Читати книгу - "Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська"

Есмонд сердито скосив погляд на мою руку.

– По-перше, я в твоїй кімнаті, бо ти сама мене покликала. Ти була в небезпеці. А по-друге, якщо ти хочеш, щоб я забрався, то тобі треба перестати так тримати мене за вельми інтимне місце.

– О небеса та вулкани, – охнула я, розжимаючи пальці. – Що ви тут забули взагалі?! Чому ви не сказали одразу, що це не сон?

Демон махнув хвостом з такою силою, що на мене аж війнуло вітром, а тоді міцніше обійняв мене за талію. Пухнаста китичка обережно ковзнула по моїй щиколотці, піднялась до коліна, а тоді ще й нахабно поповзла вище. Звісно, разом з китичкою підіймався і хвіст, а слідом за хвостом задиралась і тонка тканина моєї нічної сорочки. Хай та і була до п’ят, та п’яти мої, як і коліна, зараз виявились оголеними.

– Перестаньте негайно! – зверескнула я і забилася в міцних обіймах Флейма.

Краще не стало. Ну, точніше, хвіст зупинив свою нахабну подорож десь біля моїх стегон, але від того, що я сіпалася, тканина збилася, зсунулася вище і тепер мої ноги були майже повністю голими. Ковдра ж валялась десь на підлозі, бо її я скинула в першу чергу. Отже, я впоралась з усіма своїми бавовняними та шерстяними ворогами, а ворог демонічний продовжував валятись поруч.

На моє щастя, Есмонд був вдягнений у штани на сорочку. На моє горе, він все ще валявся в моєму ліжку і жодним чином не намагався пояснити мені свою тут присутність. Ще й вигляд мав такий нахабнючий, що мені хотілось гучно завити, дивлячись кудись у стелю, і проклинати його на всі лади. Звісно, реалізовувати це бажання я не стала, бо якщо нас застануть в такому становищі, то мені кінець. Просто кінець! А я не хочу ось так безславно зустріти свою погибель – від палахкотливого сорому.

– Люба моя, ти так солодко дрімала в кризі та була така холодна, що я не мав часу пояснювати про небезпеку сновидінь та повідомляти про свою власну присутність тут, – заявив Флейм нахабнючим голосом, в якому не було жодної нотки каяття. – Власне, я куди більше цікавився вирішенням нагального питання: як не дати тобі вмерти, а мені отримати на голову демонічну кару за те, що дав Безодні обіцянку берегти свою ученицю та не зміг її стримати.

– Я не мала помирати!

– Дуже наївно з твого боку вважати, що ти могла поспати в крижаному ліжку і прокинутись здоровою, бадьорою та повною сил. Звісно, я чув, що сніжні відьми частенько сплять на кризі, а катаються на снігових конях, та навіть твоя надзвичайна холодостійкість тебе б не врятувала. Бо в тебе, моя люба, починало обмерзати обличчя. Кілька хвилин – і ти просто задихнулась би. А от не дихати сніжні відьми не вміють.

– Які такі сніжні відьми?! – видихнула я. – Це ж дитячі казки!

– Ти впевнена?

– Звісно, я впевнена! – обурилась я. – Мені в дитинстві про них розповідала мама. Казала, що це фольклор, характерний її народові…

Мама була північанкою, тож в дитинстві у нас з Алісою були казки, дещо відмінні від тих, які слухали інші діти. В оповідях мами з’являлись таємничі крижані дракони, люті потвори, що вміли перетворюватись на найпрекрасніших на світі принців, лицарі Зими, закуті в обладунки з криги… І, звісно ж, сніжні відьми. Світ, що оточував сніжних відьом, завжди був сповнений надзвичайних небезпек, і основним джерелом тих небезпек, звичайно, були вони самі. Горді, могутні, наділені силою, яку неможливо описати словами. Володарки стихії, що будували палаци з самісінького льоду, створювали зі снігу собі ошатне вбрання... Та якщо лицар Зими – це лише чоловік з мечем, хай навіть той меч дуже холодний, а крижані дракони літають досить високо, аби ніхто не намагався їх дістати, то сніжні відьми – небезпечні, але при цьому вразливі. Адже їх магію може розтопити полум’я, а полум’я знайти не так вже й важко. Тож багато віків тому на сніжних відьом відкрили полювання. Їх ловили, заганяли полум’ям та розтоплювали їх силу, доки вони не ставали звичайними жінками, а потім…  Люті мисливці перерізали горла сніжним відьмам, аби в них не народилися обдаровані діти.

– Я чула достатньо казок, аби зрозуміти: жодна сніжна відьма не пережила полювання, навіть якщо вони взагалі існували, – промовила нарешті я. – Не знаю, чи існують крижані дракони і чи ще є орден лицарів Зими, але відьми, коли вже припустити, що вони жили на цьому світі, всі загинули, коли за ними ганялись мисливці.

– Ага, – всміхнувся Есмонд. – Проте це все казки для дітей. Ми ж, дорослі, знаємо: рідко який чоловік може встояти перед жіночою красою, незалежно від того, чи бажає жінка отримати його серце, чи, можливо, палко ненавидить свого переслідувача і хотіла б його позбутись…

– От я зараз дуже палко бажаю вас позбутись.

– Я відчуваю полум’я твоєї пристрасті, тож не сумнівайся в тому, що вже розпалила у мені інстинкт мисливця, – нахабно заявив мені демон. – Але ти не дослухала. Звісно ж, мисливці витопили зі сніжних відьом їх силу, і найлютіші з них розтерзали бідолашних жінок на клапті чи полишили замерзати у кризі. Проте далеко не кожен мисливець був таким сміливим та лютим. Сніжні відьми були і старі, і молоді та гарні. Тож мисливці вирішили: коли вже жінка втратила чари, коли вона підкорена та зламана, то чи не згодиться вона за дружину?

– Це звучить як дуже погана ідея, – буркнула я, проте заслухалась і навіть перестала відкидати гарячі демонічні руки. Тим паче, Флейм не збрехав, я дійсно жахливо змерзла, і відчуття у мене зараз було таке, мов він витягав мене з криги та холодної смерті.