великій швидкості наїхав на них. Вони обоє загинули на місці. Після того Тамара з Марком і сином перебралися з гуртожитка до батьківської оселі, де за кілька років зробили ремонт і добудували простору кухню. Тільки от лавку Марк не захотів ставити на тому самому місці й обладнав поодаль. Покінчивши з прибиранням, жінка подалася готувати сніданок. Тамара не телефонувала Анатолію, щоби подякувати за квіти, але наступного ранку хтось знову зачепив за ручку хвіртки такий самий букет білих лілій.

— Це ти приносиш мені щоранку лілії? — запитала вона чоловіка, зателефонувавши.

— Які лілії? — почула у слухавці здивований голос. — Ти про що?

— Уже втретє хтось лишає квіти біля мого двору, і це не ти?

— Ні, не я.

— Якщо це жарт, то невдалий, — зауважила Тамара.

— Я справді не приносив тобі квіти. Напевно, хтось у тебе закохався.

— Не смішно. Мене це починає тривожити.

— А це не Галина пожартувала?

Тамара замислилася. Від Галі можна було чекати що завгодно, і жінка вирішила сьогодні ж сходити до неї.

Галина не чекала на Тамару. Попри десяту годину ранку, жінка ще лежала на дивані. Вона неохоче підвелася, відчинила двері.

— Привіт! — сказала, смачно позіхнувши. — Заходь!

Тамара відразу ж пройшла до вікна, прочинила кватирку, бо в кімнаті стояло сперте, важке повітря. Вона помітила під столом кілька порожніх пляшок з-під вина та пива.

— У тебе є що їсти? — запитала Тамара.

— Жива, ще з голоду не здохла.

Тамара пішла на кухню, зазирнула до холодильника — майже порожньо, лише кілька яблук, пара курячих яєць і шматок пирога. Жінка подумала, що вчинила правильно, заскочивши до продуктового магазину по харчі для Галини. Вона виклала продукт з пакета до холодильника й повернулася до Галини.

— Я там дещо тобі купила поїсти, — почала Тамара, сівши поруч.

— Дякую. Чого ти прийшла?

— Скучила, то й завітала. Як ти, Галю?

— Як завжди.

— Хочу тебе про дещо запитати.

— Питай.

— Ти не залишала квіти біля мого подвір’я?

— Які квіти?! — Галина здивовано глянула на Тамару.

Щире Галине здивування переконало, що вона квітів не приносила.

— Білі лілії.

— Навіщо б я їх приносила тобі? Напевно, твій коханий Толик тягає.

— Я його запитувала, каже, що не він.

— Тоді ще якийсь закоханий дурень, — посміхнулася Галя. — Ти ж у нас он яка красуня! Не те, що я! І краса тобі за двох дісталася, і все інше. Навіть

1 ... 9 10 11 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Букет улюблених квітів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Букет улюблених квітів"