Книги Українською Мовою » 💙 Еротичне фентезі » Спокуса для звіра, Ольга Островська 📚 - Українською

Читати книгу - "Спокуса для звіра, Ольга Островська"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спокуса для звіра" автора Ольга Островська. Жанр книги: 💙 Еротичне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 19
Перейти на сторінку:
Розділ 7

– А я думала, що перевертні витривалі й холоду не бояться, – підстьобую його, щоб сховати власну нервозність.

Так, він мені подобається. Але ці натяки… Треба бути наївною дурепою, щоб не зрозуміти, що він мене хоче. А я може, не готова зробити такий крок? Ми зовсім не знаємо одне одного. І випадковий секс це начебто не про мене. Тим паче що, якщо він сказав правду, то більше за одну, максимум дві, ночі це точно не матиме продовження. Бо я повернуся до рідного світу, а він залишиться у своєму.

Тож не варто навіть думати у бік весільних суконь та маленьких чарівних ведмежат. Зовсім уже здуріла таке уявляти.

Але, мабуть, ще ніколи спокуса переступити через свої принципи не була такою сильною.

− Не пустиш, отже? – мабуть, вловивши мої вагання, хмикає Сігард.

− У печеру пущу, звісно. Це ж ти знайшов її. Але якщо розраховуєш на більше, то тут тебе розчарую. Я не по цих справах.

– Тобі не подобаються чоловіки? – приголомшено завмирає ведмідь. − Твій запах говорить зовсім про інше.

− Мені не подобається випадковий секс, пошляк ти кудлатий, − миттєво закипаю я, підіймаючись на лікті. За запахом він мене читає, бачте.

− А хто тобі випадковий пропонує, ягідко? Я тільки за серйозний та ґрунтовний.

Тут моя витримка дає збій. Курйозність, подекуди й зовсім безглуздість ситуації, а ще непробивне нахабство одного бородатого утопленика беруть гору, і я істерично пирскаю сміхом. А потім і зовсім починаю реготати.

− Дідько, ти неможливий просто. Де таких роблять?

− Можу розповісти, − пирхає Сігард, сідаючи поряд.

− Угу, і показати як, еге ж?

– Для тебе що завгодно, – у чоловічому голосі відверто чується посмішка. Та сама, що вже стала ворогом моїм розсудливим думкам.

І це остаточно стирає ту тривожну напругу, яка скувала мене при його появі. Може, й наївно так думати, але я чомусь впевнена, що цей чоловік не завдасть мені шкоди. Просто відчуваю це.

− Лягай, Ксеніє. Нічого не буде, чого ти сама не захочеш, − першим перериває він паузу. − Але ляжу я з тобою, тут навіть не сперечайся. Без мене ти справді замерзнеш.

З цим справді не посперечаєшся. Я вже мерзну. А ще, якщо бути зовсім з собою чесною, мені хочеться знову відчути себе в його руках. Тому я лише зітхаю, дратуючись на себе і лягаючи назад на лежанку. Ще й з запрошенням відгинаю край ковдри. Не уявляю, як ми вдвох тут помістимося, але не залишати ж його мерзнути.

Сігарду більшого запрошення не потрібно, і незабаром він вже влаштовується поруч зі мною, витягаючись на весь зріст. І безсоромно підгортає мене ближче, притискаючи до себе.

– Щоб зігріти, – пояснює підозріло задоволеним тоном. – Не соромся, лягай мені на плече, а я тебе обома руками обійму. Одразу тепліше стане.

І не встигаю я схаменутися, як опиняюся буквально оточена ним з усіх боків. Оточена жаром і приголомшливим чоловічим запахом. Обхоплена м’язистими руками, притиснута спиною до широких грудей, а тим, що нижче, до дечого надто оптимістично налаштованого.

− М-м-м, ти полуничним медом пахнеш, знаєш це? − хрипко повідомляє Сігард, занурившись обличчям мені у волосся і шумно вдихаючи. Остаточно ламаючи щось у моїх зазвичай раціональних мізках. – Ласа нестерпно. Так би й з'їв.

− Кошмар, мені ще й ведмідь канібал попався. Тікати треба, бігти чимдуж, − бурчу для годиться, щосили намагаючись ігнорувати табуни мурашок млосне почуття, що розгорається внизу живота.

− Куди ж ти втечеш, ягідко моя? − гарячі губи торкаються вуха. – І, головне, навіщо? Залишайся зі мною.

І несподівано для мене серце в грудях відгукується щемливим трепетом на це прохання. Він не може просити таке серйозно. Не може мати на увазі саме те, що мені здалося. А я не маю так реагувати. Ну не повинна ж.

Тим часом нахабний перевертень вже прихоплює губами кінчик вуха, а потім взагалі торкається язиком, викликаючи у мене дрож у всьому тілі. Цілком очевидний дрож, який важко з чимось сплутати.

− Як твоє плече? Сильно болить ще? − запитує перш ніж я встигаю обуритися.

− Так, − випалюю спересердя.

Хоча насправді за вечір я вже встигла забути про його укус. Що теж дивно саме по собі. Мені здавалося, що там жахлива рана, яка й за тиждень не загоїться. А вона вже майже затягнулася.

– Давай, залижу. І одразу перестане, − мурчить Сігард, і не чекаючи моєї відповіді відсуває комір сорочки, щоб торкнутися губами вже плеча. Точно там, де впивався іклами раніше. Тепер же проводить шорстким язиком по чутливій і все ще запаленій шкірі, і мене ніби від удару струму підкидає, настільки приємно це відчувається.

− Ти нахабнієш, − шепочу хрипко, відчуваючи, як стає мокро поміж ніг.

− Угу, − погоджується підступний спокусник, продовжуючи свою підступну справу. Він натурально зализує мою рану, яку сам і завдав. І від кожного дотику його язика мене наче у чан із теплим медом занурюють.

І я розумію, що треба сказати: «Перестань». Розумію, що треба зупинити це все, бо цілком очевидно, до чого він мене так уміло веде. Але сили волі для цього реально бракує.

– У нас у деяких фентезійних книгах пишуть, що перевертні так свою пару мітять, − незрозуміло навіщо повідомляю йому. Просто спливло в пам'яті, засівши дзвінкою нотою в думках. От і хочеться, щоб дехто мені заперечив... мабуть. − Це ж неправда?

– А якщо правда? − прикушує основу моєї шиї Сігард, одночасно з цим накриваючи величезними долонями мої груди, миттєво вибиваючи всі розсудливі думки з моєї голови. Стискає обидві півкулі ласкаво, але так по-власницьки впевнено.

О боже. Це відчувається так, ніби саме його рук мені не вистачало. Та й зараз мало. Їх скрізь хочеться, не лише на грудях.

Залишки здорового глузду намагаються звернутися до моїх страхів і побоювань. Але зрадницьке тіло, що зголодніло до чоловічої ласки, навіть слухати нічого не хоче. Тілу добре так, як, мабуть, ще ніколи не було. Звідкись приходить виразне розуміння, що потім я дико шкодуватиму, якщо зараз не дізнаюся, як це піддатися настільки сильному бажанню, відчути пристрасть настільки привабливого для мене чоловіка.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 9 10 11 ... 19
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спокуса для звіра, Ольга Островська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спокуса для звіра, Ольга Островська"